Ухвала суду № 71652621, 10.01.2018, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3508/13-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.01.2018 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л.Ю. ,

при секретарі Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокалі цивільну справу за скаргою ПАТ "Родовід Банк", заінтересовані особи: начальник відділу Сокальського РВ ДВС ГТУ юстиції у Львівській області ОСОБА_1, ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця,

в с т а н о в и в:

Представник скаржника звернувся в суд та просить суд визнати незаконною бездіяльність начальника відділу Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 51835689 при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 29.09.2017 року та скасувати вказану постанову.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2017р. матеріали справи передано головуючому судді.

Вивченням скарги встановлено, що 27.12.2013р. Сокальським районним судом Львівської області було ухвалено рішення у цивільній справі № 454/3508/13-ц згідно якого з ОСОБА_2 стягнуто в користь АТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором. Згідно вказаного рішення у Сокальському РА ДВС Головного ТУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження № 51835689 з примусового виконання виконавчого листа.

29.09.2017р. начальником відділу Сокальського РВ ДВС Головного ТУЮ у Львівській області ОСОБА_1 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, яку скаржник отримав 14.11.2017р. Підставою для повернення виконавчого документа стягувану встановлено те, що державним виконавцем не виявлено належного боржникові майна, на яке можливо звернути стягнення.

Представник скаржника вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального права а тому її слід скасувати. Державний виконавець грубо проігнорував не лише вимоги Закону України «Про виконавче провадження», але й Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02

України «Про виконавче провадження». Державний виконавець недбало поставився до своїх прямих обов’язків, які були покладені на нього Державою, що призвело до порушення прав АТ «РОДОВІД БАНК».

В запереченні по справі начальник Сокальського РВ ДВС Головного ТУЮ у Львівській області просить суд відмовити у задоволенні скарги, вимоги відхилити повністю.

Вказує, що на виконанні у Сокальському РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження № АСВП 51835689 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» 3441,00 грн. сплаченого судового збору.

29.07.2016 року державним виконавцем Сокальського РВ ДВС на підставі ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої скеровано сторонам до відома та для виконання. Боржнику надано строк для самостійного виконання до 05.08.2016 року.

Згідно інформації, отриманої з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта встановлено, що за боржником не зареєстровано нерухомого майна, а лише арешти на все його майно. Також згідно відповідей УПФ України та ДФС України встановлено, що боржник на обліку в управлінні як одержувач пенсії не перебуває та інформація про місце праці відсутня, на обліку в органах ДПС не перебуває.

За таких обставин державним виконавцем не порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки всі заходи примусового виконання здійснюються виключно в рамках законодавства України в межах повноважень, в порядку та в спосіб відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вище наведене, викладені скаржником факти у скарзі не відповідають дійсності, а тому підстав для задоволення судом скарги заявника немає, тому просить відхилити скаргу.

Представник скаржника ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, однак на адресу суду подано клопотання про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами по справі.

У відповідності до ст. 450 ч.2 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. На цих підставах, суд дійшов висновку проведення розгляду скарги за відсутністю сторін і відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України - без фіксації процесу технічними засобами.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення.

Як вбачається із копії виконавчого листа виданого 01.01.2014р. Сокальським районним судом на підставі рішення у цивільній справі за позовом ПАТ "Родовід Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором вирішено стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ "Родовід Банк" 3441,00грн. сплаченого судового збору.

29.07.2016 року державним виконавцем Сокальського РВ ДВС на підставі ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Із поданих відповідей Державної фіскальної служби України № НОМЕР_1 від 14.09.2017 боржник на обліку в органах ДПС не перебуває; згідно відповіді УПФ України №1029053469, №1029057137 від 14.09.2017р. встановлено, що інформація про боржника відсутня.

Згідно з Інформаційної довідки з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта № 98771856 від 28.09.2017 встановлено, що за боржником не зареєстровано нерухомого майна, а лише арешти на все майно боржника.

Із копії постанови ВП №51835689 від 29.09.2017р. про повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ повернуто стягувачу.

Із вказаної постанови також встановлено, що при виході на дільницю у боржника майно відсутнє, яке можна було б реалізувати для погашення заборгованості в дохід стягувача; рахунки у фінансових установах відсутні; доходу не отримує – таким чином начальником відділу прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно копії супровідного листа від 29.09.2017р. №9000 вбачається, що дану постанову направлено сторонам виконавчого провадження для відома, яку 14.11.2017р. отримано скаржником, що підтверджується копією конверту та відстеженням трек-номеру Укрпошти.

Згідно ч. 3 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, ст. 451 ЦПК України передбачені рішення, які суд приймає за результатами розгляду скарги. Прийняття рішення про скасування постанови державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця ст. 451 ЦПК України не передбачено.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що оскільки рішення суду від 27.12.2013 року до теперішнього часу не виконане, виконавчий документ повернуто стягувачу, слід скасувати постанову по виконавчому провадженню №51835689 від 29.09.2017р. про повернення виконавчого документа стягувачу. Разом з тим слід відмовити у задоволенні скарги в частині визнання бездіяльності начальника відділу Сокальського РВДВС ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_1, оскільки скаржник звернувся з виконавчим листом в липні 2016р., а 29.07.2016р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В свою чергу начальник виконавчої служби ОСОБА_1 призначена на посаду 10.05.2017р. Як вбачається з матеріалів справи, саме після її призначення здійснено ряд виконавчих дій по виконанню рішення суду від 27.12.2013р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.447-451, ЦПК України ЗУ «Про виконавче провадження», суд, -

у х в а л и в:

Скаргу ПАТ "Родовід Банк", заінтересовані особи: начальник відділу Сокальського РВ ДВС ГТУ юстиції у Львівській області ОСОБА_1, ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця - задоволити частково.

Скасувати постанову начальника відділу Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Головного терироріального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1О по виконавчому провадженню №51835689 від 29.09.2017р. про повернення виконавчого документа стягувачу.

В задоволенні іншої частини скарги - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд протягом п‘ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий: Л. Ю. Фарина