Постанова № 71642115, 17.01.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1007/18

Номер справи місцевого суду: 522/25049/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді – Кравця Ю.І.,

суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.

з участю секретаря судового засідання – Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання факту сумісного проживання, визнання договору частково недійсним та визнання права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року,

встановила:

22.12.2016 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, яка в подальшому була уточнена, про визнання факту сумісного проживання, визнання договору частково недійсним та визнання права власності, в якому просив: визнати факт сумісного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_5 в період з 30.08.2016 року по 30.11.2016 року; визнати договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, укладений між Споживчим товариством «Бєлінський» та ОСОБА_5, частково недійсним в частині Пайовика; перевести права і обов’язки Пайовика Споживчого товариства «Бєлінський» за договором асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року з ОСОБА_5 на ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_2 право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 згідно договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року.

Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2, який є громадянином ОСОБА_7 Арабських Еміратів, в липні 2016 року під час відпочинку у м.Одесі познайомився з ОСОБА_5, з якою мешкав разом з серпня 2016 року і по кінець листопада 2016 року. 26.10.2016 року, з метою придбання квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 перевів на рахунок ОСОБА_5 105 000 дол. США, однак ОСОБА_5 03.11.2016 року уклала зі Споживчим товариством «Бєлінській» Договір асоційованого членства в споживчому товаристві №1/28 від 03.11.2016 року та оформила зазначену квартиру за своє ім’я. Враховуючи те, що договір асоційованого членства оплачений ОСОБА_5 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2, проте в якості Пайовика зазначена ОСОБА_5, позивач просив суд визнати зазначений договір частково недійсним в частині Пайовика, перевести права і обов’язки Пайовика за договором асоційованого членства з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на майнові права на спірну квартиру.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2017 року заяву ОСОБА_5 про перегляд зазначеного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

В судове засідання суду апеляційної інстанції відповідача та її представники не з’явились, про час та місце розгляду справи сповіщенні належним чином.

Представник апелянта подав заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

З огляду на розумний термін розгляду справи на процесуальну поведінку, а саме неодноразову неявку в судові засідання сторони відповідача, колегія суддів вирішила розглянути справу за відсутності сторони відповідача.

Відповідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Справа розглянута судом на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позов, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ч.2 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно з п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У судовому засіданні було встановлено, що з серпня 2016 року і по кінець листопада 2016 року сторони мешкали разом в готелях, в тому числі готелі «Джоконда» та «ОСОБА_8 Люкс».

Так, відповідно до листа № 0103-17 від 03.01.2017 року директора готелю «Джоконда Бутік Готель» у відповідь на адвокатський запит адвоката ОСОБА_9 повідомлено, що громадянин ОСОБА_7 Арабських Еміратів ОСОБА_2 дійсно мешкав у готелі «Джоконда Бутік Готель» двічі: у період з 30.08.2016 року по 09.09.2016 року та у період з 30.09.2016 року по 04.10.2016 року номері категорії Делюкс з терасою № 21, разом з ОСОБА_5, яка особисто дзвонила в готель та бронювала номер для гостя. В підтвердження викладеного надані копії реєстраційних картки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з копіями паспортів.

Відповідно до листа № 29/5 від 29.05.2017 року ФОП ОСОБА_10, у відповідь на адвокатський запит адвоката ОСОБА_9 повідомлено, що у період з 19.10.2016 року по 24.10.2016 року та з 24.11.2016 року по 29.11.2016 року громадянин ОСОБА_7 Арабських Еміратів ОСОБА_2 винаймав номер у готелі «Panorama De Luxe» (ФОП ОСОБА_10В.).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що працює в готелі «Джоконда Бутік Готель» прибиральницею, та особисто бачила як влітку та восени 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 займали спільний номер в готелі з одним спільним ліжком, та з огляду на їх поведінку та взаємовідносини вбачалось, що вказані особи є чоловіком і жінкою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомив суду, що працює перекладачем з арабської мови на російську, та в 2016 році працював особистим перекладачем ОСОБА_2, та постійно супроводжував ОСОБА_2 під час його перебування в Україні. Свідок зазначив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було почуття любові, вони спільно мешкали разом в готелях, в тому числі готелі «Джоконда», «ОСОБА_13 Люкс», «М1», «Немо», спільно приймали їжу та спільно витрачали грошові кошти, з чого вбачалось, що вказані особи вели себе як чоловік і жінка.

З урахуванням наведених доказів, суд вважав, що позовні вимоги в частині визнання факту сумісного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в період з 30.08.2016 року по 30.11.2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо договору асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, суд зазначив наступне.

Судом встановлено, що 26.10.2016 року, з метою придбання квартири АДРЕСА_1, Позивач перевів на рахунок Відповідача 105 000 дол. США, про що свідчить банківська виписка ALSAPRTOUT-1071-000001 від 26.10.2016 року.

03.11.2016 року відповідач уклала зі СТ «Бєлінській» Договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 1/28 від 03.11.2016 року, відповідно до умов якого зобов’язалась внести у споживче товариство долю в сумі 2 834 664,00 грн. для подальшого отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_1.

03.11.2016 року відповідачем внесена повна сума за договором асоційованого членства в споживчому товаристві, а саме 2 834 664, 00 грн., що роздрібним курсом долару США до гривні (2700 грн. за 100 дол. США) складає 105 000 дол. США.

Вказане свідчить про те, що договір асоційованого членства оплачений відповідачем за рахунок особистих коштів позивача, проте в якості Пайовика зазначений відповідач.

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 217 ЦПК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнанню частково недійсним спірного договору асоційованого членства та про переведення прав і обов’язків Пайовика з відповідача на позивача підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Верховним судом України за 2015-2016 роки сформовані наступні правові позиції по справам щодо поділу майна подружжя.

- у постанові від 25.11.2015 року Верховний Суд України дійшов висновку про правильність застосування судом першої інстанції статей 57, 60 СК України, оскільки судом установлено, що спірна квартира придбана за особисті кошти одного з подружжя, не є об'єктом спільної сумісної власності, а належить одному з подружжя на праві приватної власності;

- у постанові від 16.12.2015 року Верховний Суд України, передаючи справу на новий розгляд, указав на те, що, застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя;

- у постанові від 11.03.2015 року (справа № 6-211цс14), під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Відповідно до банківської виписки ALSAPRTOUT-1071-000001 від 26.10.2016 року, грошові кошти в сумі 105 000 дол. США належали позивачу та були переведені 26.10.2016 року на рахунок відповідача.

Судом першої інстанції досліджено джерело набуття вказаних коштів в сумі 105 000 дол. США. Так, згідно листа LLC TOP ENTERPRISES (ОСОБА_7 Арабські Емірати, м. Дубай) ОСОБА_14 в якості компенсаційних виплат з урахуванням надбавок як Голові LLC TOP ENTERPRISES було виплачена за 2015 рік 1 000 0000 доларів США.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору, вартість майнових прав складає 2 834 664, 00 грн , що за роздрібним курсом долару США до гривні (2700 грн. за 100 дол. США) і складає 105 000 дол. США.

З огляду на те, що грошові кошти на придбання квартири № 28 по вулиці Бєлінського (Леонтовича), 16 в м. Одесі належали особисто позивачу, то і майнові права на квартиру № 28 по вулиці Бєлінського (Леонтовича), 16 в м. Одесі є особистою приватною власністю саме позивача, в зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_14 ОСОБА_3 ОСОБА_4 є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Судова колегія відхиляє послання апелянта на те, що нібито станом на 26.10.2016 року курс гривні до долара США був встановлений 2559 грн. за 100 дол. США, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 7 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою та банківськими металами, а також для здійснення Національним банком валютних операцій з Державною казначейською службою України.

Відповідно до п. 10 вказаної Постанови, Національний банк установлює офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів без зобов'язання здійснювати за ним операції з купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів.

З огляду на те, що апелянт не надає жодних документів бухгалтерського обліку, які б свідчили, що вона здійснила конвертацію саме за курсом НБУ, який взагалі не є обов’язковим для використання фізичними особами, та з огляду на те, що роздрібний курс гривні до долару США є завжди вище, ніж встановлений НБУ, та коливається в залежності від банку або фінансової компанії, яка надає послуги такої конвертації, висновки апелянта в цій частині є помилковими.

Крім того, досліджені судом обставини до зібрані докази в повній мірі свідчать про те, що договір асоційованого членства оплачений ОСОБА_5 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2, проте в якості Пайовика зазначена ОСОБА_5

Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнанню частково недійсним спірного договору асоційованого членства та про переведення прав і обов’язків Пайовика з ОСОБА_5 на ОСОБА_2 обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Окрім того, відповідно до банківської виписки ALSAPRTOUT-1071-000001 від 26.10.2016 року, грошові кошти в сумі 105 000 дол. США належали ОСОБА_2 у та були переведені 26.10.2016 року на рахунок ОСОБА_5

Судом також досліджено джерело набуття вказаних коштів в сумі 105 000 дол. США. Так, згідно листа LLC TOP ENTERPRISES (ОСОБА_7 Арабські Емірати, м. Дубай) ОСОБА_2 в якості компенсаційних виплат з урахуванням надбавок як Голові LLC TOP ENTERPRISES було виплачена за 2015 рік 1 000 0000 доларів США.

Посилання апелянта нате, що нібито позивачу було сплачено не 1 000 000 дол. США, а 1 000 дол. США є помилковим, оскільки відповідно перекладу наявного в матеріалах справи листа LLC TOP ENTERPRISES з розшифровкою суми грошових коштів літерами.

Також колегія суддів зауважує, що а ні в судовому засіданні в суді першої інстанції, а ні в апеляційній скарзі апелянт не навів жодного джерела отримання такої суми грошових коштів для придбання майнових прав на квартиру.

Отже слід дійти висновку, що оскільки грошові кошти на придбання квартири №28 по вулиці Бєлінського (Леонтовича), 16 в м. Одесі належали особисто ОСОБА_2, то і майнові права на квартиру №28 по вулиці Бєлінського (Леонтовича), 16 в м. Одесі є особистою приватною власністю саме ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правового обґрунтування підстав задоволення позову спростовуються текстом оскаржуваного рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.08.2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.01.2018 року.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.Г.Журавльов

ОСОБА_15