Рішення № 71658308, 17.01.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 28/119/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2018 Справа № 902/1094/17

Суддя Федорова Олена Владиславівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця Шуліпи Сергія Васильовича (АДРЕСА_1)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «СНАУТ» (69022, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 26а/41)

про стягнення грошової суми

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 08.12.2017 р. позовні матеріали по справі № 902/1094/17, враховуючи ст. ст. 15, 17 ГПК України, передано за підсудністю до господарського суду Запорізької області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2017р. позовну заяву № 902/1094/17 передано на розгляд судді Федоровій О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.12.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №902/1094/17, присвоєно справі номер провадження 28/119/17, підготовче засідання призначено на 17.01.2018р.

Судове засідання 17.01.2018р., відповідно до вимог п. 3 ст. 222 ГПК України, здійснювалось без допомоги звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.

16.01.2018 р. на адресу суду, через канцелярію, від відповідача надійшла заява, відповідно до якої ТОВ «СНАУТ» проти заявлених позовних вимог не заперечує. Зазначає, що порушення строків оплати отриманого товару виникло внаслідок фінансових труднощів на підприємстві. Просив суд з метою якнайшвидшого і найбільш повного погашення боргу перед позивачем не застосовувати штрафні санкції; відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду; після закінчення терміну відстрочення розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців на умовах щомісячної сплати боргу рівними частинами в межах стягнутої суми. Також відповідач заявив, що за наявності у позивача інших пропозицій, спрямованих на мирне врегулювання спору, він готовий їх розглянути, у зв'язку з чим просить суд надати строк для укладення сторонами мирової угоди.

Також 16.01.2018 р. на електронну адресу суду від позивача надійшли клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути в призначений судом час; та про забезпечення проведення судового засідання, що призначене на 17.01.2017 р. і всі подальші засідання у режимі відеоконференції; визначити суд відповідальний за проведення відеоконференції під час судового засідання.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, вимоги суду, що викладені в ухвалі від 20.12.2017 р. не виконали.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату судом відхилено, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору по суті. До того ж, суду надана заява відповідача, відповідно до якої він не заперечує проти факту отримання товару на визначену у позові суму та наявність заборгованості, яка виникла внаслідок скрутного фінансового становища на підприємстві.

В задоволені клопотання про забезпечення проведення судового засідання у режимі відеоконференції судом відмовлено, оскільки позивачем порушені положення п. 2 ст. 197 ГПК України, а саме: позивачем не дотриманий строк на звернення з відповідною заявою (не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання). Також наведені позивачем причини для проведення судового засідання в режимі відеоконференції не є обставинами для проведення засідання в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 17.01.2018 р. суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. ст. 185, 240 ГПК України, прийнято рішення.

Вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Шуліпа Сергій Васильович (постачальник, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «СНАУТ» (покупець, відповідач у справі) 06.04.2017 р. уклали договір поставки товару № 1649 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник передає у власність покупця товар в асортименті і кількості, згідно замовлень покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що відпускна ціна вказується у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Ціна, вказана у видаткових накладних на кожну партію товару, є погодженою обома сторонами, і не може бути змінена.

Згідно з п. 3.1 - 3.2 договору розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у безготівковій формі шляхом 100% перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з обов'язковим зазначенням номеру рахунку чи видаткової накладної та дати їх виписки. Покупець зобов'язується провести оплату поставленого постачальником товару протягом не більше 10 (десяти) календарних днів з дати виписки видаткової накладної покупцю за кожну окрему партію товару. Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів у повному обсязі на розрахунковий рахунок постачальника.

Порядок передачі та приймання товару узгоджені сторонами у розділі 4 договору.

Пунктом 9.1 договору сторонами узгоджено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року. Якщо за 20 календарних днів до дати закінчення цього договору, жодна із сторін письмово не повідомить іншу, про бажання припинити дію договору, то він вважається продовженим (пролонгованим) ще на один рік, на тих самих умовах і на той саме строк.

Враховуючи положення договору, відповідач листом № 3/04/04/17 від 04.04.2017 р. просив позивача поставити рукавиці трикотажні з ПВХ малюнком у кількості 36.000 штук. Доставку товару здійснити спеціалізованою транспортною компанією (ТОВ «Нова пошта» або ТОВ «Де лівері») на склад відділення у м. Запоріжжі за рахунок покупця або транспортом покупця.

Про факт виконання позивачем зобов'язань за договором на суму 113.620,00 грн. свідчать накладні № 12614 від 12.04.2017 р. (поставка рукавиць у кількості 10.000 шт. на загальну суму 59.800,00 грн.) та № 13190 від 18.04.2017 р. (поставка рукавиць у кількості 9.000 шт. на загальну суму 53.820,00 грн.

Зазначені накладні містять посилання на договір № 1649 від 06.04.2017р., підписи та печатки двох сторін.

Факт отримання обумовленого товару підтверджується експрес-накладними Нової пошти № 10022048394 від 14.04.2017 р. та № 10022343698 від 20.04.2017 р., довіреністю № 1-210417 від 21.04.2017р. та не заперечується відповідачем.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на його адресу позивачем була спрямована претензія вих. № 3 від 11.08.2017 р. з проханням сплатити виниклу суму заборгованості за поставлений товар в рамках договору поставки № 1649 від 06.04.2017 р. до 25.08.2017 р.

У відповіді на претензію (вих. № 5/21/08/17 від 21.08.2017 р.) відповідач повідомив, що у зв'язку з виникненням фінансових труднощів на підприємстві виконати зобов'язання щодо оплати отриманого товару в установлені договором строки не має можливості, але ним вживаються всі дії спрямовані на погашення боргу.

Невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 1649 від 06.04.2017р., наявність заборгованості, стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 1649 від 06.04.2017р. у розмірі 113.620,00 грн. законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо їх виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати отриманого товару, не виконав, факт порушення відповідачем умов договору, доведений позивачем.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Отже, визнання відповідачем наявності заборгованості в рамках договору поставки № 1649 від 06.04.2017 р. відповідає обставинам справи, а вимога позивача про стягнення 113.620,00 грн. основного боргу задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару позивач, враховуючи положення п. 6.2 договору, просив стягнути суму пені в розмірі 17927,71 грн. за період прострочення з 12.04.2017 р. по 27.11.2017 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкції повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами п. 6.2 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати одержаного товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого суми оплати за кожний день затримки.

Наданий позивачем розрахунок суми пені є невірним, оскільки по-перше, позивачем невірно визначена дата настання прострочення платежу. Так, позивачем не прийнято до уваги п. 3.2 договору, яким сторонами узгоджений строк здійснення платежу, а саме 10 календарних днів з дати виписки видаткової накладної. Накладна № 12614 від 12.04.2017 р. на суму 59.800,00 грн. виписана 12.04.2017 р., таким чином оплата повинна була бути здійсненна до 22.04.2017 р., прострочення настає з 23.04.2017 р.

ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку пеніКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума пені, грн.2*Ставка НБУ23.04.201723.10.2017183598007547.91

Накладна № 13190 від 18.04.2017 р. на суму 53.820,00 грн. виписана 18.04.2017 р., оплата повинна бути здійснена 28.04.2017 р., тому нарахування пені повинно здійснюватися з 29.04.2017 р.

ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку пеніКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума пені, грн.2*Ставка НБУ28.04.201728.10.2017183538206791.64По-друге, позивач при розрахунку не застосував положення п. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перерахувавши заявлену до стягнення суму пені, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню, а саме: в розмірі 14.339,55 грн. за період з 23.04.2017 по 28.10.2017 р., в частині стягнення 3.588,16 грн. пені суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Доказів оплати наявної заборгованості та штрафних санкцій відповідач суду не надав, викладені в позові обставини визнав в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно прохання відповідача не застосовувати до нього штрафні санкції суд зазначає наступне:

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Позивач враховуючи факт порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання скористався наданим законом правом на стягнення неустойки, яка передбачена умовами договору та є заходом відповідальності за порушення зобов'язань. Посилання відповідача на скрутне фінансове становище на підприємстві не є виключною підставою для звільнення його від оплати штрафних санкцій.

Клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення на шість місяців, а потім його розстрочення на шість місяців суд відхилив, оскільки не визнав наведені відповідачем обставини виключними для застосування приписів пункту 4 статті 331 ГПК України при прийнятті рішення. Відхиляючи вказане клопотання, суд виходив з такого: за сталою практикою відстрочку або розстрочку може бути надано у випадку наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів необхідні у наявності виняткові обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Заявник (відповідач у справі) жодним чином не довів наявність скрутного фінансового становища на підприємстві, відсутність грошових коштів або ліквідної маси для задоволення вимог кредитора (ів). Також заявник не надав доказів на підтвердження доводів, що впродовж терміну відстрочки та розстрочки поліпшиться його господарська діяльність та фінансове становище. На підставі викладеного суд дійшов висновку про відхилення заявленого клопотання відповідача.

Суд звертає увагу відповідача, що у разі досягнення сторонами згоди про вирішення питання погашення виниклої заборгованості мирним шляхом, сторони не позбавлені права укласти мирову угоду в процесі виконання рішення, як то передбачено ст. 330 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 6, 11, 526, 529, 530, 610, 611, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 230-232 ГК України, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 185, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Шуліпи С.В. про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «СНАУТ» 131.547,71 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СНАУТ» (69022, м. Запоріжжя, вул. Глісерна, 26а/41, ідентифікаційний код 30958255, п/р 26007001332620, МФО 300528 в ПАТ «ОТП Банк») на користь фізичної особи-підприємця Шуліпи Сергія Васильовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2, МФО 351005 в ПАТ «Укрсиббанк» м. Вінниці) 113.620,00 грн. (сто тринадцять тисяч шістсот двадцять грн. 00 коп.) основного боргу, 14.339,55 грн. (чотирнадцять тисяч триста тридцять дев'ять грн. 55 коп.) пені, 1.919,39 грн. (одну тисячу дев'ятсот дев'ятнадцять грн. 39 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення 3.588,16 грн. пені відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 січня 2018 року.

Суддя О.В. Федорова