Постанова № 71656084, 16.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 361/700/17 Прізвище судді першої інстанції: Дутчак І.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язати відповідача встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 і вкладкою до нього № НОМЕР_2 (а.с. 9).

Із 07 листопада 2014 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що свідчить довідка серії КИО-1 № 0411183 від 24 листопада 2014 року, видана на підставі експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 05 листопада 2014 року.

06 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив встановити йому статус інваліда війни ІІ групи та видати посвідчення відповідного зразка.

Проте, листом від 10 жовтня 2017 року №01-10.1/311 Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області відмовило ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни, посилаючись на те, що надані позивачем документи не можуть бути взяті до уваги для позитивного вирішення питання надання йому статусу інваліда війни, оскільки вони не містять інформації про залучення його до складу формувань Цивільної оборони.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, що є підставою для отримання статусу інваліда війни та відповідного посвідчення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни Чорнобильської катастрофи, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, працюючи інспектором безпеки руху у Броварському автотранспортному підприємстві-13209 на виконання до розпоряджень Київського обласного управління пасажирського автотранспорту згідно із наказами № 171 від 05 червня 1986 року та № 125 від 28 квітня 1987 року, був відряджений та приймав участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у смт. Поліське і місті Чорнобиль в 30-кілометровій зоні відчуження Чорнобильської АЕС, що підтверджується дослідженими в суді довідками № 242 і № 243 від 18 грудня 2014 року, виданими Публічним акціонерним товариством "Броварське автотранспортне підприємство-13209", копіями вказаних наказів цього підприємства, відомостей про відпрацьований час і виплату заробітної плати.

З довідки до Акту огляду МСЕК серії КИО-1 № 0411183 від 24.11.2014 року та експертного висновку № 8448 від 05.11.2014 року, встановлено, що інвалідність позивачем була отримана саме внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Проте, у наданих позивачем документах відсутні відомості про залучення його до складу формувань Цивільної оборони, тобто позивач документально не підтвердив своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, що є однією з обов'язкових умов для отримання статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що позивачем не було надано відповідачу та до суду усіх необхідних документів, які дають йому право на отримання статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання управління соціального захисту населення надати ОСОБА_2 статус інваліда війни та видати посвідчення відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Аналогічну позицію було висловлено Вищим адміністративним судом України у судовому рішенні від 23.03.2017 року у справі № 676/4127/16-а (К/800/8542/17).

Інформаційна довідка № 01.1-14/1755-3 від 05 жовтня 2016 року (про участь у формуваннях Цивільної оборони), видана Департаментом з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, не може бути доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, оскільки не підтверджує факт залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

У справі, що розглядається, містяться докази участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Проте, ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ, тоді як для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків на ЧАЕС Закон №3551-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду Україн від 07 липня 2017 року у справі № 676/4127/16-а.

Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції зобов'язав відповідача встановити ОСОБА_2 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни, що суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 18 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранам війни, до яких належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни, вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Разом з цим, пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 12 травня 1994 року, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - постанова КМУ №302) "Посвідчення інваліда війни" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності (пункт 10 постанови КМУ №302).

Отже, право встановлювати статус "інваліда війни" та видавати посвідчення відноситься до повноважень відповідних органів праці та соціального захисту населення.

Зобов'язуючи відповідача надати позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд першої інстанції по суті перебрав на себе повноваження органів праці та соціального захисту населення, чим допустив порушення норм права.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Колегія суддів також звертає увагу на висновки постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження органів праці та соціального захисту населення. Суд не може зобов'язувати одну особу втсановити іншій особі зазначений статус, оскільки такі повноваження відносяться до компетенції інших органів.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було помилково прийнято постанову про задоволення позовних вимог, оскільки відсутнє документальне підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому постанова Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області задовольнити.

Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2017 року скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, третя особа: Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 17 січня 2018 року.