Ухвала суду № 71629803, 17.01.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 р.м.ОдесаСправа № 484/1390/17

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Фортуна Т.Ю. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити дії,-

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Первомайської міської ради, в якому просив (з урахуванням позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати рішення Первомайської міської ради Миколаївської області від 28 січня 2016 року № 28 про затвердження програми пільг на безоплатний проїзд автомобільним транспортом міського користування окремим категоріям громадян – мешканців міста Первомайська на 2016 – 2020 роки, яка фінансується з місцевого бюджету в частині надання права безоплатного проїзду учасникам бойових дій, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, розповсюдивши цю частину рішення на всіх учасників бойових дій, які проживають в України;

- зобов’язати Первомайську міську раду внести зміни в цю частину рішення, а саме: надавати право на безоплатний пільговий проїзд автомобільним транспортом в межах міста Первомайська всім учасникам бойових дій, які проживають в України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до посвідчення серії УБД №055524, виданого 02.06.2016 року військовою частиною А 08000, він має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Зокрема, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», він має право, серед іншого, і на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрирайонних, внутрі - та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Позивач постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2. Йому доводиться майже щоденно користуватись міським транспортом в м. Первомайськ, під час проїзду він пред'являє своє посвідчення учасника бойових дій, але його змушують вносити плату за проїзд, оскільки на території м. Первомайськ він пільгами не користується, тому що проживає в м. Бровари.

Крім того, позивач просить визнати причини пропуску звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду. Вказану заяву позивач мотивує тим, що під час оприлюднення оскаржуваного рішення від 28.01.2016 року він приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 15.01.2016 року по 12.04.2016 року. Про існування оскаржуваного рішення дізнався 21.02.2017 року з відповіді управління соціального захисту населення Первомайської міської ради на скаргу щодо ненадання пільг на безоплатний проїзд.

Відповідач надав письмові заперечення на позов, просив відмовити у задоволенні позову. Зазначені заперечення мотивовані тим, що відповідно до положень п. 7 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій гарантований проїзд, зокрема, усіма видами міського пасажирського транспорту за наявності, зокрема, посвідчення встановленого зразка. Проте, Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» видатки для фінансового забезпечення пільгового проїзду окремих категорій громадян у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом не були передбачені. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Пунктом 22 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішувати питання щодо затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування. Саме на виконання цієї норми закону було прийнято оскаржуване рішення.

Щодо поновлення позивачу строку звернення до суду представник відповідача заперечував, зазначивши, що вказані позивачем причини пропуску строку не є поважними.

Так, судом було встановлено, що позивач звернувся до суду 11.05.2017 року з позовом про скасування рішення Первомайської міської ради № 28 від 28.01.2016 року «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 17.12.2015 року № 3 «Про затвердження міських Програм соціального захисту населення, які будуть фінансуватися в 2016-2020 роках». З 15.01.2016 року по 12.04.2016 року позивач приймав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Таким чином, під час оприлюднення оскаржуваного рішення у місцевих друкованих засобах масової інформації позивач перебував за межами території м. Первомайськ Миколаївської області. До 29.11.2016 року місце проживання позивача було зареєстровано на території м. Первомайськ Миколаївської області, з 10.01.2017 року - на території м. Бровари Київської області. З матеріалів справи вбачається, що за роз'ясненнями щодо надання права на пільговий проїзд позивач звернувся 17.02.2017 року до управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області. З листа Управління № к-19/оп від 21.02.2017 року вбачається, що позивачу повідомлено про існування оскаржуваного рішення.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2017 року поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду із адміністративним позовом про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення Первомайської міської ради від 28.01.2016 року № 28 "Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 17.12.2015 року № 3 "Про затвердження міських Програм соціального захисту населення, які будуть фінансуватися в 2016-2020 роках" в частині надання права безоплатного проїзду учасникам бойових дій, які проживають в ІНФОРМАЦІЯ_3, та зобов'язання Первомайську міську раду Миколаївської області внести зміни в цю частину рішення, а саме: надати право на безоплатний пільговий проїзд автомобільним транспортом в межах міста Первомайська всім учасникам бойових дій, які проживають в Україні - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, з неповним з’ясуванням всіх обставин, що мають значення при розгляді справи.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, посвідчення серії УБД №055524, видане 08.06.2016 року.

Відповідно до відміток у паспорті громадянина України серії ЕО 105477, виданого 23.10.2006 року Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області на ім'я ОСОБА_2, виконавчим комітетом Первомайської міської ради Миколаївської області 29.11.2016 року знято з реєстрації місця проживання. Відділом реєстрації місця проживання фізичних осіб виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області місце проживання позивача 10.01.2017 року зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, будинок, 8-б, квартира 343.

Листом управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області № к-19/оп від 21.02.2017 року ОСОБА_3 повідомлено, що відповідно до рішення Первомайської міської ради № 28 від 28.01.2017 року він не має права на безоплатний проїзд по місту, оскільки не є мешканцем м. Первомайська.

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області № 7968 від 28.07.2017 року ОСОБА_2 не перебуває на обліку у відділі надання пільг та компенсацій Первомайської міської ради та не включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру пільговиків як «Учасник бойових дій»; із заявою про включення до ЄДАРП не звертався.

Рішенням № 28 від 28.01.2016 року Первомайської міської ради Миколаївської області «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради № 3 від 17.12.2015 року «Про затвердження міських Програм соціального захисту населення, які будуть фінансуватися в 2016-2020 роках» рішення міської ради № 3 від 17.12.2015 року доповнено додатками, зокрема, Додаток № 12 «Програма надання пільг на безоплатний проїзд автомобільним транспортом міського користування окремим категоріям громадян м. Первомайська на 2016-2020 роки, яка фінансується з міського бюджету».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення не порушує права позивача щодо користування пільгою на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту; оскаржуване рішення не позбавляє позивача права на пільговий проїзд, не обмежує його права і пільги встановлених чинним законодавством України, а передбачає порядок надання за рахунок місцевого бюджету таких пільг окремим категоріям громадян м. Первомайська Миколаївської області; позивач, незалежно від місця реєстрації його проживання, має право отримати від перевізника послугу з пільгового перевезення, за умови підтвердження у встановленому законом порядку права на пільгу (наявність посвідчення учасника бойових дій); врегулювання питання компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізму їх виплати віднесено чинним законодавством до компетенції перевізника, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та не впливає на обсяг пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

ОСОБА_4 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законами України «Про місцеве самоврядування», «Про автомобільний транспорт», Бюджетним кодексом України.

Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування може здійснюватися у режимах: звичайному, експресному, маршрутного таксі.

Тобто, автомобільний транспорт, який курсує у режимі маршрутного таксі, є транспортом загального користування.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено до делегованих повноважень виконавчого комітету забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів, ветеранів війни та праці, реабілітованих громадян, громадян похилого віку, інших соціально незахищених верств населення. Такі повноваження органу місцевого самоврядування держава фінансує в повному обсязі і кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування вказаних повноважень, щороку передбачаються в законі про державний бюджет.

Відповідно до ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення.

Згідно зі ст.11 Закону України «Про автомобільний транспорт» соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Статтею 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, зокрема, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутках загального користування, збитків від цих перевезень.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оспорюваним рішенням виконкому регулюються відносини між перевізником і міською владою, оскільки цим рішенням визначаються категорії громадян, яких перевізник буде перевозити відповідно до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, укладеним між автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування та органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржуване рішення не порушує права позивача щодо користування пільгою на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та не позбавляє позивача права на пільговий проїзд, а лише передбачає порядок надання за рахунок місцевого бюджету таких пільг окремим категоріям громадян м. Первомайська Миколаївської області. Позивач, незалежно від місця реєстрації його проживання, має право отримати від перевізника послугу з пільгового перевезення, за умови підтвердження у встановленому законом порядку права на пільгу (наявність посвідчення учасника бойових дій); врегулювання питання компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізму їх виплати віднесено чинним законодавством до компетенції перевізника, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та не впливає на обсяг пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, право громадян на пільговий проїзд, передбачене законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», жодним чином прийняттям рішення виконкомом Первомайської міської ради не обмежується і не зачіпається.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, питання безкоштовного надання послуг з перевезення пасажирів пільгових категорій автобусними маршрутами загального користування в м. Первомайську вирішується відповідно до вимог чинного законодавства, в межах передбачених бюджетних асигнувань та з дотриманням необхідного балансу інтересів як пільгових категорій громадян, так і інших користувачів транспортних послуг та суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті.

Згідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Вимогами статті 8 Конституції України, статті 8 КАС України та положеннями ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року визначається, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_5 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: К.В. Кравченко