Постанова № 71657330, 17.01.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"17" січня 2018 р. Справа № 806/1640/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Шевчук С.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,

представника апелянта Вихристюк О.Л.

представника відповідача Польової Л.Д.

представників третьої особи Біляк Л.О.

Матківської О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "10" жовтня 2017 р. у справі за позовом Виконувача обов'язків керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації, Ружинської районної державної адміністрації до Відділу державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області за участю третьої особи - Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ружинський" про визнання протиправним та скасування рішення та визнання свідоцтва нечинним , -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2017 р. виконувач обов'язків керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації та Ружинської районної державної адміністрації звернувся з позовом до Відділу державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення №2340687 від 17.05.2013 року, визнання свідоцтва нечинним.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.10.2017р. в задоволенні позову Виконувача обов'язків керівника Бердичівської місцевої прокуратури відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Заступник прокурора Житомирської області звернувся до суду зі скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано, що державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію право власності на гідроспоруду "Старий Садок-1" за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" лише на підставі наданих протоколів співвласників майнових паїв колишніх членів реорганізованого КСП ім.Леніна, за відсутності жодних правовстановлюючих документів попереднього власника ім.Леніна за спірне майно. Вважає, що згідно Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001р. №62, СВК "Ружинський", як правонаступник КСП ім.Леніна, може бути лише балансоутримувачем спірної гідроспоруди.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволенню , а провадження у справі - закриттю з огляду на таке.

Судом встановлено, що 17.05.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Ружинського районного управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ружинський" на вказану гідроспоруду ( рішення №2340687). Одночасно на підтвердження такої державної реєстрації відповідно до вимог ст.18 Закону N1952-IV було видано оскаржуване свідоцтво про право власності.(а.с.15,38).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що гідроспоруда "Старий садок-1" за адресою Житомирська область, Ружинський район, смт.Ружин, вул.Колгоспна,1-б, як об'єктом нерухомого майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі прав, що підтверджується дослідженим судом технічним паспортом на вказану гідроспоруду, з моменту її будівництва не проходила державної реєстрації. Лише після виготовлення технічного паспорту та встановлення адреси, в травні 2013 року, необхідні документи були подані для проведення державної реєстрації. СВК "Ружинський" є єдиним підприємством - правонаступником реорганізованого КСП ім.Леніна і так як гідроспоруда не підлягала майновому розпаюванню між членами КСП, рішенням зборів співвласників майнових паїв реорганізованого КСП, гідроспоруда спочатку була передана на баланс СВК "Ружинський", а в подальшому - у власність. В розумінні вимог п.6 ч.1 ст.19 Закону №1952-ІУ саме протокол №1 зборів співвласників реорганізованого КСП від 20.02.2004р. та додатка №6 до нього, є документами підтверджуючими перехід права власності на спірну гідроспоруду до СВК "Ружинський". Тому, державна реєстрація зазначеної гідроспоруди за СВК "Ружинський" з видачою відповідного свідоцтва про право власності відповідає вимогам закону №1952-ІУ.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанцій виходив з того, що даний спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів із даним висновком не погоджується з огляду на наступне.

Предметом спору у цій справі, як випливає зі змісту її фактичних обставин, були реєстраційні дії із державної реєстрації за заявником права приватної власності на гідроспоруду та видача свідоцтва про право власності на нього.

Цей спір суд визнав таким, що належить до юрисдикції адміністративних судів.

Однак в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб'єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

У пунктах 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З наведеного випливає, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що однією з позовних вимог є вимога про визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - гідроспоруду, що входила до складу майна, що підлягало розпаюванню, бувшого реорганізованого КСП ім.Леніна за інвентарним номером 138 як гребля бригади №1 (молодий садок).

Аналіз зазначених фактичних обставин дає підстави вважати, що оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право на нерухоме майно - гідроспоруду,

Наведена правова ситуація дозволяє дійти такого правового висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, у справі що розглядається, спір має не публічний, а приватно-правовий характер, а відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої помилково розглянуто цей спір за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, судова колегія вбачає підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "10" жовтня 2017 р. скасувати, провадження по справі закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: С.М. Шевчук

В.Б. Шидловський

Повне судове рішення складено "17" січня 2018 р.