Рішення № 71655629, 16.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 січня 2018 року № 826/4982/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Аблова Є.В.,

суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Кабінету Міністрів України за участю третьої особи - Оболонського районного суду міста Києва про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (надалі по тексту також відповідач-1), Кабінету Міністрів України (надалі по тексту також відповідач-2) за участю третьої особи - Оболонського районного суду міста Києва, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, просить:

- визнати бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприведення постанови № 268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року, неправомірною;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України привести постанову № 268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26.10.2014 року по 27.03.2015 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 28.03.2015 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-2 допущено протиправну бездіяльність щодо неприведення Постанови № 268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення постанови № 268 у відповідність до частини 1 статті 144 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 1 січня 2015 року, та у відповідність до частини 1 статті 147 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 28 березня 2015 року. Зобов'язано Кабінет Міністрів України привести постанову №268 у відповідність до частини 1 статті 144 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 1 січня 2015 року, та у відповідність до частини 1 статті 147 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 28 березня 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 року року № К/800/43643/15, № К/800/43720/15 попередні судові рішення у справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Аблову Є.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2016 року адміністративну справу № 826/4982/15 прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача- 1 у наданих письмових запереченнях проти позову заперечив у зв'язку з тим, що відсутні підстави для перерахування заробітної плати так, як Кабінет Міністрів України не вніс відповідні зміни щодо нових посадових окладів працівникам апаратів судів.

Представник відповідача-2 надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що Урядом вчинені дії на виконання пункту 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VІІ та пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону, в тому числі щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність до діючого законодавства. Зокрема, Кабінетом Міністрів України у встановлений пп. 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону № 1697-VІІ строк внесені на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом. Крім того, при розробленні проектів законів або внесенні відповідних пропозицій КМ України не здійснює владні управлінські функції, внаслідок чого публічно-правові відносини з позивачем не створюються і не порушуються її права.

Представник третьої особи до суду не прибув.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), суд ухвалив рішення про розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 23.04.2007 року працює на посаді помічника судді Оболонського районного суду міста Києва, має 5 категорію державного службовця.

Відповідно до Довідки про доходи від 12.02.2015 року №56, виданої Оболонським районним судом міста Києва, посадовий оклад позивача становить 1218,00 грн., хоча, на думку ОСОБА_1, з урахуванням норм ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, він має складати 4 750, 20 грн.

Бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприведення Постанови №268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року та необхідність зобов'язання у зв'язку із цим відповідачів вчинити певні дії стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Частину першу статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено абзацом другим згідно із Законом України №1697-VІІ від 14.10.2014 року «Про прокуратуру».

Вказані положення Закону набрали чинності 26 жовтня 2014 року.

Відповідно до частини третьої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом.

Отже, розмір мінімальної заробітної плати встановлений у 2014 році складає 1218, 00 грн., відповідно розмір посадового окладу судді місцевого суду 12180,00 грн., та відповідно розмір посадового окладу працівника апарату суду, віднесеного до 6 категорії державного службовця має складати 3654,00 грн., а розмір посадового окладу працівника апарату суду, віднесеного до 5 категорії посад державного службовця має складати 4750,20 грн.

29.03.2015 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якого Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції.

Зокрема, ч. 1 ст. 147 викладена в наступній редакції: «розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії судців України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу», оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Листом №6-1563/15 від 27.02.2015 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві повідомило ОСОБА_1, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» станом на 27.02.2015 року відповідні зміни щодо нових посадових окладів працівникам апаратів судів не внесено. Заробітна плата нараховується відповідно до вказаної Постанови.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (в редакції від 22.10.2014), затверджено схеми посадових окладів державних службовців різних органів влади, в тому числі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (Додаток №47 до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 700).

Так, для найнижчої категорії державних службовців апарату місцевих загальних судів (секретар суду, перекладач) встановлено місячний посадовий оклад у розмірі 467-478 грн. (в залежності від категорії суду, де працює особа).

Проте, згідно із ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Таким чином, законодавчо встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати за просту, некваліфіковану працю не може бути нижчий за встановлений Законом розмір мінімальної заробітної плати (згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установити у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень; та відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установити у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень).

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ, який набрав чинності 29 березня 2015 року, КМУ зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, тобто у строк до 29 червня 2015 року.

Разом з тим, у вказаний строк, вимоги Закону № 192-VІІІ Урядом не виконані, у зв'язку з чим порушено право позивача, гарантоване їй статтею 147 Закону № 2453-VІ, на одержання заробітної плати у відповідному розмірі.

Так, у відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінету Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статей 1, 2 Закону № 794-VII, Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади до основних завдань якого належать, зокрема, спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Статтями 3 і 19 цього ж Закону встановлено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості та спрямовується, крім іншого, на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Наведене кореспондується з положеннями статті 21 Закону № 794-VII частинами 1, 2 якої встановлено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Частиною 3 цієї ж правової норми Закону № 794-VII передбачено, що питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

Відповідно до статті 6 Закону № 794-VII, до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.

За приписами пунктів 1, 5, 6 статті 42 Закону № 794-VII Прем'єр-міністр України: 1) керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України; 5) формує проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів України; 6) скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них.

В свою чергу, міністр України - член Кабінету Міністрів України, згідно з положеннями статті 44 Закону № 794-VII, забезпечує, зокрема, виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики, виконання інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідній сфері; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України: пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням своїх повноважень із спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади; погоджує проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, з питань, що належать до сфери діяльності міністерства, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, розробником яких є міністерство чи центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним; здійснює підготовку питань для розгляду Кабінетом Міністрів України; бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України.

Також, згідно з статтею 50 Закону № 794-VII, міністр - член Кабінету Міністрів України має право ініціативи у прийнятті актів Уряду, готує проекти таких актів і вносить їх на розгляд КМУ.

За правилами статті 51 Закону № 794-VII, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 розпочав підготовку до приведення своїх нормативно - правових актів, зокрема, і постанови КМУ № 268, у відповідність із Законом № 192-VІІІ, статтею 147 Закону № 2453-VІ лише 16 березня 2015 року, тоді як зазначений законодавчий акт був прийнятий ще 12 лютого 2015 року, при цьому не вказав на наявність обставин, які б перешкоджали вчиненню таких дій.

Окрім цього, суд вважає за необхідне наголосили на тому, що підготовлений Міністерством юстиції проект відповідної постанови КМУ неодноразово повертався на доопрацювання та додаткове погодження, а її розгляд відкладався, крім іншого, у зв'язку неналежним рівнем опрацювання Міністерством доручення Уряду і наявністю організаційних недоліків у роботі відповідача-2.

Приймаючи до уваги, що відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» були внесені лише 02 вересня 2015 року Постановою № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», тобто, більш ніж через п'ять місяців після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», суд прийшов до висновку про те, що відповідачем-2 була допущена протиправна бездіяльність.

Посилання Кабінету Міністрів України на те, що пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із Законом № 1697-VII були своєчасно внесені на розгляд Верховної Ради України, суд не приймає до уваги з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Наведеною вище нормою Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» відповідача зобов'язано було привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а не розпочати процедуру підготовки пропозицій та проекту постанови.

Суд відхиляє доводи відповідача-2 в частині відсутності належних і достатніх доказів на підтвердження порушення ним прав, свобод та інтересів позивача, мотивуючи це наступним.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій бездіяльності органів державної влади,органів місцевого самоврядування, посадових службових осіб.

Згідно із п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України грудня від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011, в аспекті конституційного звернення положення часті другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так: конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному він судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Як вказувалося вище, ОСОБА_1 з 23.04.2007 року працює на посаді помічника судді Оболонського районного суду міста Києва, має 5 категорію державного службовця.

З вказаного слідує, що Постанова №268 прямо стосується позивача, оскільки останньою визначено посадові оклади державних службовців, а відтак неприведення її у відповідність до Закону N 192-VII порушує її права та інтереси, оскільки позивач має статус державного службовця.

Таким чином, доводи відповідача-2 в цій частині є необґрунтованими та такими, що не приймаються до уваги судом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо несвоєчасного приведення Постанови № 268 у відповідність до частини 1 статті 144 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 1 січня 2015 року, та у відповідність до частини 1 статті 147 Закону №2453-VІ, у редакції станом на 28 березня 2015 року.

Відносно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача-2 вчинити дії суд зазначає наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», у тому числі до додатку №47 у відповідності до Закону N 192-VII.

З вказаного слідує, що підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії відсутні, що, в свою чергу, обумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Позовні вимоги про зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 26.10.2014 року по 27.03.2015 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року та зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві здійснити перерахунок і виплату заробітної плати з 28.03.2015 року відповідно до вимог ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року, задоволенню також не підлягають, оскільки Урядом України з метою приведення у відповідність до Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у визначений законами строк внесено не було, а відтак на час виникнення спірних правовідносин був відсутній механізм реалізації положень абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про прокуратуру»), а в подальшому, абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо несвоєчасного приведення Постанови № 268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у відповідність до ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 01.01.2015 року, та у відповідність до ч. 1 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у редакції станом на 28.03.2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді А.В. Літвінова

А.С. Мазур