Постанова № 71655702, 17.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року справа №263/11237/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управляння Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 листопада 2017 року (повний текст складено 17 листопада 2017 року в м. Маріуполь) у справі № 263/11237/17 (суддя І інстанції – Музика О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управляння Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області, третя особа: Управління соціального захисту населення Центрального району м. Маріуполя, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила суд визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі - ЦОУ ПФУ м. Маріуполя) незаконними, зобов'язати відповідача продовжити їй виплату пенсії за віком з 01 серпня 2017 року та покласти судові витрати на відповідача.

На обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, із 20 листопада 2014 року була взята на облік у ЦОУ ПФУ м. Маріуполя як внутрішньо переміщена особа. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. У квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без будь-яких повідомлень чи попереджень, рішення про зупинення виплати пенсії вона також не отримувала. З метою з'ясування причин та підстав припинення виплати пенсії позивач зверталася із заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії. Листом ЦОУ ПФУ м. Маріуполя від 18 травня 2017 року № 6099/02 їй повідомлено, що заява про поновлення виплати пенсії буде опрацьована у травні 2017 року та виплата пенсії буде поновлена. Вважає такі дії відповідача неправомірними, такими, що порушують її конституційні права, тому просила вимоги задовольнити.

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 листопада 2017 року у справі № 263/11237/17 позов задоволено. Визнано неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1, з 01 серпня 2017 року. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1, з 01 серпня 2017 року.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що згідно рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено у проведенні відновлення соціальних виплат до з’ясування фактичного місця проживання.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в ЦОУ ПФУ м. Маріуполя з 20 листопада 2014 року як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України.

Відповідно до листа Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради від 28 квітня 2017 року № 01-07, адресованого Пенсійному фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя, останнє повідомлено, що ОСОБА_1 знята з обліку як внутрішньо переміщена особа, у зв'язку із постійною реєстрацією у м. Маріуполі по вул. Старокримській, 49.

ЦОУ ПФУ м. Маріуполя направлено лист від 18 травня 2017 року № 6099/02 ОСОБА_1, у якому зазначено, що у листопаді 2014 року електронна пенсійна справа останньої взята на облік на підставі її особистої заяви від 20 листопада 2014 року, але з квітня 2017 року виплата пенсії зупинена відповідно до пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365. 17 травня 2017 року ОСОБА_1, подана заява про поновлення виплати пенсії у зв'язку із зміною статусу - реєстрації у м. Маріуполі та виключення із реєстру внутрішньо-переміщених осіб. Заява ОСОБА_1, буде опрацьована у травні 2017 року, виплата пенсії буде поновлена.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з серпня 2017 року.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі – Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з 01.08.2017 року.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі – Закон №1058).

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з серпня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, на яке посилається відповідач в апеляційній скарзі не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управляння Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 листопада 2017 року у справі № 263/11237/17 - залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 листопада 2017 року у справі № 263/11237/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 17 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_2