Ухвала суду № 71649853, 17.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/33/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області у складі суддів: Гончар Н. І.Сіренка Ю.В., Пономаренка В.В.

секретарі Поповій М.В.

учасники справи в судове засідання не з»явились.

Справа призначалася до розгляду на 28 листопада 2017 року – розгляд справи було відкладено за заявою ОСОБА_3 на 13 грудня 2017 року; 13 грудня 2017 року – розгляд справи відкладено за заявою ОСОБА_3 на 27 грудня 2017 року; 27 грудня 2017 року – розгляд справи було зупинено для вирішення питання про відвід суддів.

Розглянувши у судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 –ОСОБА_4 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю СПМК «Шляховик» про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що в 2011-2012 роках ОСОБА_5 був учасником і бенефіціаром ТОВ СПМК «Шляховик», приймав рішення щодо його діяльності та отримував дохід від такої діяльності.

18 серпня 2011 року між ТОВ СПМК «Шляховик» і ПП «Буд і Ком» було укладено договір про виконання робіт №19, за яким ПП «Буд і Ком» повинно було виконати в строк до 31 грудня 2011 року ремонтно-будівельні роботи в офісно-складському приміщенні за адресою: м. Вишневе, вул. Чорновола, 39.

За договором виконувалися роботи на суму 180 000,00 грн. і вони були лише невеликою частиною всього необхідного комплексу робіт по реконструкції приміщення за вищевказаною адресою.

Розпочавши роботи, виявилася необхідність у збільшенні їх обсягу, і відповідно ціни та строків виконання, проте сторони дійшли згоди не укладати офіційних документів. Це було зумовлено, по-перше, тим, що ТОВ СПМК «Шляховик» на той час не мало вільних коштів для робіт, такі оплати здійснював бенефіціар і засновник ОСОБА_5, сподіваючись на значний прибуток від реставрованих приміщень; по-друге, ОСОБА_3, в принципі, було вигідним отримувати кошти напряму, а не через своє підприємство; по-третє, на момент виконання робіт ще не було отримано всієї необхідної дозвільної документації, проте роботи необхідно було виконувати якомога швидше. Таким чином, будівельні роботи проводилися працівниками ОСОБА_3 без укладення договорів та інших документів ще у 2012 році, що підтверджується аналогічними актами виконаних робіт, які позивач надавав ОСОБА_6, а також показами свідків, електронною перепискою, актом приймання газообладнання.

Відповідачі з метою відслідковування розміру переданих на будівництво коштів та будь-яких існуючих заборгованостей вели відомість, з цього моменту вбачається, що роботи дійсно велися у 2012 році і оплата їх відбувалася. Так як роботи проводилися неофіційно, відповідно і їх оплата теж нічим не гарантувалася.

Влітку 2012 року виникла заборгованість по оплаті робіт на суму 559 338,00 грн., що підтверджується відомістю обліку коштів. Вказана відомість містить зазначення 559 338,00 грн. в колонці, де зазначаються виконані роботи, тобто станом на серпень 2012 року таку суму не було оплачено.

В подальшому ОСОБА_6 на виконання взятих на себе зобов'язань сплатив частину заборгованості, а саме: 50000,00 грн. - 10.10.2012 року; 20000,00 грн. - 09.11.2012 року, 40000,00 грн. - 03.12.2012 року, 6200,00 доларів США, 5000,00 доларів США - 02.10.2012 року і 5000,00 доларів США - 29.12.2012 року. Це підтверджується відомістю обліку робіт, а також розпискою за два останні платежі. Всі ці суми дійсно отримано ОСОБА_3 та його уповноваженими представниками, про що свідчить і його підпис в документах.

При цьому, в серпні 2012 року, ОСОБА_6 погодився надати ОСОБА_3 певні гарантії оплати на суму 559338,00 грн. При їх домовленостях були присутні свідки. Потім у вересні 2012 року ОСОБА_6 змушений був поїхати у відрядження за кордон і ОСОБА_3 дуже настійливо просив надати гарантії якомога швидше, ОСОБА_5, який являється братом позивача, зателефонував останньому і попросив надати розписку на таку суму зі строком виконання до 20 грудня 2012 року.

Зважаючи на те, що офіційна документація по підрядних роботах не велася і сторони домовилися її не афішувати, позивач не зміг надати розписку, в якій би говорилося, що він поручився за виконання ОСОБА_6 чи ТОВ СПМК «Шляховик» зобов'язань по оплаті виконаних робіт. Вирішено було надати розписку, з якої випливало, що позивач нібито отримав ці кошти в позику від ОСОБА_3.

Таким чином, 10 вересня 2012 року позивачем було надано розписку про нібито отримання від ОСОБА_3 у позику 559338,00 грн. Позивач вважає дану розписку удаваним правочином, оскільки дійсні відносини, які виникли між позивачем та ОСОБА_3 це відносини із забезпечення виконання зобов'язання третьою особою, тобто відносини поруки.

Доказів які б вказували на те, що позивач і ОСОБА_3 спілкувалися між собою як приятелі чи ділові партнери, що домовлялися про позику до видачі вказаної розписки, не існує. Вказує, що оспорюваний договір позики, укладений сторонами, не відповідає фактичному волевиявленню сторін та не відповідає їх внутрішній волі, оскільки фактично їх воля направлена була на укладання договору поруки з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_3

Сторони при укладенні договору позики усвідомлювали, що між ними виникають відносини поруки. Позивач сподівався на реальне виконання саме договору поруки, проте ОСОБА_3 всупереч існуючим реальним домовленостям, вирішив скористатися формальною розпискою і стягнути за нею кошти влітку 2014 року, чим порушив права ОСОБА_5 та завдав йому вищеописаних збитків та моральних страждань.

В свою чергу ОСОБА_6 протягом тривалого часу не виконує взяті на себе зобов'язання, за які поручився позивач, приховує від позивача інформацію, не виконує обіцянок і переводить відповідальність саме на позивача. Вказане також призвело до завдання позивачеві моральних страждань та фактичних збитків, пов'язаних із витратами, понесеними з метою захисту порушених прав позивача.

Просив суд визнати недійсним удаваний правочин позики, укладений 10 вересня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 10 000 грн. завданих збитків, 100 000 моральної шкоди та 2 880 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції при постановленні рішення були неповно з’ясовані та недоведені обставини справи, порушені норми матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним удаваного правочину позики та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним удаваного правочину позики відмовити повністю з інших правових підстав. Вказує на те, що суд першої інстанції прийшовши до висновку, що розписка видана з метою забезпечення виконання зобов»язання по сплаті коштів за проведені будівельні роботи, однак при цьому не визначився з якого саме зобов»язання виникли зобов»язапння у ОСОБА_6 перед скаржником по сплаті коштів за проведені будівельні роботи. Також вказує на те, що вказані позивачем обставини удаваності правочину були предметом розгляду цивільної справи № 761(14157(14-ц та не знайшли свого підтвердження.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи, однак не з»явились в судове засідання. ОСОБА_3 подав заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики укладений між сторонами є удаваним правочином. Удаваний правочин позики є нікчемний і не потребує додаткового визнання його недійсним судом.

Однак. колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що 10 вересня 2017 року ОСОБА_5 була складена розписка, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_3 суму позики в розмірі 559 338 грн. до 20 грудня 2012 року.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 559338,00 грн., відсотки за користування позикою в розмірі 65 411.90 грн., 35 річних в розмірі 23400,25 грн., а всього 648150,15 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва рішення Шевченківського районного суду від 10 жовтня 2014 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Загальні засади цивільного законодавства встановлено ст. 3 ЦК України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (638 ЦК).

Згідно з приписами ст.. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбаченим законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.. ст.. 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом але й визначено чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається спосіб захисту порушеного права якщо воно мало місце.

При зверненні в суд з даним позовом позивач ставить питання про визнання недійсним удаваного правочину позики укладеного 10 вересня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року (а.с.68-70), залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року ( а.с.69-70) встановлено, що між сторонами був укладений саме договір позики, а не будь-який інший договір. Даних про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року та ухвала колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року скасовані відсутні.

Відповідно до копії рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року (а.с. 68- 69) воно набрало законної сили 11 березня 2015 року, тобто є чинним.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що вищевказаними рішеннями встановлено наявність між сторонами саме відносин що регулюються договором позики, підстави для визнання даного договору удаваним відсутні.

Колегія суддів враховує, що договір поруки на фактичне укладення якого посилається ОСОБА_5 передбачає, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Доказів того, що позивач поручився перед ОСОБА_3 за виконання іншими особами будь-якого обов’язку перед останнім в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів, вважає що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 10 вересня 2012 року договір позики є удаваним, а тому є нікчемним і не потребує додаткового визнання його недійсним судом та вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям у справі нової постанови про відмову в позові про визнання недійсним удаваного договору позики від 10 вересня 2012 року.

Керуючись ст. 367, 376, 381,382, 383 колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 –ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю СПМК «Шляховик» про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди – скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою ОСОБА_5 в позові до ОСОБА_3, ОСОБА_6, про визнання недійсним удаваного правочину та стягнення завданих збитків і відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 2212 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття.

Судді Н.І. Гончар

ОСОБА_7

ОСОБА_8

Повний текст постанови виготовлений 17 січня 2018 року.