Постанова № 71630698, 16.01.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Недашківська К.М.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"16" січня 2018 р. Справа № 817/1237/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Іваненко Т.В.

суддів: Кузьменко Л.В.

ОСОБА_2,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Корецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "30" жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Корецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання наказу протиправним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та коштів на оздоровлення, та стягнення моральної шкоди , -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила: визнати протиправним наказ голови комісії з припинення юридичної особи управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі від 28.03.2017 №26-ос «Про звільнення ОСОБА_3О.», поновити її на посаді головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу в Корецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного та кошти на оздоровлення у розмірі 5000 грн 00 коп.; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 грн 00 коп.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при звільненні порушено вимоги чинного законодавства щодо надання пропозицій по працевлаштуванню відповідно до усіх наявних вакантних посад. Позивачу запропоновано лише одну вакантну посаду, яка за своєю суттю є тимчасовою (декретною). Також, позивач вказує на протиправність висновку відповідача щодо наявності у неї найнижчої кваліфікації серед інших працівників.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду Рівненської області від 30.10.2017 адміністративній позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ голови комісії з припинення юридичної особи Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області від 28 березня 2017 року №26-ос «Про звільнення ОСОБА_3О.».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (Острозький район) з 31 березня 2017 року.

Стягнуто з Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2017 року по 30 жовтня 2017 року у розмірі 36000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 (нуль) коп.

Стягнуто з Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 (нуль) коп.

Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (Острозький район) з 31 березня 2017 року, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5000 (п’ять тисяч) грн. 00 (нуль) коп. – звернута до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначив, що вивільнення працівників, зокрема і ОСОБА_3 у зв'язку з реорганізацією управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області, та скороченням штатів, відбулось відповідно до рішення органу державної влади, а тому не потребувало згоді профспілкового органу. При звільненні ОСОБА_3 з займаної посади були дотримані вимоги ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та ст.49-2 КЗпП України, а саме позивач була попереджена про наступне вивільнення за два місяці, їй була запропонована вільна на той час посада, від якої вона відмовилася. При цьому вільних посад з місцем розташування в м. Острозі не було. Також приймалось до уваги кваліфікація та продуктивність праці всіх працівників спеціалістів бюджетно-фінансового відділу Управління. Також зазначив. що позивачка не була переведена на посаду в Корецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, там не працювала, відповідно не може бути і поновлена на посаду в цьому органі.

Позивач ОСОБА_3, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції постановлено законне, обґрунтоване рішення з урахуванням всіх обставин, після повного і всебічного їх дослідження, тому вважає судове рішення законним. Розгляд справи просить проводити без її участі.

В судове засідання позивач та представник відповідача не з'явилися. Про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження у відповідності до приписів п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 30.05.1996 року працювала на різних посадах в Управлінні Пенсійного фонду в Острозькому районі Рівненської області та є державним службовцем.

04.06.1998 склала присягу державного службовця (запис №4 трудової книжки).

На підставі наказу від 23.07.2015 року №40-ос ОСОБА_3 призначено на посаду головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі, про що свідчить запис у трудовій книжці (а.с. 14).

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №988 від 21.12.2016 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», Кабінетом Міністрів України постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 2.

У додатку 2 Постанови №988 «Перелік територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання» вказано: Найменування територіального органу Пенсійного фонду України, до якого приєднується – Корецьке об’єднане управління Пенсійного фонду України, найменування територіального органу Пенсійного фонду України, який приєднується – Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі.

Наказом голови комісії з припинення юридичної особи Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі від 17.01.2017 року №4 «Про попередження працівників» наказано: попередити про вивільнення наступних працівників у зв’язку із реорганізацією управління Пенсійного фонду України в острозькому районі: зокрема, ОСОБА_3 – головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу (а.с. 17).

Наказом голови комісії з припинення юридичної особи Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області від 28 березня 2017 року №26-ос «Про звільнення ОСОБА_3О.» позивача звільнено з посади головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі з 30 березня 2017 року.

Не погоджуючись з таким рішенням роботодавця, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Так, Кабінетом Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади, прийнято постанову від 21.12.2016 № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органі Пенсійного фонду України» (далі - Постанова № 988).

Відповідно до Постанови №988 було, зокрема, реорганізовано територіальні органи Пенсійного фонду шляхом приєднання і, управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі Рівненської області, реорганізовано шляхом приєднання до Корецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області.

Враховуючи вищевикладене та вимоги законодавства було припинено юридичну особу: УПФУ в Острозькому районі Рівненської області та утворено нову юридичну особу - Корецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області.

Частиною 4 Постанови №988 внесено зміну в додаток 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014р. № 85 «Деякі питання граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (додається), замінивши у позиції «Пенсійний фонд України» цифри « 31802» і « 30580» відповідно цифрами « 29906» і « 28758».

Тобто, відповідно до постанови Кабінет Міністрів України відбулося скорочення граничної кількості працівників Пенсійного фонду України на 1896 осіб в цілому, що спричинило скорочення чисельності працівників при об'єднанні управлінь.

Зі змісту оскаржуваного наказу №26-ос вбачається, що звільнення позивача відбулося у зв’язку з реорганізацією Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі шляхом приєднання до Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, за пунктом першим частини першої статті 87 Закону України №889-VIII.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі іменується – Закон України №889-VIII).

Так, відповідно до пункту першого частини першої статті 87 Закону України №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції – іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 Закону України №889-VIII встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971 (далі іменується – КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою і третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Судом встановлено, що реорганізація Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі дійсно відбулася, реєстрацію юридичної особи припинено.

Так, наказом начальника Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 01.03.2017 №26 «Про затвердження структури та введення в дію штатного розпису» затверджено структуру апарату Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, що додається; ввести в дію штатний розпис Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з 01.03.2017 (а.с. 49).

У Штатному розписі на 2017 рік Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області міститься запис про назву структурного підрозділу та посад – Острозький відділ з питань призначення пенсій: начальник відділу – 1; заступник начальника відділу – 1; головний спеціаліст – 3; провідний спеціаліст – 1; спеціаліст – 1; разом – 7. Фінансово-економічний відділ: начальник відділу – бухгалтер – 1; заступник начальника відділу – 1; головний спеціаліст – 4; провідний спеціаліст – 2; спеціаліст – 1. Острозький сектор обслуговування громадян – завідувач сектору – 1; головний спеціаліст – 1; провідний спеціаліст – 1; спеціаліст – 1 (а.с. 50).

В матеріалах справ також міститься Розгорнута структура Корецького ОУПФ України Рівненської області, в якій зазначено, зокрема: Острозький відділ з питань призначення та перерахунку пенсій: начальник відділу – 1; заступник начальника відділу – 1; головний спеціаліст – 3; провідний спеціаліст – 2; спеціаліст – 1. Фінансово-економічний відділ: начальник відділу – головний бухгалтер – 1; заступник начальника відділу – 1; головний спеціаліст – 4; провідний спеціаліст – 2; спеціаліст – 1. Відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних реєстрів та захисту інформації: начальник відділу – 1; заступник начальника відділу – 1; головний спеціаліст – 4; провідний спеціаліст – 1. Острозький сектор обслуговування громадян: завідувач сектору – 1; головний спеціаліст – 1; провідний спеціаліст – 1; спеціаліст – 1. Юридичний сектор: завідувач сектору – 1; головний спеціаліст – юрисконсульт – 2 (а.с. 51).

Позивач 17 січня 2017 року була ознайомлена з письмовим попередженням №133/07 про наступне вивільнення (а.с.17).

При цьому таке письмове попередження не містить ані дати, ані номеру, ані запису про ознайомлення з ним позивачем.

Разом із тим, судом встановлено, що наказ голови комісії з припинення юридичної особи Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі від 17.01.2017 року №4 «Про попередження працівників» не був зареєстрований в Журналі реєстрації наказів з основної діяльності.

Окрім того встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_3 з займаної посади не було дотримано вимог статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України.

Так, зі змісту пропозицій щодо працевлаштування ОСОБА_3 (а.с. 19) вбачається, що позивачу було запропоновано лише одну посаду – спеціаліста фінансово-економічного відділу Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, яка була тимчасовою – декретною, та робоче місце за якою знаходиться в місті Корець, а не в місті Острог, тобто близько 70 км від місця проживання (м. Острог).

Натомість, інші працівники Управління Пенсійного фонду в Острозькому районі Рівненської області, зокрема, спеціалісти бюджетно-фінансового відділу ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були працевлаштовані в Корецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області (Острозький район) з робочими місцями в місті Острог.

Відтак, запропоновану відповідачем єдину вакантну тимчасову посаду не можна розглядати як «іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації».

Оскільки позивачу не було запропоновано жодної іншої вакантної посади, що були наявні у відповідача та на зайняття яких міг претендувати позивач, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства.

Відповідно до абзацу першого статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Звільнення позивача відбулося в порядку пункту першого частини першої статті 87 Закону України №889-VIII, до правового регулювання якої застосовуються норми трудового законодавства, зокрема, пункту першого статті 40 КЗпП України.

В матеріалах справи міститься Колективний договір між адміністрацією і профспілковим комітетом управління Пенсійного фонду в Острозькому районі на 2015-2018 роки (реєстраційний номер 1 від 22.01.2015), пунктом 3.1.3 якого визначено, що жодного працівника не звільняти з роботи з ініціативи адміністрації без достатніх підстав в попереднього погодження з профспілковим комітетом (а.с. 68).

При цьому встановлено, що голова комісії з припинення юридичної особи звертався до голови первинної профспілкової організації працівників Управління ПФУ в Острозькому районі з поданням від 03.03.2017 №179 про надання згоди про звільнення ОСОБА_3 з посади за скороченням штату (а.с. 20)

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розірвання трудового договору з позивачем могло бути проведено лише за попередньою згодою профспілкової організації, тому посилання представника відповідача на відсутність необхідності надання такої згоди профспілковим органом, є безпідставними.

Щодо доводів відповідача, що ОСОБА_3 має найнижчу кваліфікацію серед інших спеціалістів бюджетно-фінансового відділу (базову вищу освіту) та переважного права на залишення на роботі не має, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Кваліфікація працівників – це рівень професійної придатності, що забезпечується сукупною наявністю у працівників загальноосвітніх і спеціальних знань, умінь, здібностей, досвіду та навичок, необхідних для виконання роботи певної складеності за відповідною професією чи спеціальністю.

Відповідачем не надано суду жодних доказів того, яким чином відбувалася перевірка кваліфікації позивача та усіх інших працівників, за результатами якої встановлено найнижчу кваліфікацію ОСОБА_3 серед інших.

Відповідно до запису в трудовій книжці, ОСОБА_3 присвоєно 13 ранг державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про ранги державних службовців» №658 від 19.06.1996 (чинна на момент присвоєння рангу), через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається за умови успішної роботи державного службовця.

Тобто, присвоєння позивачу відповідного рангу відбувалося на підставі його успішної роботи державного службовця.

За увесь період роботи до позивача не було застосовано жодних дисциплінарних стягнень, будь-яких претензій щодо виконання позивачем службових обов’язків зі сторони працедавця не було. Позивач перебував на державній службі близько 20 років, що свідчить про наявність достатніх умінь та навичок.

Окрім того, відповідачем не враховано той факт, що на утриманні у позивача перебувають мати та батько, які потребують постійного стороннього догляду та лікування, про що свідчать надані суду консультативні висновки, які знаходяться в матеріалах справи. Батьки позивачки є пенсіонерами та не отримують інших доходів. У сім’ї позивачки немає інших членів із самостійним заробітком.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача було звільнено безпідставно та з порушенням норм чинного законодавства. Відтак, оскаржуваний наказ підлягав визнанню протиправним та скасуванню.

За приписами абзацу першого статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №6 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. (Абзац другий пункту 19 в редакції Постанови Верховного Суду України N 18 (v0018700-95) від 26.10.95 ). При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Судом встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі не було ліквідовано без правонаступництва. В даному випадку відбулася реорганізація Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі шляхом приєднання до Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно поновив позивача на посаді головного спеціаліста бюджетно-фінансового відділу Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (Острозький район), саме за місцем роботи у місті Острог.

Відповідно до абзацу другого статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В матеріалах справи міститься довідка Корецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 08.09.2017 №1884/11, зі змісту якої вбачається, що розмір середньої заробітної плати позивача за один день становить 250,00 грн (а.с. 52).

Таким чином, на користь позивача підлягає сума стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.03.2017 по 30.10.2017 у розмірі 36000,00 грн, оскільки позивача було звільнено з 30.03.2017.

Розмір суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом розраховано виходячи з кількості саме робочих днів, в порядку постанови Кабінету Міністрів України №100.

Постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5000 грн 00 коп. (довідка від 08.09.2017) допущена до негайного виконання з дотриманням вимог статті 256 КАС України (в редакції до 15.12.2017).

Відтак, доводи відповідача щодо неправильності розрахунку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не врахування виплачених позивачу коштів, є безпідставними.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.

Суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн, внаслідок протиправного звільнення позивача з роботи та позбавлення його можливості для нормального існування.

Судова колегія погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України №254к/96-ВР від 28.06.1996, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (322-08) (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено, що у зв’язку з протиправним звільнення позивача, останньому завдано моральну шкоду, що полягала в душевних стражданнях, які в подальшому відобразилися на його стані здоров’я.

Факт погіршення стану здоров’я позивача підтверджується епікризами щодо стаціонарного лікування у комунальному закладі «Рівненська обласна клінічна лікарня» з 03.05.2017 по 12.05.2017, з 13.06.2017 по 29.06.2017, що знаходяться в матеріалах справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, враховується тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках та інші чинники. Із викладених правових норм слідує, що моральна шкода є скоріше частиною морального задоволення щодо відновлення справедливості, і в той же час, не є засобом збагачення.

Відтак, вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн є пропорційною та адекватною дійсним душевним стражданням позивача, та не є надмірною.

Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, тому правомірність судового рішення в цій частині. колегією суддів не переглядається.

Відповідно до 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Постанову прийнято судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Корецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "30" жовтня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т.В. Іваненко

судді: Л.В. Кузьменко

ОСОБА_2

Повне судове рішення складено "16" січня 2018 р.