Постанова № 71629162, 11.01.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Шкреба В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року Справа № 696/575/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Шопіної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на постанову Кам'янського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1), управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - відповідач-2) про:

- визнання протиправною відмови УМВС України в Черкаській області щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІ-ї групи;

- зобов'язання УМВС України в Черкаській області здійснити нарахування позивачу одноразової грошової допомоги, яка з урахуванням раніше виплаченої суми в розмірі 182700,00 грн., становить 126100,00 грн.

Постановою Кам'янського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправною відмову УМВС України в Черкаській області та МВС України у виплаті позивачу у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІ-ї групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та зобов'язано відповідачів вчинити дії щодо призначення, нарахування та виплати позивачу зазначеної допомоги, з урахуванням вже сплачених сум допомоги при встановлення ІІІ-ї групи інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаються на те, що законодавством, чинним на момент встановлення позивачу ІІ-ї групи інвалідності, визначено граничний строк (2 роки), протягом якого особа має право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі внаслідок встановлення вищої групи інвалідності, і з моменту встановлення позивачу ІІІ-ї групи інвалідності (нижчої) такий строк сплив.

З цих та інших підстав апелянти просять скасувати оскаржувану постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У запереченнях на апеляційну скаргу МВС України позивач просить суд відмовити в її задоволенні та зазначає, що на його думку, судом першої інстанції прийнято законне та справедливе рішення, з урахуванням наданих ним доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 25.01.1978 р. по 07.04.2003 р. позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та перебував на посаді старшого слідчого Кам'янського РВ УМВС України в Черкаській області.

У період проходження служби направлявся для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

26.12.2014 р. позивачу було встановлено ІІІ-ю групу інвалідності безтерміново.

25.05.2015 р. після потворного огляду позивачу підтверджено ІІІ-ю групу інвалідності та змінено причини настання інвалідності із «захворювання, також пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ» на «захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації аварії на ЧАЕС».

З цих підстав позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням ІІІ-ї групи інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

З 16.01.2017 р. після повторного медичного огляду позивачу встановлено ІІ-ю групу інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою щодо призначення йому одноразової грошової допомоги, встановленої для інвалідів ІІ групи, з урахуванням вже отриманих сум такої допомоги по інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

Листом від 17.03.2017 р. № 37/К-9 відповідачем було повідомлено позивача про відмову в задоволенні його вимог, оскільки встановлення йому ІІ-ї групи інвалідності (вищої групи за попередню) відбуло зі спливом двох років після встановлення попередньої ІІІ-ї групи.

У зв'язку з цим позивач звернувся до Міністра внутрішніх справ України зі скаргою на дії відповідача-1.

Листом від 21.04.2017 р. № 15/2-К-172 МВС України повідомило позивача про відсутність в нього права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплачі йому вказаної допомоги внаслідок встановлення ІІ-ї (вищої) групи інвалідності, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі в разі встановлення вищої групи інвалідності на момент встановлення йому ІІІ-ї групи інвалідності.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Законів України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-XII, який був чинним на момент проходження позивачем служби в ОВС та встановлення йому інвалідності ІІІ-ї групи (далі - Закон № 565-ХІІ), постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції» від 12.05.2007 р. № 707 (далі - Порядок № 707), «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 р. № 850 (далі - Постанова № 850).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 23 Закону № 565-ХІІ передбачено, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

У пп. 3 п. 1 Порядку № 707 в редакції, яка була чинною станом на момент встановлення позивачу інвалідності ІІІ-ї групи, закріплено, що в разі виникнення у працівника міліції, податкової міліції або членів його сім'ї права на отримання грошової допомоги в розмірі, більшому за раніше виплачену суму, виплата проводиться за вирахуванням такої суми.

Згідно з п. 7 Порядку № 707 в редакції, яка була чинною станом на момент встановлення позивачу інвалідності ІІІ-ї групи та діє на теперішній час, орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Відповідно до п.п. 4, 11 Постанови № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.

Отже, законодавством, чинним на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ-ї групи було регламентовано граничний строк - 2 роки, у межах якого після первинного встановлення інвалідності працівник міліції має право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, якщо йому встановлено вищу групу інвалідності.

При цьому, така норма має імперативний характер і жодних виключень з визначеного нею нормативного правила законодавством не передбачено.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що первинно інвалідність позивачу було встановлено 26.12.2014 р. (ІІІ-ю групу), а вищу групу інвалідності він набув лише 16.01.2017 р., тобто зі спливом вказаного дворічного строку, що зумовлює відсутність у нього достатніх та необхідних правових підстав для отримання грошової допомоги в більшому розмірі.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності слід вважати дату, вказану у довідці МСЕК, і визначаючи обсяг соціальних прав особи, слід керуватися саме законодавством, яке було чинним станом на вказану дату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.04.2016 р. по справі № 758/9241/13-а.

Тож, при вирішення питання щодо наявності у позивача відповідних соціальних прав, а саме права на отримання грошової допомоги в більшому розмірі у зв'язку зі встановлення інвалідності вищої групи, необхідно застосовувати норми законодавства, чинного саме на дату її встановлення, тобто - 16.01.2017 р.

Водночас, при розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову у цій справі та вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне, апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області задовольнити, постанову Кам'янського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Крім того, МВС України до апеляційного суду було подано клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в розмірі 704,00 грн., сплаченого за квитанцією від 20.11.2017 р. № 2121 за подання апеляційної скарги на рішення суду у цій справі.

Зазначене клопотання мотивовано тим, що судовий збір за подання апеляційної скарги у цій справі становить 704,00 грн., однак МВС України помилково сплачено судовий збір у більшому розмірі, а саме 1408,00 грн., тому збір у розмірі 704,00 грн. був сплачений заявником на рахунок КААС помилково, понад розмір, встановлений законом та ухвалою суду про залишення апеляційної скарги без руху.

Перевіривши доводи заявника та дослідивши матеріали справи і надані ним докази, колегія суддів вважає, що таке клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно з п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податку, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що надмірно сплачений судовий збір повертається на підставі ухвали суду, яким розглянуто справу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду України від 15.02.2016 р. по справі № 3-77г16, від 05.05.2017 р. по справі № 910/9768/16, від 15.06.2017 р. по справі № 5011-34/6378-2012.

Таким чином, оскільки МВС України внесено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду в більшому розмірі, ніж встановлено законодавством, такий судовий збір був зарахований на рахунок КААС, реквізити, вказані у платіжному дорученні, відповідають реквізитам КААС, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення його клопотання та для повернення заявнику надміру сплаченої суми судового збору у розмірі 704,00 грн. згідно платіжного доручення від 20.11.2017 р. № 2121 /Т.1 а.с.109/.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - задовольнити.

Постанову Кам'янського районного суду Черкаської області від 30 жовтня 2017 року - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Клопотання Міністерства внутрішніх справ України про повернення надлишково сплаченого судового збору - задовольнити.

Повернути Міністерству внутрішніх справ України з Державного бюджету України сплачену ним суму судового збору у розмірі 704,00 (сімсот чотири) грн., згідно платіжного доручення від 20.11.2017 р. № 2121, на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду в ГУ ДКСУ у м. Києві (код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030101, символ звітності - 206).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 16 січня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: