Постанова № 71656364, 15.01.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/10732/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Шинкар Т.І., Глушка І.В.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року(головуючий суддя Григорук О.Б.) ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківськ о 15 год. 11 хв. повний текст складено 17.10.2017 року у справі №809/1248/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимог,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11.09.2017 року звернувся до суду з уточненим позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002241303, №0002211303, №0002221303, №0002231303 від 18.04.2017, №0021621700, №0021601700 від 13.07.2017, вимогу про сплату боргу (неустойки) №Ф-0018651303 від 10.07.2017, рішення №0018671303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.07.2017, податкову вимогу №3339-17 від 24.07.2017 в частині сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління ДФС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. А саме завищення витрат платником податків, безпідставне включення до складу витрат витрати за придбані паливно-мастильні матеріали (відсутні документи на списання палива та відсутні паливо-мастильні матеріали на залишках товаро-матеріальних цінностей), також відсутність товарів на залишках товаро-матеріальних цінностей та не підтверджені в використанні в господарській діяльності платника податків (відсутні документи на реалізацію вказаних товарів). Платник податків не надав необхідні витребувані контролюючим органом документи, що встановлюють вид норм витрат та фактично пройдений кілометраж та кількість палива. В результаті перевірки було встановлено заниження суми податкового зобов'язання та завищення суми податкового кредиту, оскільки позивач включив до складу податкового кредиту суми податку з придбаних товаро-матеріальних цінностей, які реалізовані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків. Також звертає увагу, що проведеною перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено ряд порушень, підтверджених актом планової документальної виїзної перевірки господарської діяльності, у зв'язку з чим прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які не можуть бути скасовані, оскільки їх скасування буде наслідком допущення недотримання принципу притягнення особи до відповідальності у разі вчинення правопорушення і може вплинути на зловживання щодо здійснення іншими платниками аналогічних правопорушень та уникнення відповідальності за їх вчинення.

Позивач, в судове засідання не прибув, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу. Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання. Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно із частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що в період з 13.03.2017 по 24.03.2017 на підставі наказу відповідача від 02.03.2017 та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на І квартал 2017 року, Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску за період з 01.01.2015 по 31.12.2016

За результатами вказаної перевірки складено акт №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017, яким встановлено, що під час перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 встановлено порушення: - п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.3, п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, п.6 ст.128 Господарського кодексу України, внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 908141,20 грн., а саме: в 2015 році - 291573,30 грн., в 2016 році - 616568,10 грн.; - порушення п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.3 ст. 44, п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.3, п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, п.6 ст.128 Господарського кодексу України, внаслідок чого донараховано військового збору в сумі 73670 грн., (2015 рік - 22289,20 грн., 2016 рік - 51380,70 грн.); - порушення п.1 ч.2 ст.6 абз.1 п.2 ч.1. ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний внесок в сумі 1269206,50 грн., в тому числі за 2015 рік - 515623,30 грн. та 2016 рік - 753583,20 грн. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на додану вартість у період, що перевірявся, на загальну суму 982264,82 грн. Відповідно до п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України виявлено порушення щодо не ведення книги обліку доходів і витрат.

Порушення платниками акцизного податку граничних термінів реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування до акцизних накладних в ЄРАН: порушено п.117.3 ст.117 Податкового кодексу України та накладено штраф в розмірі 4290,00 грн.

На підставі виявлених порушень, 18.04.2017 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області прийняло податкові повідомлення-рішення №№0002241303, 0002211303, 0002221303, 0002141303, 0002231303, які позивач оскаржив в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

За результатом розгляду вищевказаної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 23.06.2017 Державна фіскальна служба України прийняла рішення №8053/К/99-99-11-02-01-14, згідно якого залишено без змін податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 18.04.2017 №№0002241303, 0002211303, 0002221303, 000214303, збільшено суму штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, визначену податковим повідомленням-рішенням від 18.04.2017 №0002211303 на 72353,30 грн., скасовано податкове повідомлення рішення від 18.04.2017 №0002231303 про збільшення суми грошового зобов'язання з військового збору в частині застосування штрафних санкцій на суму 12845,17 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Таким чином, на підставі акту планової документальної перевірки №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017 та рішення ДФС України №8053/К/99-99-11-02-01-14 від 23.06.2017 Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення рішення: - №0002241303 від 18.04.2017 за платежем ПДВ в сумі 982265 грн. та штрафних санкцій в сумі 245566 грн.; - №0002211303 від 18.04.2017 за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 908141,20 грн. та штрафних санкцій в сумі 381717,30 грн.; - №0002221303 від 18.04.2017 за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за штрафними санкціями в сумі 510 грн.; - №0021621700 від 13.07.2017 за платежем військовий збір в сумі 73669,90 грн. та штрафних санкцій в сумі 18417,48 грн.; - №0021601700 від 13.07.2017 за платежем за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за штрафними санкціями в сумі 72353,30 грн.

При цьому, податкове повідомлення-рішення №0002231303 від 18.04.2017 за платежем військовий збір в сумі 73669,90 грн. та штрафних санкцій в сумі 31262,65 грн. скасоване і відкликане в адміністративному порядку, а податкове повідомлення-рішення №0002141303 від 18.04.2017 щодо накладення штрафних санкцій з акцизного податку в сумі 4290 грн. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не оскаржує, оскільки вказане податкове зобов'язання позивачем сплачено.

Також, судом встановлено, що на підставі акта перевірки №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області 18.04.2017 винесло вимогу №Ф-0002261303 про сплату боргу (недоїмки) та рішення № б\н про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Позивач оскаржив в адміністративному порядку вищевказані вимогу №Ф-0002261303 та рішення від 18.04.2017 до Державної фіскальної служби України.

За результатом розгляду вищевказаної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 30.05.2017 Державна фіскальна служба України прийняла рішення №7024/К/99-99-11-02-02-25, згідно якого скасовано вимогу №Ф-0002261303 від 18.04.2017 про сплату боргу (недоїмки) та рішення № б\н від 18.04.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. На підставі наведеного рішення №7024/К/99-99-11-02-02-25 від 30.05.2017, відповідачем направлено фізичні особі-підприємцю ОСОБА_1 нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018651303 від 10.07.2017, якою нараховано позивачу 160388,12 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та нове рішення №0018671303 від 10.07.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким нараховано 184343,80 грн. штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску (том 1, а.с.20).

24.07.2017 Головне управління ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкову вимогу форми «Ф» №3339-17, згідно якої зобов'язано позивача сплатити податковий борг: з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в сумі 4290,00 грн. (який сплачений позивачем та неоскаржується в даному адміністративному позові); з податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1384589,21 грн., з яких 905233,59 грн. основний платіж, 381717,30 грн. штрафні санкції, 97638,32 грн. пеня; з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1357703,91 грн., з яких 967076,72 грн. основний платіж, 245566,00 грн. штрафні санкції, 145061,19 грн. пеня.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Згідно пункту 177.3 статті 177 ПК України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України належать: - витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; - витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); - обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; - суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця; - інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

При цьому, згідно підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно матеріалів даної адміністративної справи основним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є вантажний автомобільний транспорт.

Як вбачається з акту перевірки №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017, представники контролюючого органу при визначенні валового доходу, витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та оподатковуваного чистого доходу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, встановили, що до складу витрат позивачем включено: вартість реалізованих будівельних матеріалів (щебінь, пісок, відсів та ін.), вартість будівельних матеріалів згідно актів виконаних робіт, вартість використаного палива, банківські послуги, вартість зв'язку, виплачена зарплата та нарахування, сума єдиного соціального внеску та інше.

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у деклараціях про доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки накладних, актів виконаних робіт, актів списання, чеків, товарно-транспортних накладних, виписок банку, відомостей нарахування та виплати зарплати, відповідачем виявлено наступні розбіжності: внаслідок не ведення обліку та відсутності в підтвердження витрат первинних документів витрачених сум згідно з операціями, за результатами або участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід, а саме: під час перевірки ОСОБА_1 було направлено вимогу, про те, щоб він надав всі первинні документи, що підтверджують факт списання палива.

Зокрема, позивачем не були представлені до перевірки документи, що встановлюють вид норм витрат палива та фактично пройдений кілометраж.

На підставі наведеного, контролюючий орган дійшов до висновків, що до складу витрат фізичною особою-підприємцем були безпідставно включені суми за придбані паливно-мастильні матеріали в сумі 1485646,00 грн. в 2015 році (придбано палива на 1643483,00 грн., реалізовано на 157537,00 грн., залишок на 31.12.2015 - 109782,00 грн.), та 3383154,00 грн. в 2016 році (придбано палива на 3489882,00 грн., реалізовано на 53251,00 грн., в залишку на 31.12.2016 - 53447,00 грн.) та товари, які відсутні на залишку товарно-матеріальних цінностей в розмірі станом на 31.12.2016 в сумі 42224,00 грн. в порушення пунктів 177.2 - 174.2 статті 177 ПК України та пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України. Таким чином відповідачем встановлено завищення витрат за 2015-2016 роки на 4911324,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В свою чергу, згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Досліджуючи обставини здійснення господарських операцій фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, для встановлення правильності визначення складу витрат позивача, судом встановлено таке.

Між позивачем та ТзОВ «АГРОПЕТРОЛЕУМГРУП» був укладений генеральний договір поставки нафтопродуктів №01/28-08/15 від 28.08.2015, за яким ТзОВ «АГРОПЕТРОЛЕУМГРУП» зобов'язувалося передати у власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нафтопродукти, а останній зобов'язувався прийняти у свою власність й оплатити такі нафтопродукти.

До вказаного договору поставки було укладено додаткові угоди №1 від 28.08.2015, №2 від 29.09.2015, №3 від 29.10.2015, №5 від 29.12.2015, №4/1 від 20.11.2015, №4 від 20.11.2015, що стосувались специфікацій дизельного палива.

На підтвердження виконання генерального договору №01/28-08/15 від 28.08.2015, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні, які наявні в матеріалах справи.

Також, судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТзОВ «РН-КАРТ Україна» було укладено договір поставки №00277К від 14.04.2014, за яким ТзОВ «РН-КАРТ Україна» зобов'язувалось здійснювати постачання палива позивачу, а останній зобов'язувався приймати таке паливо та оплачувати його.

В підтвердження виконання вищевказаного договору поставки №00277К від 14.04.2014, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, накладні, податкові накладні.

Окрім цього, між позивачем та ТзОВ Виробнича-торгівельна фірма «Авіас» укладено договір поставки №Т22-0170 від 22.04.2015, за яким ТзОВ Виробнича-торгівельна фірма «Авіас» зобов'язувалось передати позивачу паливо, а останній зобов'язувався прийняти таке паливо та оплатити його.

На підтвердження виконання вищевказаного договору поставки №Т22-0170 від 22.04.2015, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні.

Між позивачем та приватним підприємством «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» був укладений договір купівлі-продажу товарів №56ОБКДГ-0374 від 01.02.2016, за яким приватне підприємство «ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ» зобов'язувалось передати нафтопродукти, мастила та автохімію у власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а останній зобов'язувався прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість).

На підтвердження виконання вищевказаного договору №56ОБКДГ-0374 від 01.02.2016, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, накладні та товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

Також, судом встановлено, що між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством «Укрпалетсистем» укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №531/03/16 від 02.03.2016, за яким приватне підприємство «Укрпалетсистем» зобов'язувалось передати у власність позивача нафтопродукти, а останній зобов'язувався своєчасно прийняти товар та оплатити його.

В підтвердження виконання вищевказаного договору поставки купівлі-продажу нафтопродуктів №531/03/16 від 02.03.2016, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, накладні, податкові накладні.

Окрім цього, між позивачем та ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» укладено генеральні договора поставки нафтопродуктів №Н05160 від 22.12.2015 та №Н05014/16 від 12.01.2016, за якими ТзОВ «ВОГ РІТЕЙЛ» зобов'язувалось поставити та передати у власність позивача нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені в накладних на відпуск товару, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов'язувався прийняти товар та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору.

На підтвердження виконання вищевказаних генеральних договорів поставки нафтопродуктів №Н05160 від 22.12.2015 та №Н05014/16 від 12.01.2016, позивач надав суду належним чином оформлені платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні.

Наведені вище обставини підтверджують факт отримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 дизельного палива впродовж 2015-2016 років та здійснення витрат на його придбання.

Щодо доводів апелянта про те, що до перевірки позивачем не були представлені документи, що встановлюють вид норм витрат палива та фактично пройдений кілометраж, то суд вказує на таке.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» надає фізичні особі-підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє його права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів, придбання пально-мастильних матеріалів.

Окрім цьому, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, а господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

В свою чергу, відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідачем в акті перевірки №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017 вказано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 був зобов'язаний здійснювати списання палива відповідно до Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43.

Згідно Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива.

При цьому, нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючи коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації.

На підставі наведеного, в позивача відсутній обов'язок дотримуватись вимог наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, яким затверджено Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, оскільки даний наказ не являється нормативно-правовим актом, а його дія не поширюється на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, оскільки останній не входить до сфери управління Міністерства транспорту України (наразі - Міністерство інфраструктури України).

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 по справі №К-39866/10-С.

Окрім цього, Вищий адміністративний суд України за результатом розгляду адміністративної справи №К/800/49593/15 в ухвалі від 16.02.2016 зазначив, що наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, яким затверджено Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, не має імперативного характеру для підприємства з організаційно-правовим статусом як у даній справі, у зв'язку з чим не може бути обов'язковим для визначення бази при обчисленні об'єкта оподаткування, зокрема, з урахуванням того, що серед встановлених чинним податковим законодавством обмежень щодо формування складу витрат та податкового кредиту відсутнє застереження стосовно не можливості включення до їх складу фактичних витрат на паливо, які перевищують вказані нормативи у Нормах витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті. Разом з тим, списання палива на підприємстві повинно бути обов'язково врегульовано внутрішніми наказами на підприємстві та підтверджено відповідними розрахунками. Для списання палива підприємство повинно розробити внутрішні документи, які встановлюватимуть норми його витрат з урахуванням усіх технічних характеристик автомобілів, експлуатаційних норм та інших факторів.

В даному випадку, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 02.01.2014 прийняв наказ №3 «Про використання паливно-мастильних матеріалів для автомобілів», яким встановлено для автомобілів базові лінійні норми витрат палива, копія якого міститься в матеріалах даної справи та надавалась представникам контролюючого органу під час планової перевірки.

Також, позивач надав суду копії зведених відомостей про списання паливно-мастильних матеріалів (дизельне паливо) за 2015-2016 роки. Так, згідно зведеної відомості від 31.12.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за 2015 рік списав 86226 літрів дизпалива на загальну вартість 1376164, а відповідно до зведеної відомості від 30.12.2016 позивач за 2016 рік списав 228897 літрів дизпалива на загальну вартість 3492966 грн..

Окрім цього, позивач зазначив, що головною підставою для списання паливно-мастильних матеріалів в бухгалтерському обліку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є подорожній лист, в якому графа «Місцепризначення» є підтвердженням зв'язку витрат на паливо з господарською діяльністю підприємства та не потребує детального опису маршруту. Такі подорожні листи були надані контролюючому органу під час планової перевірки позивача.

В акті перевірки №220/130/НОМЕР_1 від 31.03.2017 зазначено, що під час планової перевірки представникам контролюючого органу були представлені договори на перевезення та товарно-транспортні накладні форми №1-ТН (ТТН), де описано який автомобіль, який перевізник, який замовник, пункт навантаження, пункт розвантаження та найменування вантажу, однак пройдений кілометраж та кількість палива в товарно-транспортних накладних не вказано.

Позивач надав суду копії вищевказаних товарно-транспортних накладних, які видані на виконання договорів на перевезення, підписані посадовими особами та містять печатки відповідних контрагентів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. При цьому, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Таким чином, обов'язкові відомості, які має містити товарно-транспортна накладна, не включають інформацію про пройдений кілометраж та кількість палива, а тому наведені вище зауваження контролюючого органу є безпідставними.

Натомість, надані відповідачу під час перевірки договори на перевезення та товарно-транспортні накладні є первинними документами, які підтверджують здійснення позивачем вантажних перевезень, а тому вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на такі вантажні перевезення, правомірно включені позивачем до складу витрат безпосередньо пов'язаних з отриманим доходом від здійснення основного виду економічної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження використання придбаного в 2015-2016 роках позивачем дизпалива за межами своєї господарської діяльності, а тому висновок контролюючого органу про завищення витрат за 2015-2016 роки на 4911324,00 грн., тобто на всю суму коштів за придбані паливно-мастильні матеріали, є безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів встановила, що в контролюючого органу були відсутні законні підстави для прийняття податкових повідомлень-рішень: №0002241303 від 18.04.2017, яким донараховано позивачу ПДВ в сумі 982265,00 грн. та штрафні санкції в сумі 245566,00 грн.; №0002211303 від 18.04.2017, яким донараховано податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування в сумі 908141,20 грн. та штрафні санкції в сумі 381717,30 грн.; №0002221303 від 18.04.2017, яким нараховано штрафні санкції в сумі 510,00 грн. за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування; №0021621700 від 13.07.2017, яким донараховано військовий збір в сумі 73669,90 грн. та штрафні санкції в сумі 18417,48 грн.; №0021601700 від 13.07.2017, яким нараховано штрафні санкції в сумі 72353,30 грн. за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування за штрафними санкціями, оскільки завищення позивачем витрат за 2015-2016 роки та відповідно заниження чистого оподаткованого доходу не знайшли свого підтвердження. Таким чином, оподаткований дохід фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, який взятий за основу для нарахування вищевикладених податків та зборів, штрафних санкцій, залишився на тому ж рівні, який був самостійно задекларований позивачем.

Також, Головне управління ДФС в Івано-Франківській області прийняло без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018651303 від 10.07.2017, якою нараховано позивачу 160388,12 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, рішення №0018671303 від 10.07.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким нараховано 184343,80 грн. штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску, та податкову вимогу форми «Ф» №3339-17 від 24.07.2017 в частині зобов'язання сплатити податковий борг з податку на доходи з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 1384589,21 грн., з яких 905233,59 грн. основний платіж, 381717,30 грн. штрафні санкції, 97638,32 грн. пеня, та з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1357703,91 грн., з яких 967076,72 грн. основний платіж, 245566,00 грн. штрафні санкції, 145061,19 грн. пеня, оскільки зазначені податкові вимоги та рішення прийняті на основі помилкових висновків контролюючого органу про зміну розміру оподаткованого доходу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, які спростовані встановленими судом вище обставинами.

Колегія суддів дійшла висновку, що даний адміністративний позов слід задовольнити: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №№0002241303, 0002211303, 0002221303, 0002231303 від 18.04.2017, №0021621700, №0021601700 від 13.07.2017, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0018651303 від 10.07.2017, рішення №0018671303 від 10.07.2017; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №3339-17 від 24.07.2017 в частині сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до пункту 10 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей, а саме: справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцію Кодексу.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року у справі № 809/1248/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді І.В. Глушко

Т.І. Шинкар

Повний текст постанови складено 17.01.2018 року