Постанова № 71659722, 16.01.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа № 922/2869/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3692 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 13.11.17 у справі, ухваленого у приміщенні вказаного суду суддею Шарко Л.В., повний текст якого складено 17.11.2017 року, у справі

за позовом ПАТ "Златобанк", м. Київ,

до ПАТ "Каравай", м. Харків,

про визнання кредитором

ВСТАНОВИЛА:

Публічне АТ "Златобанк", м. Київ звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати його кредитором Публічного АТ "Каравай", м. Харків який забезпечено заставою майна з сумою вимог 142772965,20 грн., що виникли на підставі Кредитного договору №165/12-KLMV від 09.07.12р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.11.2017 у справі №922/2869/17 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення господарський судом Харківської області норм процесуального і матеріального права, а саме - порушення принципу всебічного та повного дослідження обставин справи, невірне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відносини, які виникають з договору іпотеки та застави рухомого майна, регулюються положеннями Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про заставу» та є похідними від основного зобов’язання, вважає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договори іпотеки та договір застави є розірваними або припиненими належним виконанням. Також, зазначає про те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не було прийнято до уваги наявність касаційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 09.03.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 по справі №922/224/15 про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський» (боржник за основним зобов’язанням).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу в обґрунтування своєї правової позиції, з посиланням на приписи частини 5 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та частини 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку», вказує на те, що основне зобов’язання – зобов’язання за Кредитним договором №165/12-KLMV від 09.07.2012, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» та Приватним акціонерним товариством «Хлібзавод «Салтівський» є припиненими, внаслідок ліквідації останнього, то і Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 09.07.2012 р. за реєстровим № 987, і Договір застави № 165/12-KLMV/S-1 від 09.07.2012 є припиненими.

У судовому засіданні 02.01.2018 року представник позивача просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від ОСОБА_3 Банку України надійшло клопотання про залучення до усачті у розгляді справи ОСОБА_3 Банку України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В обґрунтування заявленого клопотання ОСОБА_3 України зазначає, що потенційне рішення суду у даній справі вплине на права та обов'язки ОСОБА_3 банку, що полягатиме у надходженні чи ненадходженні до останнього грошових коштів, адже у випадку задоволення вимог позивача, кошти які він отримає у якості погашення кредитної заборгованості будуть направлені на погашення власної заборгованості позивача перед ОСОБА_3 Банком України за укладеним між ОСОБА_3 Банком України та позивачем договором кредитним договором.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів відмовляє у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Рішення суду у справі № 922/2869/17 безпосередньо не впливає на права та обов'язки ОСОБА_3 Банку України, оскільки предмет розгляду у цій справі не стосується виконання чи невиконання позивачем умов укладеного між ним на ОСОБА_3 Банком України кредитного договору № 12. За викладеного, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_3 Банку України про залучення його до участі у справі як третьої особи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

09 липня 2012 року між АТ «ЗЛАТОБАНК» та Приватним акціонерним товариством «ХЛІБЗАВОД «САЛТІВСЬКИЙ», (надалі також - ПАТ «ХЛІБЗАВОД «САЛТІВСЬКИЙ», Боржник) було укладено Кредитний договір № 165/12-KLMV (надалі також - «Кредитний договір»), копія якого міститься в матеріалах справи.

Пунктом 1.1 Кредитного договору визначається, що в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним Договором та чинним законодавством України, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит, а Позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Для забезпечення Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 09.07.2012 р. за реєстровим № 987, за умовами якого в іпотеку Позивача Відповідач передав нежитлові будівлі літ. «А-2», площею 2622,4 кв.м., літ. «Б-1» площею 1055,5 кв.м., літ. «В-1» площею 43,5 кв.м., літ. «Г-1» площею 9,8 кв.м., загальною площею 3731,2 кв.м., розташовані за адресою: місто Харків, площа Повстання, будинок номер 2-А (два тире А) (надалі також - «Договір іпотеки 1».

Для забезпечення Кредитного договору № 165/12-KLMV від 09 липня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 09.07.2012 р. за реєстровим № 989, за умовами якого в іпотеку Банку Майновий поручитель передав нежитлові будівлі літ. «А-4», «В-1», «Д-1», «Е-1», «Ж-1», « 3-1», «И-1», «М-2», «Р-1», «С-1», «Т-1», «У-1», «Ф-1», «Х-1», « 4-1», «Ш» загальною площею 10351,7 кв.м., розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Польова, будинок номер 55 (п'ятдесят п'ять) (надалі "Договір іпотеки 2").

Для забезпечення Кредитного договору № 165/12-KLMV від 09 липня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір застави № 165/12-KLMV/S-1 від 09.07.2012 р., за умовами якого в заставу Позивача Відповідач передав обладнання згідно переліку, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Польова 55, (надалі "Договір застави").

Позивач свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів за Кредитним договором виконав, надавши грошові кошти в повному обсязі, про що свідчать виписки з рахунків заборгованості та меморіальні ордери.

Відповідачем вимоги кредитного договору виконані не були, у зв'язку з чим АТ «ЗЛАТОБАНК» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просить визнати його кредитором Публічного АТ "Каравай", м. Харків який забезпечено заставою майна з сумою вимог 142772965,20 грн., які виникли на підставі Кредитного договору №165/12-KLMV від 09.07.12р.

19 січня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (ініціюючий кредитор) звернулося до Господарського суду Харківської області про порушення справи про банкрутство відносно Боржника за Кредитним договором – Публічного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський». Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2015 по справі №922/224/15 Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський» (код ЄДРПОУ 31340536) визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

09.03.2017 ухвалою Господарського суду Харківської області по справі №922/224/15 було ліквідовано Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський» (код ЄДРПОУ 31340536) та знято його з обліку з 21.03.2017, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Златобанк» було залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 – без змін.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюється, що вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна боржника, вважаються погашеними.

13.11.2017 господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України вбачається, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

09.03.2017 ухвалою Господарського суду Харківської області по справі №922/224/15 було ліквідовано Приватне акціонерне товариство “Хлібзавод “Салтівський” (код ЄДРПОУ 31340536) та знято його з обліку з 21.03.2017, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Златобанк” було залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 – без змін.

Відповідно до статті 283 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

На момент ухвалення рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2017 по справі №922/2869/17 ухвала господарського суду Харківської області та Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 по справі №922/224/15 набрали законної сили, не скасовані, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду.

Крім того, 14.12.2017 постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2017 по справі №922/224/15 касаційні скарги ТОВ “Торговий дім “Золотий урожай” та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ “Златобанк” залишено без задоволення, Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 та ухвалу господарського суду Харківської області від 09.03.2017 по справі №922/224/15 залишено без змін.

Частиною 1, 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначається, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

На підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 по справі №922/224/15 до Єдиного державного реєстру було внесено запис про ліквідацію юридичної особи – Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський” з 21.03.2017.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. ОСОБА_4 встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 5 ст. 112 Цивільного кодексу України вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Згідно ч. 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями Цивільного кодексу України визначається, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).

З аналізу вищевказаних статей Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та Цивільного кодексу України слідує, що у зв’язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський” (код ЄДРПОУ 31340536) за Кредитним договором №165/12-KLMV від 09.07.2012 зобов’язання за вказаним договором є припиненими, а вимоги кредиторів – погашеними.

Крім того факт погашення кредиторських вимог, що не були задоволені за недостатністю майна Приватного акціонерного товариства “Хлібзавод “Салтівський”, визнані погашеними, вимог конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений строк або відхилені господарських судом, визнані погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнані такими, що не підлягають виконанню, встановлено ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.03.2017 по справі №922/224/15, що підтримана постановою Харківського апеляційного господарського суду та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2017 по вказаній справі.

За таких умов колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зобов'язання за кредитним договором № 165/12-КLМV від 09 липня 2012 року ПрАТ "Хлібзавод "Салтівський", (код 31340536, адреса: вул. Гв. Широнінців, 1, Я м. Харків, 61153) перед ПАТ “Златобанк” є припиненими.

Законом України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Відповідно до статті 3 Закону «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Для забезпечення Кредитного договору № 165/12-KLMV від 09 липня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 09.07.2012 р. за реєстровим № 987, за умовами якого в іпотеку Позивача Відповідач передав нежитлові будівлі літ. «А-2», площею 2622,4 кв.м., літ. «Б-1» площею 1055,5 кв.м., літ. «В-1» площею 43,5 кв.м., літ. «Г-1» площею 9,8 кв.м., загальною площею 3731,2 кв.м., розташовані за адресою: місто Харків, площа Повстання, будинок номер 2-А (два тире А).

Також для забезпечення Кредитного договору № 165/12-KLMV від 09 липня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір застави № 165/12-KLMV/S-1 від 09.07.2012 р., за умовами якого в заставу Позивача Відповідач передав обладнання згідно переліку, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Польова 55.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер та нерозривно пов’язана з основним зобов’язанням, яке вона забезпечує і не може розглядатись окремо від основного зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Аналогічне положення міститься у статті 28 Закону України «Про заставу».

Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника сторони основного зобов’язання право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним.

Виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку», іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору).

Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється.

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-52цс13).

Ухвалою Господарського суду Харківської області 09 березня 2017 року по справі №922/224/15 вимоги кредиторів, що не задоволені за недостатністю майна, визнані погашеними, вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений строк або відхилені господарським судом, визнані погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнані такими, що не підлягають виконанню.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду необов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.11.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18.01.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.