Постанова № 71656178, 17.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Лазаренко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року Справа № 760/2192/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та рішення і зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:

- визнання протиправними дій та рішення Правобережного ОУПФУ в м. Києві від 24.01.2017 р. № 153/02/Г-1258 щодо відмови позивачу в поновлені виплати пенсії, яка була йому призначена в жовтні 2004 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ та перерахована відповідно до постанови Солом'янського районного суду у м. Києві від 16.05.2016 р.;

- зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії, призначеної йому у жовтні 2004 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ, без обмеження її максимального розміру, про що повідомити позивача письмово;

- зобов'язання відповідача здійснити позивачу виплату незаконно невиплаченої пенсії за вислугою років за минулий час, починаючи з дати припинення виплати пенсії, тобто з січня 2016 року.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у поновлені виплати пенсії, яка була йому призначена в жовтні 2004 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ та перерахована відповідно до постанови Солом'янського районного суду у м. Києві від 16.05.2016 р. та зобов'язано відповідача поновити позивачу виплату пенсії, призначеної у жовтні 2004 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ, без обмежень її максимального розміру, здійснивши виплату за минулий час, починаючи з дня припинення виплати пенсії, тобто з січня 2016 року.

В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач з грудня 2015 року працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру», що у відповідності до чинного законодавства зумовлює необхідність припинення виплати йому пенсії до звільнення із займаної посади.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що припинення відповідачем виплати пенсії порушує його конституційні права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзив позивача на неї, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач з жовтня 2004 року перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

18.03.2015 р. позивач був звільнений з органів прокуратури.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 16.05.2016 р. було зобов'язано Правобережне ОУПФУ в м. Києві здійснити позивачу з 01.04.2016 р. перерахунок пенсії за вислугу років без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час призначення та перерахунку пенсії, у розмірі 90 % від розміру його місячної заробітної плати, зазначеної у довідці від 24.03.2016 р. № 517зп, виданій Генеральною прокуратурою України.

У грудні 2015 року позивач призначений на посаду прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

З січня 2016 року відповідачем було припинено позивачу виплату пенсії.

У зв'язку з цим, 27.12.2017 р. позивач звернувся до відповідача із заявою щодо поновлення виплати призначеної йому пенсії.

Листом від 24.01.2017 р. № 153/02/Г-1258 відповідач повідомив позивача про відмову в поновленні виплати призначеної йому пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру», яким прямо передбачено, що особам, які працюють на посадах та на умовах, визначених цим Законом, призначені пенсії не виплачуються.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови у поновленні випалти пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ передбачено скасування з 01.06.2015 р. норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначені за Законом України «Про прокуратуру», то й підстав для припинення позивачу виплати його пенсії за ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» та інших положень, на які посилається відповідач, немає.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законами України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1789-XII), «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1697-VII), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ передбачено, що з 01 січня 2016 року пенсія, призначена особам відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Статтю 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII викладено у новій редакції ч.4 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У ч. 15 ст. 86 Закону № 1697-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Отже, законодавством, чинним станом на січень 2016 року, тобто на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, було регламентовано з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. обмеження виплати пенсій особам, які зокрема працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом № 1697-VII.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вищенаведені законодавчі норми неконституційними не визнавалися і були обов'язковими до виконання органами ПФУ.

Водночас, рішення Конституційного Суду України, на які посилається позивач та які були безпідставно покладені в основу рішення суду першої інстанції, зокрема рішення від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 та від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016, прийняті КСУ щодо зовсім інших обставин, ніж є предметом судового розгляду у цій справі, і ними визнані неконституційними певні положення інших законодавчих актів, зокрема Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «про судоустрій і статус суддів», які не регулюють спірні у даній адміністративній справі правовідносини.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що припинення Правобережним ОУПФУ в м. Києві виплати позивачу пенсії, яка була йому призначена і виплачувалася на підставі Закону № 1789-ХІІ, у зв'язку з поновленням ним трудової діяльності на роботі прокурора відділу Генеральної прокуратури України, тобто на посаді та на умовах, передбачених Законом № 1697-VII, відповідало вимогам законодавства і такі дії були вчинені відповідачем на підставі, у спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ не скасовують зазначеного обмеження, оскільки, окрім вищенаведених Законів України «Про прокуратуру», воно також регламентовано частиною 4 статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII.

Водночас, частиною 4 статті 85 Закону № 1788-ХІІ правовою підставою для припинення виплати пенсії у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. законодавець визначає факт роботи особи на посадах та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру», а не факт роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за Законом України «Про прокуратуру», як помилково розтлумачено судом першої інстанції.

При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає задоволенню, постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року - скасуванню, адміністративний позов - залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними дій та рішення і зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 17 січня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: