Ухвала суду № 71652883, 17.01.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/6383/17-кГоловуючий у 1-й інстанції - Ломакін В.Є.Провадження № 11-кп/789/40/18 Доповідач - Ваврів І.З.Категорія - ч.1 ст.187 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Вавріва І.З.

Суддів - Коструба Г. І., Лекан І. Є.,

при секретарі — ОСОБА_1

за участю прокурора — ОСОБА_2

захисника — ОСОБА_3

обвинуваченого — ОСОБА_4

потерпілого — ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210010002853 від 20 серпня 2016 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4

засуджено за ч.1 ст.187 КК Україн до 3 років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 вирішено рахувати 26 березня 2017 року, зарахувавши йому на підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015 року) у строк покарання попереднє ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 26 березня 2017 року по 25 жовтня 2017 року включно.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін та продовжено строк його дії до 22 грудня 2017 рок.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2017 року продовжено строк тримання під вартою до 20 лютого 2018 року.

Цивільний позов прокурора Тернопільської місцевої прокуратури задоволено повністю.

Згідно вироку суду, в обвинуваченого ОСОБА_4 14.08.2016 року о 22 год., який перебував в приміщенні квартири №172, що по вул. Київській, 7 в м. Тернополі виник злочинний умисел, спрямований на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на напад з метою заволодіння чужим майном, обвинувачений ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні квартири №172, що по вул. Київській, 7 в м. Тернполі, побачивши, що потерпілий ОСОБА_5 за ним не спостерігає, підійшов до нього та почав наносити останньому удари лопатою в область голови та обличчя, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_5 отримав закриту черепно-мозкову травму у вигляді переломів кісток лицевого відділу черепа (носових, виличних, верхньощелепних, стінок очниць) та комірок решітчастої і лівого крилоподібного відростка клиноподібної кісток; струсу головного мозку; синців повік і крововиливу у сполучні оболонки лівого ока та забою м'яких тканин підочних і виличних ділянок обличчя, які за ступенем тяжкості відносяться до середньої тяжкості, а також закриту травму грудей у вигляді лівобічного пневмотораксу (накопичення повітря у плевральній порожнині), які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

В подальшому ОСОБА_4, скориставшись безпорадним станом потерпілого з кишені штанів викрав грошові кошти в сумі 500 гривень, мобільний телефон марки “VIAAN 181” вартістю 1000 гривень та з кімнати квартири №172, що по вул.Київській, 7 в м.Тернополі, яка перебувала в користуванні ОСОБА_5 викрав мобільний телефон марки “Samsung Duos C3322”, вартістю 380 гривень, монітор торгової марки “LG” , вартістю 3500 гривень, клавіатуру марки “Sven” вартістю 250 гривень.

Із викраденим майном обвинувачений ОСОБА_4 із місця вчинення злочину втік, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на суму 4630 гривень.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 вважає вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що суд прийняв рішення не дотримуючись вимог ст. 370, 374 КПК України.

Мотивує свої доводи тим, що у вироці суду відсутня мотивувальна частина, а саме не вказане формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форма вини та наслідки кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання.

Просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року скасувати та направити матеріали кримінального провадження на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_3 вказує на незаконність вироку суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального права.

Свої доводи мотивує тим, що згідно висновку експерта №677 від 18.05.2017 року (п.4 Підсумків) виявлені в потерпілого ОСОБА_5 тілесні ушкодження не були небезпечними для життя і з цього висновку не вбачається, що вони були завдані в спосіб, який є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, у зв'язку з чим вважає, що кваліфікація дій його підзахисного за ч.1 ст.187 КК України є помилковою.

Також зазначає, що суду не було надано належних доказів того, що викрадене майно має будь-яку вартість, а тому слід виключити майнову складову даного кримінального правопорушення, оскільки довідки підприємців про вартість майна, на думку апелянта, не є належними доказами по справі.

Одночасно ставить питання про неправильно призначене судом покарання, оскільки суд належним чином не мотивував неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст.75 КК України та ст.69 КК України з урахуванням наявних пом'якшуючих обставин.

Просить скасувати вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року скасувати у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права та постановити нове рішення, яким на підставі п.1 ч.2 ст.284 КК України кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4, який вирок суду першої інстанції просить скасувати та направити матеріали кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції або пом'якшити йому покарання та призначити покарння з випрбуванням та встановленням іспитового строку; захисника ОСОБА_3, який просить вирок суду скасувати та постановити нове рішення, яким кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.187 КК України; потерпілого ОСОБА_5 та прокурора, які просять вирок суду залишити без зміни, оскільки вважають його законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно і повністю досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду, в тому числі про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, з достовірністю випливають з матеріалів справи.

Мотивувальна частина обвинувального вироку згідно ст.374 КПК України повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.91 КПК України при розгляді справи в суді серед інших обставин підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Судом першої інстанції дані вимоги кримінально-процесуального закону були дотримані в повній мірі.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_4 у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, як зазначала нападу, є вірними і зроблені на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні та детально викладених у вироку доказів.

На виконання вимог ст.374 КПК України судом першої інстанції у мотивувальній вироку належним чином викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в якому чітко зазначено місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, що слідує з тексту вироку, який оскаржується апелянтами.

Тому, твердження обвинуваченого ОСОБА_4 щодо порушення судом положень ст.374 КПК України, яка регламентує вимоги до змісту вироку, є безпідставними та необґрунтованими.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_3 про неправильну правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю такої кваліфікуючої ознаки як небезпека для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, то колегія суддів також вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів провадження, внаслідок розбійного нападу обвинуваченим ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_5 були заподіяні тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, про що свідчить висновок експерта № 677 від 18 травня 2017 року, який був предметом дослідження суду першої інстанції.

Окрім того, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 ствердив, що внаслідок нападу на нього обвинуваченим ОСОБА_4 та заподіяних йому тілесних ушкоджень він втратив свідомість і опритомнів, коли уже обвинувачений з викраденими у нього речами залишив його помешкання.

Виходячи з диспозиції ч.1 ст.187 КК України розбій — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

За змістом вказаної правової норми під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння.

Згідно роз'яснень наведених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 “Про судову практику у справах про злочини проти власності” до таких насильницьких дій, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Входячи із системного аналізу вказаних правових норм, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що застосування до потерпілого ОСОБА_5 насильницьких дій під час розбійного нападу на нього, внаслідок чого він втратив свідомість та отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, були небезпечними для його життя та здоров'я, як особи, що зазнала нападу.

У висновку експерта № № 677 від 18 травня 2017 року, на який посилається захисник ОСОБА_3, як на доказ неправильної кваліфікації, зазначається на виявлені тілесні ушкодження, які не були небезпечними для життя, а суд першої інстанції кваліфікував дії обвинуваченого за наслідками аналізу всіх дій обвинуваченого ОСОБА_4 по відношенню до потерпілого ОСОБА_5, вчинених з метою заволодіння його майном.

Цей висновок суду є обґрунтованим, належним чином мотивований і сумнівів у колегії суддів у правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст.187 КК України, не викликає.

Твердження захисника ОСОБА_3 про відсутність майнової складової кримінального правопорушення, за яке засуджений ОСОБА_4, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вартість майна, на викрадення якого спрямований розбійний напад, не впливає на кваліфікацію дій особи за ст.187 КК України.

Доводи захисника ОСОБА_3 щодо незаконності вироку, наведені ним в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, з якою колегія суддів погоджується.

Тому колегія суддів вважає, що підстави для скасування вироку та закриття провадження у справі, у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права, відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів”.

Виходячи із змісту вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_4 та аналізу матеріалів кримінального провадження, колегія суддів приходить до переконання, що покарання обвинуваченому призначено відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, з додержанням вимог ст.65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винного, а також всіх обставин справи.

При цьому, суд першої інстанції також врахував всі наявні пом'якшуючі покарання обставини, в тому числі і ті, про які захисник ОСОБА_3 вказує у своїй апеляційній скарзі, а також мотивував свій висновок про відсутність підстав для застосування ст.ст.69, 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_4 у виді трьох років позбавлення волі повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі винного, узгоджується із санкцією статті обвинувачення і є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.

Це рішення належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстави для скасування чи зміни вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного і пом'якшення обвинуваченому покарання, про що захисник ОСОБА_3 ставить питання в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Вирок суду є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408, 409 КПК України підстав до його зміни чи скасування, не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України колегія суддів, –

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_4 — без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, — в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_6