Вирок № 71641033, 16.01.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

16.01.2018

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________

Справа № 490/6729/16-к

н\п 1-кп/490/308/2017

ВИРОК

Іменем України

16 січня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Чернієнка С.А.

суддів Алєйнікова В.О. та Мамаєвої О.В.

при секретарі Тихонюку В.В.

за участю прокурора Іщука А.О.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Свідзинського Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 323 КПК України, у залі суду обвинувальний акт, складений за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 22015150000000049, за обвинуваченням

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Добра Надія Жовтневого (сучасна назва - Вітовського) району Миколаївської області, є громадянином України, раніше не судимим, неодруженим, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

За обвинувальним актом ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення в участі у терористичних організаціях (терористичних групах), а так само у сприянні діяльності терористичних організацій, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, за наведених нижче обставин.

"В березні-квітні 2014 року на території м. Донецька та Донецької області створено стійке ієрархічне об'єднання (за чисельністю більше трьох осіб) - так звана "Донецька народна республіка" з метою здійснення терористичної діяльності шляхом: планування, організації, підготовки та реалізації терористичних актів, насильства над фізичними особами, організаціями, знищення рухомого та нерухомого майна, організації незаконних збройних формувань для вчинення терористичних актів, участі в них, вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, пропаганди і поширення ідеології тероризму, фінансування та іншого сприяння тероризму.

Основною метою діяльності, так званої "Донецької народної республіки" є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України, шляхом створення незаконного державного утворення.

Так звана "Донецька народна республіка", являється стійким об'єднанням в межах якого здійснюється розподіл функцій між терористами, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для усіх її членів під час підготовки та вчинення терористичних актів.

Таким чином, відповідно до п. 16 ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", об'єднання Донецька народна республіка" (далі -"ДНР"), являється терористичною організацією.

У листопаді 2014 року (точної дати досудового розслідування не встановлено) громадянин України ОСОБА_1, достовірно знаючи, що "ДНР" є терористичною організацією, з метою участі та сприяння її діяльності, знаходячись в Донецькій області, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, вступив до лав терористичної організації "ДНР" та отримав від невстановлених членів вказаної терористичної організації військову зброю. Після цього невстановленими керівниками терористичної організації "ДНР" ОСОБА_1 був зарахований до одного з військових формувань "ДНР" - "Оплот" з метою подальшої участі в бойових діях проти сил антитерористичної операції (далі -АТО).

З листопада 2014 року по теперішній час перебуваючи у м. Донецьку ОСОБА_1 несе службу у складі незаконного воєнізованого формування "Оплот", в якому з метою створення небезпеки для життя та здоров'я людей, порушення громадської безпеки, залякування населення, задля визнання терористичної організації "ДНР" окремим державним утворенням, застосовує вогнепальну зброю проти військовослужбовців Збройних Сил України та інших представників правоохоронних органів, які є учасниками АТО.

При цьому, ОСОБА_1 разом з іншими невстановленими учасниками військового підрозділу "Оплот" вказаної терористичної організації, за вказівкою керівництва "ДНР", створюючи небезпеку для життя і здоров'я людей та заподіяння значної майнової шкоди і настання інших тяжких наслідках, з листопада 2014 року по теперішній час на виконання наказів командування вищезгаданого військового підрозділу зазначеної терористичної організації несе караульну (вартову) службу на обладнаних вогневих позиціях терористів, зокрема на блокпостах м. Донецька.

Крім цього, у листопаді 2014 року ОСОБА_1, знаходячись на території населеного пункту Оленівка Донецької області, разом з іншими невстановленими представниками терористичної організації "ДНР", здійснював обстріли військовослужбовців Збройних Сил України та інших представників правоохоронних органів, які є учасниками АТО."

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, знає про розпочате щодо нього кримінальне провадження і понад шість місяців переховується від органів слідства та знаходиться при цьому в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій області, ухвалою суду від 09.11.2016 прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченого. У зв'язку з цим обвинувачений ОСОБА_1 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті пред'явленого йому обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зміст принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини висвітлено у ст. 17 КПК України, і він полягає, крім іншого, у тому, що:

- особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

- ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

- усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Як слідує зі змісту положень п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, крім іншого, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), обов'язок доказування якої, відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.

За змістом ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" тероризм - це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. Терористична діяльність - діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму, а терористична організація - стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Така організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.

Суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, характеризується прямим умислом, що полягає в усвідомленні особою факту існування саме терористичної організації та у бажанні особи брати участь саме у такій організації, або сприяти її діяльності.

З огляду на наведені положення законодавства України, сторона обвинувачення зобов'язана була у порядку, встановленому КПК України, довести кожну з обставин викладених в обвинувальному акті, з якими вона пов'язувала кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 із вчиненням ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, у тому числі й ту обставину, що ОСОБА_1 усвідомлював, що так звана "Донецька народна республіка", про яку йдеться в обвинувальному акті, до складу якої входить незаконне воєнізоване формування "Оплот" (як це стверджує обвинувачення), є саме терористичною організацією у розумінні значення цього терміну положеннями ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", а також бажав брати безпосередню участь у цій організації та (або) у сприянні її діяльності.

Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами таких доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Наведений у ч. 2 ст. 84 КПК України перелік процесуальних джерел доказів є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ (тобто відомості, про які йдеться у ч. 1 ст. 84 КПК України) визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, згідно ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути невикористаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

При цьому, слід зауважити, що чинний КПК України не передбачає випадків звільнення сторони обвинувачення від обов'язку доводити будь-які обставини щодо кримінального правопорушення з посиланням на те, що вони є загальновідомими.

Суд же, у свою чергу, керуючись положеннями ч. 1 ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, зобов'язаний оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для вирішення питань, зазначених у ч. 1 ст. 368 КПК України.

На підтвердження обставин, викладених в обвинувальному акті, стороною обвинувачення надано показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відомості, що містяться: у відповіді на запит від 17.08.2015 Державної прикордонної служби України; у протоколі від 21.07.2015 про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем та додатках до нього; у протоколі від 22.10.2015 огляду відкритих Інтернет - ресурсів; у протоколі від 12.01.2015 проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та у додатках до цього протоколу.

Так, будучи допитаною судом матір ОСОБА_1 - ОСОБА_3 повідомила, що навесні 2014 року її син цікавився діяльністю "антимайдану" у м. Миколаєві та при цьому через участь у мітингах "антимайдану" побоювався притягнення до кримінальної відповідальності. Коли точно пригадати не може, приблизно навесні 2014 року, в особистих речах свого сина, який тоді був неповнолітнім, вона знайшла квіток на поїзд від ст. Миколаїв до ст. Донецьк і повідомила про намір сина щодо виїзду до Донецька до УСБУ в Миколаївській області. У день, визначений в проїзному документі, співробітники УСБУ в Миколаївській області зустрілися з її сином у поїзді та перешкодили його спробі виїхати до м. Донецьку. Другий раз, коли вони посварилися з чоловіком, син пішов ночувати до бабусі. Коли туди прийшла вона сина у бабусі не було. Він виїхав до м. Одеси. Спочатку син не відповідав на її телефонні дзвінки, а коли їй вдалося додзвонитися - той уже був у м. Донецьку. Під час телефонних розмов із сином нею було з'ясовано, що він перебуває на території Донецької області, яка не є підконтрольною владі України, у тому числі в населеному пункті Оленівка, де проходить службу в підрозділі ДНР, що полягає у чергуванні на блокпостах та готуванні їжі. Вона намагалася вмовити сина повернутися додому, але він, побоюючись кримінальної відповідальності, відмовлявся повернутися. За період відсутності сина у м. Миколаєві вона бачилася з ним двічі на території АРК: один раз - в Джанкої та один і останній раз - в Ялті. Останнього разу 26 березня 2016 року він виказував намір звільнитися з "служби", але казав, що додому не повернеться, оскільки побоюється кримінальної відповідальності. Вона бачила фотокартки на соціальній сторінці сина в Інтернеті. На одній з цих фотокарток були зображені чоловіки у форменому одязі, хтось з них зі зброєю, хтось ні, а у другому ряді стояв її син у білому светрі. Була одна фотокартка, на якій її син був зі зброєю у військовій формі. Військову службу у Збройних силах України син не проходив. Їй відомо, що її син товаришував із хлопцем на ім'я ОСОБА_8, з яким спілкувався, і з цим хлопцем він бачився під час перебування на території АРК. Як їй відомо зі слів сина, у серпні - на початку вересня 2016 року він звільнився зі "служби", забрав "військовий квіток".

Свідок ОСОБА_4 під час допиту у суді повідомив, що зі ОСОБА_1 він знайомий з початку подій "майданів". Разом з ним ОСОБА_1 виступав на боці "антимайдану". Потім у ОСОБА_1 було три спроби виїхати до м. Донецька для підтримки угруповання ОРДЛО. Перші два рази він був неповнолітнім, та його зупинили. З третьої спроби йому вдалося виїхати до м. Донецька. Пізніше у 2014 році, протягом близько півроку, він спілкувався зі ОСОБА_1 у соціальних мережах в Інтернеті, а саме "Вконтакте". Той розповідав йому, що проходить службу в армії ДНР, що був десь при штабі та на дальніх блокпостах, зі зброєю охороняв ці пости, ніс варту. Ніяких бойових дій не вів. Він пояснював, що оскільки він молодий, йому 18 років, то його не посилали на передову для участі у бойових діях. Розповідав, що на них було декілька нападів і у відповідь вони обстрілювали "зеленку". Також розповідав, що на його очах було збито вертоліт Збройних сил України. У 2015 році він зустрічався зі ОСОБА_1 у м. Ялта, а у 2016 році - в м. Севастополі. Під час останньої зустрічі ОСОБА_1 казав, що хоче покинути ДНР та поїхати працювати до Росії. Сказав, що не бачить сенсу продовжувати "службу", оскільки "ідею" спаплюжено, але й повертатися додому не збирається через побоювання притягнення до кримінальної відповідальності.

З відповіді від 17.08.2015 Державної прикордонної служби України на запит слідчого слідує, що відомостей про перетинання державного кордону України ОСОБА_1 у базі даних цієї служби не виявлено.

Відомостями, що містяться у протоколі від 21.07.2015 про результати зняття інформації з електронних інформаційних систем, у сукупності з наведеними вище показанням свідка ОСОБА_4, підтверджується, що ОСОБА_1 у соціальній мережі "Вконтакте" має Інтернет - сторінку під іменем "ОСОБА_1", у якій він зазначає своє прізвисько "ОСОБА_1", дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_1, місто - Донецьк, а також свою приналежність до "армії ДНР", та перебуває у соціальній мережі "Вконтакте" в групах: "Самооборона Горловки"; "Сводки от ополчения Новороссии"; "Новороссия"; "Антимайдан Одесса Южный Фрон"; "Телеканал "Оплот ТВ"; "Антимайдан"; "Антимайдан Координационный штаб"; "Киберберкут"; "ДНР24", "News Front Новороссия", "Наемники Профессиональное училище" тощо. На цій Інтернет - сторінці ОСОБА_1 розміщено фотографії з його зобораженням у військовій формі з шевронами з написами "Оплот", "ДНР", а також з предметами, схожими на військову зброю різних видів та калібрів. Серед розміщених на вказаній Інтернет - сторінці зображень наявна символіка, з назвами "Новоросія" та "Луганська народна республіка".

Протоколом від 12.01.2015 проведення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а також у додатках до цього протоколу - на дисках CD-R обл. № 2223 від 12.01.2015 і DVD-R обл. № 2225 від 12.01.2015, зафіксовано телефонні розмови та СМС - повідомлення ОСОБА_1 у період з 26 листопада 2014 року по 01 січня 2015 року за допомогою номеру абонента мобільного зв'язку НОМЕР_1 з з'єднанням із номерами різних операторів мобільного зв'язку, у тому числі з номером його матері ОСОБА_3 На час цих розмов та повідомлень ОСОБА_1 перебуває в районі адреси: АДРЕСА_2. Під час здійснення деяких з зазначених розмов ОСОБА_1 називають на прізвисько "ОСОБА_1".

Під час телефонної розмови, що мала місце 26 листопада 2014 року, ОСОБА_1 в телефонному режимі замовляє таксі до блокпосту на "Широкому".

Цього ж дня, під час телефонної розмови зі своєю матір'ю, ОСОБА_3, обвинувачений розповідає, що він був в смт. Оленівка на "передовій", однак вже повернувся назад на блокпост.

В одній з телефонних розмов, 27 листопада 2014 року, ОСОБА_1 спілкується із чоловіком з позивним "ОСОБА_9", який просить обвинуваченого прийти на блокпост на прохання двох осіб, які розшукують автомобіль. З цієї ж розмови вбачається, що особа на прізвисько "ОСОБА_9" також контролює рух автомобільного транспорту.

Цього ж дня, у телефонній розмові зі своєю матір'ю, ОСОБА_1 розповідає про перебування на блокпосту, про отримання ним заробітної плати та про графік несення чергувань.

03 грудня 2014 року під час телефонної розмови із дівчиною ОСОБА_1 розповідає про несення ним служби на блокпосту, про те, що було розстріляно передній блокпост, про загиблих з боку бойовиків, про те, що перевірка людей та автотранспорту на блокпостах здійснюється з метою виявлення співробітників СБУ, а також розповідає про своє перебування в смт. Оленівка, де відбувалися мінометні обстріли і про те, що вночі він здійснював постріли по ліхтарях на позиціях "укропів".

Під час телефонної розмови 10 грудня 2014 року особа з позивним "ОСОБА_10", який, як вбачається зі змісту розмови та інтонації останнього, є особою, якій підпорядковується ОСОБА_1, з'ясовує причину залишення останнім місця служби без його дозволу і відому. Докоряє ОСОБА_1 за те, що він залишив пост, посилаючись на можливість виявлення цієї обставини керівником, який є вище за положенням.

У телефонній розмові з жінкою на ім'я ОСОБА_7, що відбулася 20 грудня 2014 року, ОСОБА_1 розповідає, що оскільки він з автоматом несе службу на блокпосту - його називають терористом. (З інтонації цієї розмови слідує, що ОСОБА_1 з цим не згодний). При цьому ОСОБА_1 говорить, що Донецьк - це вже не Україна, а окрема держава.

Наведені вище відомості не свідчать про те, що обвинувачений особисто здійснював хоча б одну із дій, яка б, відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", визнавалася як терористична діяльність, зокрема таких як: планування, організація, підготовка та реалізація терористичних актів; насильство над фізичними особами, організаціями, знищення рухомого та нерухомого майна; організація незаконних збройних формувань саме для вчинення терористичних актів; участь у таких формуваннях; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму, фінансування та іншого сприяння тероризму.

У наведених вище процесуальних джерелах доказів, так само, відсувні будь-які відомості про те, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про вчинення будь-яким з підрозділів організації, до якої він входить, наведених вище дій, які, відповідно до ст. 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", визнаються терористичною діяльністю.

При цьому, суд не приймає до уваги, як докази, отримані у порядку, встановленому КПК України, відомості, що містяться у протоколі від 22.10.2015 огляду відкритих Інтернет - ресурсів, оскільки ці відомості є похідними від джерел, що не передбачені ч. 2 ст. 84 КПК України, як допустимі процесуальні засоби доказування (процесуальні джерела доказів), якими відповідно до закону визнаються виключно показання, речові докази, документи, висновки експертів, і, відповідно, до яких не належать публікації у відкритих ресурсах Інтернет.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що фактично, як слідує з суті обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_1, сторона обвинувачення у даному випадку безпідставно ототожнює поняття таких незаконних явищ як "сепаратизм" та "тероризм", які хоча іноді й бувають тотожними за своєю метою, але не завжди є тотожними за засобами досягнення цієї мети.

З огляду на наведене, суд, розглядаючи справу в межах пред'явленого обвинувачення, зобов'язаний констатувати, що стороною обвинувачення не доведено ані умисна участь ОСОБА_1 в терористичній організації, ані факт його умисного сприяння діяльності такої організації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок, крім іншого ухвалюється, у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Таким чином, ОСОБА_1 підлягає визнанню у пред'явленому йому обвинуваченні невинуватим та виправданню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367-368, 370, 371, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв'язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: