Постанова № 71644734, 17.01.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/582/17 Головуючий у 1-й інст. Грек М. М.

Категорія 20 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

секретаря судового засідання Кучерявого О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 291/582/17 за позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно

за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської об’єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Ружинського відділення Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Грека М.М. у смт. Ружині

в с т а н о в и в :

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 26.12.2007 року між ним та СТОВ «Раставець» було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель та споруд (накладна №367), а саме: зерносховище, вісова будка, автовага, площадка, що знаходяться за адресою с. Білилівка, вул. Миру, 19 а Ружинського району Житомирської області. Зазначене майно було придбано за 30000 грн. Вказує, що нотаріально посвідчити вказаний договір неможливо, оскільки СТОВ «Раставець» на даний час припинило своє існування. Виходячи із наведеного, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 26.12.2007 року та визнати за ним право власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою с. Білилівка, вул. Миру, 19 а Ружинського району Житомирської області та складаються із наступних будівель та споруд: літ. А-1 будівля вагової загальною площею 20.8 кв.м, літ. Б-1 – будівля зерносховища загальною площею 334.6 кв.м, споруда асфальтної площадки № 1 загальною площею 738 кв.м.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року позов задоволено повністю.

Заступник прокурора Житомирської області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна є неукладеним, оскільки відповідно до закону, який був чинним на час виникнення правовідносин, підлягав обов’язковій державній реєстрації і його чинність зумовлює факт реєстрації в установленому законом порядку. Крім того вказує, що позивач не набув в установленому законом порядку право власності на нерухоме майно, а тому відсутні підстави для задоволення позову в розумінні вимог ст. 392 ЦК України. Посилається на те, що позивачем не надано сам договір купівлі-продажу, докази сплати за придбане майно та його передача позивачу, накладна № 367 від 26.12.2007 року не є підставою виникнення права власності. Крім того вказує, що позивач ухилявся від сплати податку за нотаріальне посвідчення договору, що призвело до ненадходження цих коштів до бюджету держави.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю та загальним правилом договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмету купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою. Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії накладної №367 від 26.12.2007 року СТОВ «Раставець» передало ОСОБА_1 майно загальною вартістю 30000,00 грн., а саме: зерносховище вартістю 20000 грн., вісову будку вартістю 3397,92 грн., автоваги вартістю 833,33 грн., площадку вартістю 768, 75 грн. (а.с. 23).

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 21.01.2008 року №3 вирішено оформити право власності на будівлі зерносховища, вісової будки, асфальтної площадки, автовагу, що знаходяться за адресою вул. Щорса, 19А в с. Білилівка Ружинського району Житомирської області за СТОВ «Раставець» (а.с. 20-21).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №32821612 від 09.12.2016 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на зазначене вище майно у зв’язку із невідповідністю вимогам Закону поданих документів (а.с. 22).

Постановляючи рішення від 29.06.2017 року суд першої інстанції правильно посилався на норми ч. 2 ст. 220 ЦК України та ч. 1 ст. 657 ЦК України, проте дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або

державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Разом із тим, відповідно до положень ст. 657 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого

нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов’язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Отже, необхідною умовою чинності договору купівлі-продажу є додержання письмової форми, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Відсутність нотаріального посвідчення правочину та державної реєстрації дає підстави вважати даний договір неукладеним.

Окрім того, на час вчинення договору купівлі-продажу (у формі накладної) продавець СТОВ «Раставець» не був власником спірного майна. Наведене підтверджується матеріалами справи.

Так, накладною №367 підтверджується, що 26.12.2007 року ОСОБА_1 від СТОВ «Раставець» відпущено зерносховище, вісову будку, автовагу та площадку на загальну суму з ПДВ 30 000грн. /а.с.23/.

Водночас, виконавчий комітет Білилівської сільської ради Ружинського району своїм рішенням №3 від 21.01.2008 року вирішив оформити право власності на спірне майно за СТОВ «Раставець» (а.с.20).

Згідно Свідоцтва на нерухоме майно від 31.01.2008 року підтверджується право приватної власності у цілій частці на спірну нерухомість за СТОВ «Раставець» (а.с.21).

8 лютого 2008 року зазначена нерухомість зареєстрована державним комунальним підприємством Бердичівське МБТІ за її власником - СТОВ «Раставець» (а.с.18).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені норми закону, апеляційний суд вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора є обгрунтованими.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене із порушенням норм цивільного матеріального та процесуального законодавства, а тому воно підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 376, 381-384, 390,391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської об’єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Ружинського відділення Бердичівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задовольнити, рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.01.2018.

Головуючий: Судді: