Постанова № 71656773, 17.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/12149/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької міської ради на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року (прийняту у м. Луцьку суддею Олексюком А.В.) в адміністративній справі № 161/13243/17 за позовом Луцької міської ради до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року Луцька міська рада звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області із зазначеним позовом та просила визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 54549474) за виконавчим листом № 161/4390/17 від 14.07.2017.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що постанова винесена в порушення Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому листі не зазначено строк пред’явлення рішення до виконання, а тому державний виконавець повинен був повернути даний виконавчий документ стягувачу.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цією постановою, її оскаржила Луцька міська рада, яка вважає, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи і порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Тому просила скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тими ж аргументами і обставинами, що й вимоги позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що постановою Луцького міськрайонного суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_4, про визнання нечинним та скасування рішення Луцької міської ради від 15.03.2017 № 19/1; поновлення на посаді секретаря Луцької міської ради; визнання нечинним і скасування рішення Луцької міської ради від 21.03.2017 № 20/1 поновлено ОСОБА_2 на посаді секретаря Луцької міської ради з 16.03.2017. Постанова набрала законної сили, а в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 на посаді секретаря Луцької міської ради була допущена до негайного виконання (а.с. 6).

На підставі цієї постанови, Луцьким міськрайонним судом 14.07.2017 видано виконавчий лист до негайного виконання.

Заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_5 постановою від 19.08.2017 відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа (а.с. 5).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача та відмову у їх задоволенні.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі КАС України в редакції на час виникнення спірних відносин) передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язко-вими до виконання на всій території України.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина п’ята статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Відповідно до статті 257 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»

Згідно зі статтею 259 КАС України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі – Закон № 1404-VІІІ).

Статтею 4 Закону № 1404-VІІІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначається строк пред’явлення рішення до виконання.

Підставою звернення позивача до суду із позовом про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження була відсутність зазначення у виконавчому листі строку пред’явлення рішення до виконання.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про необґрунтованість позовних вимог позивача та відмову у їх задоволенні, оскільки позивачем не наведено жодних належних доказів та обставин, які б підтверджували порушення його прав винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Луцької міської ради залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2017 року в адміністративній справі № 161/13243/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_1 Постанова в повному обсязі складена 17 січня 2018 року.