Постанова № 71656087, 17.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року справа №420/1410/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Сухарька М.Г., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та ОСОБА_4 на постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року в справі № 420/1410/17 (головуючий І інстанції Стеценко О.С.) за позовом ОСОБА_4 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області щодо припинення виплати пенсії;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області поновити виплату пенсії за віком з червня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з червня 2016 року на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше - «Ощадбанк»;

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 червня 2016 року по день стягнення компенсації.

Ухвалою Новопськовського районного суду Луганської області від 13 листопада 2017 року здійснено процесуальне правонаступництво відповідача, замінено Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області на Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Ухвалою Новопськовського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до Марківського об'єднаного управління ПФУ Луганської області про зобов'язання поновити виплату пенсії за віком з 01 червня 2016 року до 12 березня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість з 01 червня 2016 року до 12 березня 2017 року на рахунок в уповноваженому банку АТ «Ощадбанк» та про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків' їх виплати з 01 червня 2016 року до 12 березня 2017 року залишено без розгляду.

Постановою Новопськовського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Марківського об'єднаного управління ПФУ Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_4.

Зобов'язано Марківське об'єднане управління ПФУ Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_4 з 01 квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість з 01 квітня 2017 року на рахунок в уповноваженому банку АТ «Ощадбанк».

В решті позовних вимог ОСОБА_4 до Марківського об'єднаного управління ПФУ Луганської області відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат відповідно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до пунктів 2-4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Додаткова перевірка проводиться у разі, зокрема, наявності інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповану територію України, до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, чи її виїзду за кордон, або отримання такої інформації від МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Національної поліції, ДМС, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам.

Від Адміністрації Держприкордонслужби через Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 27.02.2017 надійшов список, сформований та отсортований по районах Луганської області щодо осіб, які виїхали на непідконтрольні території України та тривалий час не повертались на територію України, в якому зазначено ОСОБА_4 У зв'язку із чим з 01.04.2017 виплата пенсії позивачу припинена.

Враховуючи, що заява про поновлення виплати пенсії до відповідача не надходила, пенсійний орган наголошує на відсутності підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_4

Позивач також не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_4 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що припинення виплати пенсії відбулося з квітня 2017 року, а не з червня 2016 року. Також апелянт наголошує, що на підставі ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», положень Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» та постанови Кабінету Міністрів України № 159 він має право на компенсацію втрати частини доходу, пенсії. Тобто позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а постанову суду залишити без змін з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 (далі - позивач) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням. На підставі довідки від 30.10.2014 № 928000123 має статус внутрішньо переміщеної особи.

12 вересня 2014 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Новопсковському районі Луганської області, яке в подальшому було реорганізовано на Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, пенсійний орган, Марківське ОУПФУ), із заявою про запит пенсійної справи та взяття на облік. Розпорядженням пенсійного органу від 16.09.2014 № 1070 ОСОБА_4 взято на облік із виплатою пенсії з 01.08.2014.

У березні 2017 року позивач звернувся до відповідача з приводу невиплати пенсії та дізнався, що пенсія була помилково перерахована іншій особі та що найближчим часом виникла заборгованість буде погашена. У травні 2017 року пенсійний орган повідомив ОСОБА_4, що через тривалу відсутність за місцем проживання, вказаним у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, їй призупинено виплату пенсії з 01.04.2017.

Вважаючи, що дії, Марківського ОУПФУ порушують її право на отримання належної пенсії, ОСОБА_4, звернулась до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV. Тобто, незалежно від підстави припинення виплати пенсії, цей факт має бути оформлений відповідним рішенням. Пенсійним органом не надано доказів прийняття такого рішення.

Нормами ст. 49 Закону № 1058-IV, Закону № 1706-VII або іншого закону не передбачено припинення виплати пенсії особі через зміну місця проживання в межах території України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо порушення відповідачем вимог ст. 49 Закону № 1058-IV.

В своїй апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає, що відсутність внутрішньо-переміщеної особи за фактичним місцем проживання є порушенням умов для отримання соціальних виплат відповідно до Закону № 1706-VII.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За змістом статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

У матеріалах справи відсутні будь які підтвердження щодо скасування, чи визнання недійсною довідки від 30.10.2014 № 928000123.

Тобто, обставини справи не суперечать положенням Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», а твердження апелянта з цього приводу є помилковими.

Також, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, відповідно до яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена пенсійним органом без прийняття відповідного рішення тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначає, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, зокрема, відсутність рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції погоджує висновок, викладений в оскаржуваній постанові, щодо безпідставного припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року, тому порушене право особи підлягає відновленню.

Стосовно посилання ОСОБА_4, що виплата пенсії їй була припинена з червня 2016 року, колегія суддів наголошує, що наведена обставина не підтверджена матеріалами справи. Безпосередньо в позовній заяві зазначено, що з червня 2016 року пенсія помилково виплачувалась на інший рахунок. Пенсійний орган також не заперечує, що призупинення виплати пенсії відбулося з квітня 2017 року. Отже, враховуючи відсутність факту припинення виплати пенсії з червня 2016 року, відновлення її виплати з цієї дати є неможливим.

З приводу наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходу, пенсії, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Право громадян на отримання компенсації втрати частини доходу врегульовано положеннями ст. 46 Закону № 1058-IV, Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Постанова № 159).

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За приписами ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведені норми Закону № 2050-III кореспондуються із положеннями Постанови № 159.

Комплексний аналіз цих норм чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Оскільки в суду відсутні відомості щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погоджує висновок, викладений в оскаржуваній постанові, щодо передчасності позовних вимог у цій частині.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та ОСОБА_4 на постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року в справі № 420/1410/17 за позовом ОСОБА_4 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Постанову Новопськовського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року в справі № 420/1410/17 - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її складення в порядку, визначеному ст.ст. 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

Т. Г. Гаврищук

І. Д. Компанієць