Постанова № 71634479, 15.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року Справа № 918/655/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1- представника за довіреністю №2387 від 14.11.2017р.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 20.11.17р. суддею Політикою Н.А. у м.Рівному (о 12 год. 38 хв.), повний текст складено 27.11.17р.

у справі № 918/655/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Рівненської філії ПАТ "Укртелеком", м. Рівне,

до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації, м. Здолбунів

про стягнення заборгованості в сумі 261 197 грн. 33 коп.

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Рівненської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 261 197 грн. 33 коп., з яких 158 950 грн. 46 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за 2016 рік, 102 246 грн. 87 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за період з січня 2017 року по квітень 2017 року.

Обґрунтовуючи позов, зокрема, з посиланням на Бюджетний кодекс України, Закон України "Про телекомунікації", Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 11.04.2012р. №295, Постанову Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету", Постанову Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 р. "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" зазначає, що ПАТ "Укртелеком" в особі Рівненської філії, як постачальник послуг зв’язку надає телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення Здолбунівського району. Вказує, що зобов’язання відповідача щодо оплати виникли в силу законів, а саме: Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Проте, відповідач проводив відшкодування витрат за надані послуги не у повному обсязі, у зв’язку із чим у нього утворилася заборгованість за період з січня 2016 року по квітень 2017 року включно у розмірі 261197,33 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.11.2017 року у справі №918/655/17 позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 261 197 грн. 33 коп. задоволено.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 261197грн.33 коп. - заборгованості та 3 917 грн. 96 коп. витрат по оплаті судового збору.

В обґрунтування рішення, суд першої інстанції, з посиланням, зокрема, на ст.ст. 48, 102 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 526, 625 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч. 6 ст. 6 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ст. 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 52 Закону України "Про прокуратуру", Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 04.03.2002р. № 256 зазначив, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Крім того, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, ст. 617 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України вказав, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

А тому оскільки матеріалами справи підтверджено існування перед позивачем боргу по компенсації витрат за надання послуг зв’язку на пільговій основі в розмірі 261197,33 грн. та відсутність оплати останнього з боку відповідача, суд прийшов до висновку, що сума боргу за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії осіб за 2016 рік та за період з січня 2017 року по квітень 2017 року в розмірі 261197,33 грн. підлягає до стягнення з відповідача.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 20.11.2017 року у справі №918/655/17 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, скаржник зазначає, що не заперечує проти того, що вони являються головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, однак вони не можуть вплинути на факт надання або ненадання субвенцій з державного бюджету на покриття витрат за надані послуги зв’язку позивачем, на розмір такої субвенції, оскільки не є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, про що було зазначено в оскарженому рішенні суду, проте дана обставина судом врахована не була.

Крім того, вказує, що Законом України "Про державний бюджет на 2016 рік" та "Про державний бюджет на 2017 рік" не передбачено показники по субвенції на проведення розрахунків за надані пільгові послуги зв’язку. Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь - які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Звертає увагу, про неврахування судом першої інстанції при прийнятті рішення постанов ВГСУ від 10.01.2012р. у справі №16/5005/7051/2011, від 14.08.2014р. у справі №916/2129/13, від 05.10.2015р. у справі №910/7926/15-г, постанови ВСУ від 15.05.2012р., а також постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду та Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2013р. у справі №902/612/13 відповідно до яких розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

Крім того, з посиланням на ст.193 ГК України, ст. 614 ЦК України, зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відшкодування не відбулося не з вини відповідача, оскільки управління не впливає на надання субвенцій з державного бюджету та на їх розмір.

Разом з тим, на думку скаржника судами при винесенні рішень неправильно застосовано практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення по справі Бакалов проти України», «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України».

При прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції жодним чином не враховано наступні обставини:

- вказана позивачем заборгованість по відшкодуванню витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів не обліковується в органах Державної казначейської служби України в зв’язку з відсутністю бюджетних призначень на дані цілі на 2016-2017 роки.

- окремий договір щодо відшкодування витрат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів не укладався, хоча позивачем вказане питання ініціювалося.

- обігово-сальдова відомість, на яку посилається позивач, як на розрахунок заборгованості, складена абсолютно невірно. Суми, які внесені до неї жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, відповідачем було сплачено суму 38408,52 грн. 07 червня 2017 року згідно меморіального ордеру №1; 21 червня 2017 року було сплачено 15374,25 грн. згідно платіжного доручення №17 (копії наявні в матеріалах справи). В позовній заяві вказується, що заборгованість за 2015 рік сплачена у сумі 38 408,52 грн., однак в обігово-сальдовій відомості вона не відображена.

В порушення п. 10 постанови КМУ від 29 січня 2003 року № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" позивач надавав списки тільки за січень 2016 року (на загальну суму 15979,22 грн.), з серпня по грудень 2016 року та березень-квітень 2017 року.

Також 15.02.2017 до управління надійшов лист від позивача за січень 2017 року на загальну суму 56586,20грн. та до нього були додані списки на відшкодування пільг за січень 2016 року, але вже на загальну суму 16729,80 грн. тільки на паперових носіях. На електронних носіях (dbf-файл) списки за січень 2017 року на суму 56586,20 грн. та на паперових не надходили.

Листом від 21.02.2017 року №721/05-17/17 управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації повідомляло позивача про даний факт. Але до даного часу він залишився без відповідного реагування.

В зв’язку з тим, що списки в паперовому та електронному носіях не були подані належним чином до відповідача, а саме за періоди: лютий 2016 року - липень 2016 року, січень 2017 року - лютий 2017 року, управління соціального захисту керуючись нормами чинного законодавства не може взяти до уваги та здійснити відшкодування наданих пільг за вказані періоди.

Відповідно сума до відшкодування подана позивачем повинна становити 86 336,66 грн. (серпень 2016 року - грудень 2016 року, березень 2017 року - квітень 2017 року). До уваги не повинна братися сума в розмірі 174 860,67 грн., яка жодним чином не підтверджена позивачем та не бралася до відшкодування відповідачем (лютий 2016 року - липень 2016 року, січень 2017 року - лютий 2017 року).

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Укртелеком" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого вказує, що доводи апеляційної скарги щодо того, що обігово-сальдова відомість позивача складена абсолютно невірно, оскільки у ній не відображена сплата відповідачем 38408,52 грн.-07.06.2017р. та 15374,25 грн., яка сплачена 21.06.2017р. є необґрунтованими.

Звертає увагу, що сплата відповідачем вказаних сум відображена у обігово-сальдовій відомості. Із змісту вказаного документу вбачається: у колонці "Оплачено", у рядку - "Всього Здолбунів червень" сплата в сумі 53782,77 грн., у т.ч.: 38408,52 грн. (борг за 2015 рік) + 15374,25 грн., що в загальній сумі становить - 53782,77 грн.

Разом з тим, вказує, що за період лютий-липень 2016 року, факт направлення позивачем, та отримання відповідачем (про що свідчать штампи останнього на супровідних листах) списків пільговиків та розрахунків за період із січня по травень 2016 року (на паперових носіях) підтверджується листами №1441 від 08.06.2016 року, №1939 від 08.08.2016 року та скріншотами екрану позивача із доказами відправки відповідачу звітів у форматі DBF файлів - у електронній формі.

За період січень-лютий 2017 року, факт направлення позивачем та отримання відповідачем (про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень) списків пільговиків та розрахунків за січень, лютий 2017 року.

Крім того, після хакерської атаки "Petya.А" 27.06.2017 року, внаслідок якої у позивача було знищено значну кількість інформації, додатково на адресу відповідача у паперовій формі позивачем надіслано розрахунки видатків (за формою «2-пільга») помісячно у повному обсязі за період з січня 2016 року по грудень 2016 року листом №1268 від 18.08.2017 р. (копія листа із підписом отримувача є додатком №8 до позовної заяви).

Просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Разом з тим, позивач до відзиву на паеляційну скаргу долучив листи ПАТ "Укртелеком" від 08.06.2016р. №1441, від 08.08.2016р. №1939, скріншоти екрану комп’ютера ПАТ "Укртелеком" про відправку звітів у електронній формі, фіскальні чеки, списки згрупованих рекомендованих відправлень з повідомленням та повідомлення про вручення поштових відправлень. При цьому позивач не обґрунтував неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції.

З огляду на норми ст. 269 ГПК України суд не надає оцінку вказаним вище документам, оскільки ПАТ "Укртелеком" не обґрунтувало неможливість його подання до суду першої інстанції.

Відповідач повноважного представника у судове засідання не направив, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із участю представника відповідача у судовому засіданні в Касаційному адміністративному суді в Верховному суді України.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

Разом з тим, ухвала суду від 13.12.2017р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду на 15.01.2018р., 14 год. 30хв. надіслана сторонам заздалегідь у встановленому порядку, про, що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду. Будь - яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи, до клопотання не додано.

Відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач не був позбавлений можливості направити, як свого представника, так і керівника управління для участі у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, за наявними у матеріалах справи доказами, у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

У судове засідання з'явився представник позивача.

Судова колегія зауважує, що відповідно до ч.1,2 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Згідно із п.2 ч.5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на наведене, судова колегія прийшла до висновку допустити до участі у справі в якості представника ПАТ "Укртелеком" старшого юрисконсульта відділу правового забезпечення Львівської філії ПАТ "Укртелеком" - ОСОБА_1

У судовому засіданні представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення господарського суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій та надає споживачам послуги, у тому числі місцевого, міжнародного та рухомого (мобільного) зв’язку, комп’ютерного зв’язку, радіозв’язку, послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Позивач - Рівненська філія ПАТ "Укртелеком" є відокремленим підрозділом та діє на підставі положення про Рівненську філію ПАТ "Укртелеком", затвердженого рішенням Наглядової ради ПАТ "Укртелеком" (а.с 39-44).

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Закону України "Про охорону дитинства" для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

У п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ №295 від 11.04.2012р., визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Отже, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Матеріалами справи стверджено, що у період з січня 2016 року по квітень 2017 року ПАТ "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах населенню Здолбунівського району на суму 261191,33 грн., з яких 158 950 грн. 46 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за 2016 рік, 102 246 грн. 87 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за період з січня 2017 року по квітень 2017 року, що підтверджується обігово - сальдовою відомістю по компенсуючих органах (Здолбунів) з 01.01.2016р. по 01.05.2017р. (а.с.8), розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг (а.с. 9-24).

Крім того, направлення позивачем відповідачу розрахунків видатків форми №2-пільга за січень - грудень 2016 року, підтверджується листом від 18.08.2017 року №1268, у якому просив сплатити заборгованість за 2016 рік у сумі 158950,46 грн., до якого було додано розрахунки видатків форми №2-пільга за січень - грудень 2016 року, який було отримано відповідачем, згідно вхідного штампу - 05.09.2017р. (а.с. 32).

Разом з тим, у доповненні до відзиву на позов від 16.11.2017р. №5373/01-31/17, у суді першої інстанції, відповідач не заперечує факт направлення йому позивачем розрахунків видатків форми №2-пільга за березень - квітень 2017 року (а.с. 96, зворот), а тому в силу ч.1 ст. 75 ГПК України дана обставина не потребує доказуванню.

Щодо періоду січень - лютий 2017 року, судом встановлено, що телекомунікаційні послуги ПАТ "Укртелеком" надавалися, однак докази про направлення відповідачу розрахунків видатків форми №2-пільга за вказаний період в матеріалах справи відсутні.

Проте, відповідач своїх зобов’язань не виконав, відшкодування пільг з телекомунікаційних послуг за 2016 рік та січень - квітень 2017 року не здійснив.

З матеріалів справи, також, убачається та не заперечується позивачем, що згідно меморіального ордеру №1 відповідачем було перераховано позивачу кошти в рахунок погашення заборгованості по відшкодуванню пільгової вартості послуг зв'язку на суму 38 408,52 грн. та згідно платіжного доручення №17 від 21.06.2017 року - 15374,25 грн., разом 53782,77 грн., що було відображено позивачем у обігово - сальдовій відомості у колонці "Оплачено", рядку всього Здолбунів червень 2017 року (а.с. 8, 88).

За наведених обставин, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Рівненської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось із позовом до Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 261 197 грн. 33 коп., з яких 158 950 грн. 46 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за 2016 рік, 102 246 грн. 87 коп. заборгованість за надані телекомунікаційні послуги за період з січня 2017 року по квітень 2017 року.

Предметом позову є стягнення компенсації за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення.

За статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 509 ЦК України, статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012р., споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України; установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

В Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Законі України "Про жертви нацистських переслідувань", Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законі України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус", Законі України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законі України "Про охорону дитинства" передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України (надалі - БК України), зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 БК України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм фінансування видатків, передбачених ст.102 Бюджетного кодексу України, місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту щодо, зокрема, надання компенсаційних виплат на пільгове користування телефонним зв'язком за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 вищевказаного Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг Здолбунівського району Рівненської області є Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації - відповідач, що ним в апеляційній скарзі і не заперечується, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

У листі від 30.06.2011р. №31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що "...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів) ".

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, повинна діяти ефективно і відповідально.

Пунктом 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, п. 16 ст. 6-4 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, ч. 5 ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв`язку (телекомунікаційні послуги).

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

За приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Нормами ст. 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 №01-06/908/2012 “Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України” від 15.03.2011 №01-06/249 “Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів” визначено, що за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446).

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги щодо відсутності вини відповідача та неправильного застосування практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на наведене, Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач за надані послуги пільговій категорії осіб розрахунку не здійснив, внаслідок чого за січень 2016 року – квітень 2017 року виникла заборгованість в сумі 261197,33 грн., доказів повного або часткового погашення якої матеріали справи не містять.

Разом з тим, судова колегія не бере до уваги посилання відповідача на необхідність врахування судом постанов ВГСУ у аналогічних справах, а саме: від 10.01.2012р. у справі №16/5005/7051/2011, від 14.08.2014р. у справі №916/2129/13, від 05.10.2015р. у справі №910/7926/15-г, відповідно до яких відшкодування пільг з послуг зв’язку окремим категоріям населення здійснюється тільки в межах бюджетних асигнувань, оскільки вказане спростовується іншими постановами ВГСУ у аналогічних справах, зокрема, від 13.12.2017 року у справі №924/347/17, від 11.12.2017р. у справі №908/125617, від 11.12.2017р. у справі №924/558/17, від 11.12.2017 року у справі №921/144/17-г/11, у яких Вищий господарський суд прийшов до висновку, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язання. Крім того, зазначені постанови ВГСУ не є джерелом права згідно ст. 11 ГПК України і не є пов'язаними з даною справою відповідно до ч.ч. 4 -5 ст. 75 ГПК України.

Стосовно доводів скаржника про те, що між сторонами не виникло договірних зобов’язань, колегія суддів відзначає, що чинне законодавство України не передбачає обов’язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям громадян, адже зобов’язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від бажання сторін.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що списки на відшкодування пільг за надані послуги за лютий – липень 2016 року та січень – лютий 2017 року оформлені належним чином (за формою "2 – пільга") на паперовому та електронному носіях на адресу Управління соціального захисту населення Здолбунівської райдержадміністрації не надходили.

Проте, в матеріалах справи міститься лист ПАТ "Укртелеком" від 18.08.2017 року №1268 про надіслання розрахунків видатків форми №2-пільга за січень - грудень 2016 року, у якому просив сплатити заборгованість за 2016 рік у сумі 158950,46 грн.. До листа було додано розрахунки видатків форми №2-пільга за січень - грудень 2016 року. Вказаний лист було отримано відповідачем, згідно вхідного штампу - 05.09.2017р. (а.с. 32).

Відповідно до п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. № 117 (Положення № 117), підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа надають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Підпунктами 1, 2 пункту 11 цього Положення на відповідача, як на уповноважений орган покладено обов'язок кожного місяця:

1) звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складати: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга";

3) до 15 числа подавати фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга". Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

Отже, позивачем в порядку ст.ст. 73-74, 76-80, 86, 91, 96 ГПК України підтверджено належними та допустимими доказами, що розрахунки за період січень - грудень 2016 року за формою "2-пільга" , надавалися відповідачу.

Вказане вище свідчить про отримання відповідачем розрахунків форми "2 – пільга" зокрема, за 2016 рік, серед яких і за лютий – липень 2016 року, а тому суд апеляційної інстанції, також вважає безпідставними такі посилання скаржника.

Щодо періоду січень - лютий 2017 року, як зазначалося вище, судом встановлено, що телекомунікаційні послуги ПАТ "Укртелеком" надавалися, а факт ненаправлення відповідачу розрахунків видатків форми №2-пільга за вказаний період не звільняє його від відповідальності.

Таким чином, наявність боргу в сумі 261197,33грн. перед позивачем по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення відповідачем належними та допустимими доказами не спростована та підтверджена матеріалами справи.

Отже, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 261197,33 грн. вартості телекомунікаційних послуг, наданій пільговій категорії осіб в 2016 році на загальну суму 158 950 грн. 46 коп. та за період з січня 2017 року по квітень 2017 року на загальну суму 102 246 грн. 87 коп.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясувавши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права прийняв законне та обґрунтоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 20.11.2017 року у справі №918/655/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Здолбунівської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Рівненської області від 20.11.2017 року у справі №918/655/17 залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Матеріали справи №918/655/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.

Повний текст постанови складено та підписано 17 січня 2018 року.