Ухвала суду № 71651428, 18.01.2018, Жашківський районний суд Черкаської області

Справа № 693/1152/16-ц

Провадження № 2-і/693/1/18

У Х В А Л А

18.01.2018 року м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області в особі судді Коцюбинської Ю.Д., розглянувши питання про відвід судді Шимчика Р.В. за заявою представника позивача у справі № 693/1152/16-ц ОСОБА_1, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (надалі заявник) - представник позивача у справі №693/1152/16-ц, через канцелярію суду 17 січня 2018 року надала заяву про відвід судді Шимчика Р.В.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 17 січня 2018 року вказану заяву залишено без задоволення, провадження у цивільній справі зупинено до вирішення питання про відвід.

За приписами частини 3 статті 40 ЦПК України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Відповідно до частини 8 статті 40 ЦПК України, суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановив, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Шимчика Р.В. є необґрунтованою з наступних підстав.

Як зазначено у заяві цивільна справа перебуває в провадженні Жашківського районного суду Черкаської області з листопада 2016 року. Як зазначає заявник, «справа не представляє складності по елементарному позову, який не вимагає особливої складності, то, що усі докази по справі не викликають потреби у експертному дослідженні».

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 8 листопада 2016 року (арк. с. 2-3), 10 листопада 2016 року відкрито провадження у справі (арк. с. 15) і вже 24 листопада 2016 року до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог та залучення третіх осіб (арк. с. 18-21). 27 грудня 2016 року суду надана заява про витребування доказів і інше (арк. с. 42-43) в якій, зокрема, заявник просить суд призначити судове засідання після отримання всіх необхідних доказів. 31 січня 2017 року заявник надала заяву про витребування документів у державного нотаріуса (арк. с. 66) та 10 березня 2017 року заявила про уточнення позовних вимог (арк. с. 89-90), клопотання про виклик свідків (арк. с. 101), клопотання про витребування доказів (арк. с. 105).

Крім того, заявник надала суду заяву про перенесення розгляду справи на іншу дату, оскільки вона не може з’явитись до суду за станом здоров’я (арк. с. 103).

Після цього, 16 березня 2017 року заявник надала позовну заяву про зменшення розміру позовним вимог (арк. с. 114-115). А вже 18 травня 2017 року від заявника надійшла заява про залишення позову без розгляду (арк. с. 132-133), яку у наступній заяві просила не розглядати (арк. с.140).

Не зупинившись на цьому, заявник 10 жовтня 2017 року знову подає заяву про уточнення позовних вимог та витребування для огляду письмових доказів (арк. с. 185-188), та просить змінити час судового засідання (арк. с. 192).

25 жовтня 2017 року позивач по справі через електронну форму звернення громадян просить суд перенести судове засідання, не проводити судове засідання без участі її представника та призначати їх на години після 11-30 (арк. с. 195, 196).

27 жовтня 2017 року заявником надано клопотання про нововиявлені докази (арк. с. 212-219). 31 жовтня 2017 року до суду знову надійшло клопотання позивача по справі про перенесення судового засідання (арк. с. 203).

Враховуючи, що після отримання кожної заяви суд змушений відкладати розгляд справи та, як мінімум, надавати сторонам час на ознайомлення із змістом заяви та надання заперечень, тривалість розгляду справи цілком обґрунтована.

Більш того, не зупинившись на вказаних заявах, заявник 17 січня 2018 року надає заяву про відвід судді, тим самим позбавив суддю можливості провести судове засідання та прийняти, можливо, процесуальне рішення.

Що стосується інших доводів заявника, після дослідження матеріалів справи судом встановлено наступне.

Свідки, заявлені у клопотанні (арк. с. 101), викликані судом, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. с. 120-126, 137, 138, 176-181) та допитані у ході судового засідання, що підтверджується журналом судового засідання (арк. с. 129) та присягою свідка, які долучені до матеріалів справи (арк. с. 167-168).

Медична довідка, на відсутність якої скаржиться заявник, міститься у матеріалах справи (арк. с. 74) так само, як і копія спадкової справи, яку нібито не витребував суддя, теж наявна в матеріалах справи (арк. с. 197-202).

З урахуванням зазначеного, жодний довід заявника не знайшов підтвердження в ході розгляду клопотання про відвід судді.

В той же час, суд повинен зазначити, що довіра громадянина до суду є суб’єктивною обставиною, яку суд повинен всіляко підтримувати та підвищувати. Однією з мір такої підтримки є право сторони на заяву про недовіру судді. Суд зазначає, що довіра до судового рішення певної мірою залежить від довіри до судді.

Відповідно до статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.06 у справі «Білуга проти України», від 28.10.98 у справі «Ветштайн проти Швейцарії», тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов’язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

Згідно п.12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету ОСОБА_2 Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: «Ніхто не може бути суддею у власній справі». Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.40-41 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача по справі ОСОБА_1 про відвід судді Шимчика Р.В. - задовольнити.

Відвести суддю Шимчика Р.В. від розгляду цивільної справи № 693/1152/16-ц.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 18 січня 2018 року.

Головуючий суддя: Ю. Д. Коцюбинська