Ухвала суду № 71629901, 17.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 489/4899/17

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Рум’янцева Н.О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області на постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області про визнання рішення незаконним та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Ленінського районного суду м.Миколаєва з позовом, в якому просить визнати незаконним рішення Центрального об’єднаного управління ПФУ м.Миколаєва від 18.08.2017 року № 61/1 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов’язати Центральне об’єднане управління ПФУ м.Миколаєва призначити їй пенсію за віком, починаючи з наступного дня після досягнення нею пенсійного віку – з 05.06.2017 року. Позов обґрунтований тим, що пенсійним органом безпідставно не взято до уваги довідки про заробітну плату № 609 від 10.07.2017 і № 254 від 06.07.2017, які видані організаціями, що знаходяться на території АРК, яка є тимчасово окупованою територією.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, оскільки надані їй довідки для врахування до страхового стажу періодів роботи з 08.09.1982р. по 11.09.1984р. та з 27.11.2984р. по 13.08.1985р. є недійсними з підстав видачі їх на тимчасово окупованій території.

Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 листопада 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Зокрема апелянт зазначає, що судом не враховано, що довідки, на підтвердження страхового стажу, видані позивачу, на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією. Крім того, відповідачем не враховані довідки про заробітну плату позивача на шахті «Объединенная» та на шахті ОПО «Торезантрацит», оскілки вони видані підрозділом Міністерства вугілля та енергетики Донецької Народної Республіки, яке знаходиться у м.Торез. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1058, м.Торез входить по Переліку населених пунктів, на території яких органи Державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому у відповідача відсутня можливість перевірити інформацію, яка зазначена у вищезазначених довідках.

В апеляційні скарзі також зазначено про неправомірне стягнення з управління ПФУ судового збору на користь позивача, в той час, як відповідно до пп.18 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" Пенсійний фонд та його органи звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

23 травня 2017 року ОСОБА_2 (04.06.1959р.н.) звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії, відповідно до ст..26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

18 серпня 2017 року Центральне об’єднане управління ПФУ м.Миколаєва прийняло рішення № 61/1 про відмову в призначенні пенсії. За наданими позивачем документами, страховий стаж позивача обчислений у розмірі 12 років 06 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Відповідач зазначив, що відсутні підстави для врахування до страхового стажу заявниці періодів роботи, зазначених у довідках від 10.07.2017 року № 609 і від 06.07.2017 року № 251, оскільки ці довідки є недійсними в силу частини 3 ст.9 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що довідки надані позивачем для підтвердження стажу необхідного для призначення пенсії є такими, що відповідають вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, а також вимогам ч.1 ст.40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», так як законом не передбачено іншого порядку встановлення вказаного факту, виходячи з тих обставин що склалися. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що інформація, яка міститься в спірних довідках, стосується минулого періоду часу і подій того часу, знаходиться в матеріалах архівних фондів і не стосується ні тимчасової окупації території АРК, ні створених там незаконних органів, а прямо пов'язана із захистом соціальних, конституційних прав громадянина України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки, зокрема, які народилися з 01 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року, після досягнення ними 58 років.

Тобто позивач досягла пенсійного віку 05 червня 2017 року.

Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктами 1-3 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач втратила оригінал трудової книжки, а виданий замість неї дублікат не містить усіх необхідних відомостей про періоди роботи.

Для призначення пенсії позивач надала наступні документи для підтвердження стажу:

- довідку від 25.03.2005 року № 21 про роботу у ВАТ «Азовкабель» м.Бердянськ;

- довідку від 10.07.2017 року № 609, про роботу заявниці з 08.09.1982 року по 11.09.1984 року в санаторії «Орлиное гнездо» в м.Ялта та копії наказів;

- довідку від 06.07.2017 року № 251 про періоди роботи з 27.11.1984 року по 13.08.1985 року у Ялтинській міській лікарні № 1;

- довідку про роботу на шахті «Торезантрацит» у період з 09.01.1980 року по 24.04.1980 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що відсутні підстави для врахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно довідок № 609 від 10.07.2017 року та від 06.07.2017 року № 251, тобто періоди роботи з 08.09.1982р. по 11.09.1984р. та з 27.11.1984 року по 13.08.1985 року, що становить 02 роки 08 місяців та 15 днів.

На обґрунтування неврахування цих періодів, апелянт посилається на те, що підтверджуючи довідки є недійсними в силу частини 3 ст.9 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Враховуючи, що позивачем втрачено трудову книжку, то для підтвердження трудового стажу можуть бути надані будь-які документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за нормами чинного законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить у залежність особу, щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначення пенсії.

19 лютого 1954 р. Президією Верховної Ради СРСР було видано Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

Відтак, у спірний період позивач працювала на території Української РСР, що згодом стала територією України.

За таких обставин безпідставним є посилання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи, які підтвердженні довідками, виданими на тимчасово окупованій території.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», які говорять про те, що документи видані окупаційною владою, повинні визнаватись, якщо їх невизнання тягне за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що неврахування уточнюючих довідок, які видані підприємствами на тимчасово окупованій території, буде порушувати конституційне право позивача на отримання пенсії.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування апелянтом довідок про заробітну плату позивача та про роботу позивача за періоди 1980 – 1981 року судова колегія вважає недоречними, оскільки зазначені обставини не були зазначені, як підстави для прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», встановлено забезпечення до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275 р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі Донецька область у пункті 1 включено м.Торез Донецької області.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено у т.ч. місто Торез Донецької області.

Відповідно до пункту 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», , затвердженого постановою правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 встановлено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ, організацій або архівними установами.

Таким чином, єдиною підставою для проведення розрахунку пенсії на підставі заробітної плати є первинні документи про нарахування такої заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством, відповідно до первинних документів за нормативними документами, які дійсні на момент видачі довідок.

Враховуючи, що зазначені довідки видані на підставі особових рахунків позивача за 1980 та 1981 роки, які зберігаються в архіві, та з яких сплачені усі необхідні внески до Державного бюджету, судова колегія вважає, що вони повинні бути враховані у стаж роботи для призначення пенсії.

Враховуючи, що позивач достягла пенсійного віку та має необхідний страховий стаж, судова колегія вважає вірним рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо призначення їй пенсії за віком з 05 червня 2017 року.

Посилання апелянта на неправомірне стягнення з управління ПФУ судового збору на користь позивача, в той час, відповідно до пп.18 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" Пенсійний фонд та його органи звільнені від сплати судового збору, судова колегія вважає хибними, оскільки відповідно до ч.1 ст.94 КАС України (в редакції, яка діяла на час винесення постанови судом першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтвердженні судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Вказана норма закону не містить обмежень у стягненні судового збору з відповідача - суб’єкта владних повноважень, який звільнений від сплати судового збору.

Тобто суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача, позов якого задоволено, судового збору з суб’єкта владних повноважень.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ї інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325 КАС України, судова колегія –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області - залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 01 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Текст постанови складений та підписаний колегією суддів 17 січня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Кравченко