Рішення № 71655084, 12.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 січня 2018 року № 826/13568/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовомОСОБА_1до третя особаДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Міністерство юстиції Українипроскасування постанови від 21.12.2015 р. ВП №49508645,В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Міністерство юстиції України, в якому просить скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 р. ВП № 49508645 про заміну сторони виконавчого провадження з Державної виконавчої служби на Міністерство юстиції України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна постанова порушує права позивача, оскільки прийнята судом як обставина для відмови у задоволенні заяви позивача про заміну боржника по справі № 826/8797/15.

В судове засідання позивач не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача. Підставою для звернення позивача до суду стало те, що висновки головного державного виконавця щодо зміни Міністерством юстиції України свого найменування на Державну виконавчу службу не відповідають фактичним обставинам справи. Метою прийняття оскаржуваної постанови є вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб інформації про наявність відкритих виконавчих проваджень відносно Державної виконавчої служби України, оскільки дана обставина є перешкодою для реєстрації державним реєстратором рішення про припинення юридичної особи. Наведені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки заміна сторони виконавчого провадження відбулася у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надав.

Зважаючи на неявку в судове засідання 11.12.2017 р. позивача та представника третьої особи, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.12.2015 р. ВП №49508645 замінено сторону виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України.

Підставою для винесення вищевказаної постанови стало перебування на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчого провадження ВП №49508645 з примусового виконання виконавчого листа від 18.11.2015 р. № 826/8797/15, виданого Окружним адміністративним судом м.Києва про визнання протиправним та скасування наказу Голови ліквідаційної комісії Державної виконавчої служби України від 14.04.2015 р. № 219/к про звільнення ОСОБА_1, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з 15.04.2015 р.

В той же час, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо заміни сторони виконавчого провадження у разі припинення юридичної особи, а такими повноваженнями наділений суд.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Положеннями ст. 3 названого Кодексу визначено, що адміністративний процес - правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства.

Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, заміна сторонами її правонаступником можлива лише протягом розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Біловолом В.О. винесено постанову від 30.11.2015 року про відкриття виконавчого провадження ВП №49508645 з примусового виконавчого листва №826/8797/15 від 18.11.2015 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва; боржником зазначено Державну виконавчу службу України.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 р. №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, з покладенням на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м.Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Пунктом 2 постанови встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

21.11.2015 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Біловолом В.О. винесено постанову ВП № 49508645, якою замінено сторону виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України з підстав, передбачених ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки сторона у виконавчому провадженні змінила найменування.

За приписами ч. 1 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Пунктом 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

За приписами ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

З наведених правових норм випливає, що виключно до компетенції суду віднесено вирішення питання щодо заміни сторони у виконавчого провадження у разі її вибуття.

Як вже зазначалось, боржником у виконавчому провадженні була Державна виконавча служба України, яка вибула у зв'язку з ліквідацією відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №17 від 21.01.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 р. по справі № 826/8797/15 замінено боржника у виконавчому провадженню ВП №49508645 з Державної виконавчої служби України (04053, м.Київ, вул. Артема,73) на Міністерство юстиції України (01001 м.Київ, вул. Городецького, 13).

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову ВП №49508645, якою замінено сторону виконавчого провадження з Державної виконавчої служби України на Міністерство юстиції України всупереч положенням ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV, оскільки, в даному випадку, йдеться про припинення боржника, а не зміну його найменування, а відтак заміна боржника повинна відбуватися виключно в судовому порядку.

Щодо строків звернення позивача до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Як зазначає позивач, про порушення своїх прав позивач дізнався із ухвали Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.10.2017 р. № 826/8797/15, якою відмовлено в задоволенні заяви позивача про заміну боржника. Повний текст ухвали виготовлено 17.10.2017 р.

До Окружного адміністративного суду м.Києва позивач звернувся 23.10.2017 р. про що свідчить відмітка служби діловодства суду.

Отже, на переконання суду, позивач не може бути позбавлений можливості оскаржити дії суб'єкта владних повноважень, які, з його точки зору, є перешкодою для ефективного виконання судового рішення по справі № 826/8797/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, оцінивши докази, які є у справі, та пояснення сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню повністю.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 02099, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) від 21.12.2015 р. ВП № 49508645 про заміну сторони виконавчого провадження.

Присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 02099, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко