Постанова № 71629121, 16.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року справа №227/3252/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Сухарька М.Г.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року (повний текст складено 22 листопада 2017 року в м. Добропілля) у справі № 227/3252/17 (суддя в 1 інстанції – Тітова Т.А.) за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, Начальника управління соціального захисту населення Добропільської міської ради ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з цим позовом, який уточнив остаточно заявою від 20 листопада 2017 року, про визнання неправомірними дій начальника управління соціального захисту населення Добропільської міської ради ОСОБА_3 (далі – начальник Управління ОСОБА_3В.) у невидачі талонів на пільговий проїзд та зобов’язання її відшкодувати моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

На обґрунтування вимог позивач зазначив і суду пояснив, що він є інвалідом 3 групи як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії і з 15 жовтня 2014 року є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (далі – Управління). Як постраждалий має право на щорічне забезпечення путівками санаторно-курортного лікування та пільги з оплати проїзду до санаторно-курортного закладу шляхом отримання талонів в органах соціального захисту.

Раніше він перебував на обліку в УСЗН Київського району м. Донецьк, де останній раз у 2008 році отримав талони на 5 років.

З початком бойових дій у 2014 році талони в м. Донецьк він не отримав, тому звернувся до відповідача за видачею талонів, але йому було відмовлено. Тому він не зміг скористатися талонами на пільговий проїзд у 2014-2016 роках.

5 травня 2015 року йому була в видана путівка в м. Трускавець, за проїзд до якого він витратив свої кошти 242,41 грн. Також ним були витрачені власні кошти на проїзд його і дитини до санаторіїв у 2014-2015 роках, а загалом це становить 994,07 грн.

Лише рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі 227/880/16а та іншими рішенням цього суду на його користь були стягнуті витрачені кошти на проїзд та зобов’язано Управління видати талони.

Проте рішення суду не виконане щодо виплати коштів.

Діями начальника Управління ОСОБА_3 йому завдано матеріальну і моральну шкоду, оскільки він знаходиться у депресивному стані, відчуває моральні і емоційні переживання, психічні розлади, проходить лікування.

Відповідач начальник Управління ОСОБА_3 позов не визнала і пояснила, що Департаментом соціальної політики у 2013 році були надані талони на пільговий проїзд певній категорії громадян, які були видані на період по 2018 рік. Позивач встав на облік у в Управлінні у жовтні 2014 році як внутрішньо переміщена особа і у 2015 році звернувся за отриманням талонів на пільговий проїзд як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Оскільки перевірити видачу талонів в м. Донецьк у Управління не було можливості, так як електронна база не містила такої інформації, справа розглядалась Добропільським міськрайонним судом Донецької області, і згідно судового рішення від 20 травня 2016 року, яким Управління зобов’язано надати талони, ОСОБА_2 талони були видані. Рішення суду про стягнення вартості проїзду за минулі роки Управління не може виконати, оскільки проводить витрати в межах бюджетних асигнувань поточного року. Тому виплатою коштів займається казначейська служба, куди звернувся стягував. Вважає, що вона діяла в межах законодавства, заперечує спричинення позивачу моральної шкоди. Просила в позові ОСОБА_2 відмовити.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року у справі № 227/3252/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, зобов’язано управління видати талони. Постанова суду виконана, ОСОБА_2 підтвердив отримання ним талонів згідно судового рішення. Тому, судом першої інстанції зроблений такий висновок, що пред’явлення позову до начальника Управління ОСОБА_3 про визнання її персональних дій у невидачі талонів на пільговий проїзд є безпідставним, спір з Управлінням, яке відповідає за видачу талонів, був предметом судового розгляду. Крім того, доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачем не представлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції розглянув справу не по суті, намагаючись перевести розгляд справи в інший предмет розгляду, а саме за позовом позивача було чітко зазначено, що позовна вимога позивача стосується саме начальника Управління ОСОБА_3, а не до Управління, як установи.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 згідно посвідчення серії А № 052695 від 22 червня 1995 року є постраждалою особою Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом війни 3 групи згідно посвідчення серії Б № 544076 і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни.

З 15 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в УСЗН Добропільської міської ради як внутрішньо переміщена особа.

У відповідності до ст. 13 п. 3 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон № 796-XII) інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги з безоплатного позачергового щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного лікування і назад.

Згідно «Положенню про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», затвердженого постановою КМУ від 12 травня 1994 року № 302, листи талонів на право одержання ветеранами війни і особами, на яких поширюється чинність Закону № 796-XII видають органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Як встановлено судами, питання щодо видачі ОСОБА_2 талонів на пільговий проїзд до санаторно-курортного закладу вирішувалось в судовому порядку за позовом ОСОБА_2 до УСЗН Добропільської міської ради. Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, зобов’язано управління видати талони.

Постанова суду виконана, ОСОБА_2 підтвердив отримання ним талонів згідно судового рішення.

Тому, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що пред’явлення позову до начальника Управління ОСОБА_3 про визнання її персональних дій у невидачі талонів на пільговий проїзд є безпідставним, спір з Управлінням, яке відповідає за видачу талонів, був предметом судового розгляду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 2000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як визначено ст. 23 Цивільного Кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Також зазначено, що в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння шкоди повинен довести позивач.

Проте, таких доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачем не представлено.

Як зазначив позивач, з 2014 року він перебуває к депресивному стані, відчуває моральні і емоційні переживання, що відбилось на стані його здоров’я.

Як убачається із ксерокопій епікризів №№ 706,294,500, виданих КЗ «Добропільський центр первинної медичко-санітарної допомоги» Амбулаторія №3, записів огляду невропатологом, ОСОБА_2 у 2016, 2017 роках проходив лікування та звертався до невропатолога з приводу його діагнозу захворювання.

Між тим, відсутні докази того, що хворобливий стан здоров’я ОСОБА_2 має причинний зв’язок з емоційним станом через вказану позивачем причину.

Враховуючи наведене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 21 листопада 2017 року у справі № 227/3252/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради, Начальника управління соціального захисту населення Добропільської міської ради ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди – залишити без змін.

Повне судове рішення - 17 січня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Сіваченко

Судді О.О. Шишов

ОСОБА_4