Постанова № 71629704, 10.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2230/17Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бершова Г.Є.

суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2017, суддя Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 11.09.17 по справі № 820/2230/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправним і скасувати рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 б/н від 19 жовтня 2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 по справі № 820/2230/17 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Скасовано рішення ГУ ДМС України в Харківській області про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, б/н від 19 жовтня 2016 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує, що в період коли адміністративна справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції відповідачем було виправлено технічку описку в оскаржуваному рішенні, та замість вказівки на пп. 1 п. 19 Порядку № 251 зроблено посилання на пп. 4 цього ж пункту вказаного Порядку, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті постанови. Вказує, що дії позивача загрожують національній безпеці України, що підтверджується листом Державної прикордонної служби України, який є належним доказом від компетентного органу.

Представник відповідача Кусти Н.С. в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.06.2016 громадянин Іраку ОСОБА_1 був документований посвідкою на тимчасове проживання в України серії НОМЕР_1 згідно ч. 13 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" у зв'язку з возз'єднанням сім'ї.

19.10.2016 відповідачем було винесено спірне рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1, із посиланням на п.п.1 п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251.

27.04.2017 позивач отримав копію зазначеного рішення.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду справи відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування рішення щодо видачі позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Так, частиною 13 статті 4 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, врегульований Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №51 від 28.03.2012 року (надалі Порядок №251). Зазначений Порядок №251 розроблений відповідно до Законів України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до п. 19 вказаного Порядку посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України;

6) інших випадках, передбачених законами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1 було прийнято відповідачем із посиланням на п.п.1 п. 19 Порядку № 251 за результатами розгляду листа Державної міграційної служби України від 12.10.2016 № 8.1/6476-16, в якому повідомлялося, що Адміністрація Державної прикордонної служби України ініціює скасування довідки ОСОБА_1 за зловживання правовим статусом іноземця.

Після цього, відповідачем 04.09.2017, тобто після початку розгляду справи по суті, було прийнято висновок про внесення змін до оскаржуваного рішення в частині визначення підстав для прийняття рішення про скасування посвідки, а саме замість посилання на пп. 1 п. 19 Порядку № 251 (посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів) зроблено посилання на пп. 4 цього ж пункту вказаного Порядку (у зв'язку із загрозою національній безпеці).

При цьому заявник апеляційної скарги стверджує, що судом першої інстанції не враховано факт того, що ним було змінено підстави для прийняття рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу, оскільки дії позивача, які полягають у спробі незаконного перетинання державного кордону України, є нелегальною міграцією, що є однією з потенційних загроз національним інтересам і безпеці державного кордону України.

Колегія суддів погоджується із тим, що нелегальна міграція є однією з потенціальних загроз національним інтересам і безпеці державного кордону України, та відповідно до вимог підпункту 4 пункту 19 постанови № 251 та підпункту 3.12 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, може бути підставою для прийняття рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Разом із тим, рішення органу ДМС про скасування посвідки із посиланням на факт нелегальної міграції особи як потенціальної загрози національним інтересам і безпеці державного кордону України, повинно бути обгрунтованим та містити посилання на всі обставини, що слугували підставою для прийняття такого рішення. Тому для прийняття рішення із посиланням на пп. 4 п. 19 Порядку № 251, у випадку коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, наявність лише копії листа Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому остання ініціює питання скасування довідки за зловживання правовим статусом іноземця без перевірки вказаних питань, не може бути достатньою правовою підставою для прийняття відповідного рішення.

Згідно п. 6 Положення про Державну міграційну службу України, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, органи ДМС для виконання покладених на них завдань мають право користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами та проводити перевірки стану додержання органами виконавчої влади, громадянами, органами реєстрації, підприємствами, установами та організаціями вимог законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів і вносити пропозиції щодо усунення причин порушення таких вимог.

Статтею 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

В матеріалах справи відсутні докази того, дії позивача за спробу незаконного перетину державного кордону кваліфіковані як адміністративне правопорушення та відповідно загрожують національній безпеці; при прийнятті спірного рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні вказане питання також не досліджувалося та факти, наведені в листі Державної міграційної служби України від 12.10.2016 № 8.1/6476-16 та листі Адміністрації Державної прикордонної служби України відповідачем не перевірялися.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, висловив правову позицію, відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, погоджуючись із загальним висновком суду першої інстанції про протиправність та скасування спірного рішення про скасування рішення щодо видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, б/н від 19 жовтня 2016 року, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи таке рішення, повинен був належним чином обгрунтувати свої дії з одночасним наведенням підстав, якими суб'єкт владних повноважень керується при прийнятті такого рішення. При цьому такі підстави не можуть змінюватися у випадку оскарження цього рішення в судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2017 по справі № 820/2230/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Г.Є. БершовСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 15.01.2018.