Постанова № 71628932, 16.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року справа №409/2216/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у справі № 409/2216/17 (головуючий І інстанції Третяк О.Г., складена в повному обсязі 14 листопада 2017 року в смт. Білокуракине Луганської області) за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа - Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), третя особа - Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, в якому просила: визнати протиправними дії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо зупинення виплати пенсії за віком ОСОБА_2 з 01.04.2017; зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з дня зупинення, а саме з 01.04.2017 та виплатити виниклу заборгованість.

Постановою Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у справі № 409/2216/17 позовні вимоги були задоволені, внаслідок чого: визнано протиправними та дискримінаційними дії Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 1 квітня 2017 року; зобов'язано Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії з 1 квітня 2017 року.

Постанова мотивована тим, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2 шляхом визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказав, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII. Вважає, що були підстави для припинення пенсійних виплат та підстав для поновлення пенсійних виплат немає.

Просили апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Колегією суддів було встановлено, що згідно довідки № 921001718 від 04.12.2014 позивач ОСОБА_2 взята на облік, як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в управлінні соціального захисту населення Білокуракинської РДА Луганської області, з якою була поставлена на облік в УПФ України в Білокуракинському районі Луганської області з подальшим отриманням пенсії (арк. справи 7).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Державної прикордонної служби України про можливу безпідставну виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребує перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії позивачу була припинена з 01.04.2017 року.

Колегією суддів встановлено, що виплату пенсії позивачу призупинено з квітня 2017 року у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон № 1058-VI або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-VI визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009.

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутня така підстава як «не підтвердження місця перебування», як про це заявляє відповідач. Також, в цій статті відсутні такі підстави як не проживання у місті тимчасової реєстрації чи повернення до місця реєстрації.

Колегією суддів встановлено, що, не зважаючи на фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припинивши виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію з квітня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2, в тому числі шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у справі № 409/2216/17 - залишити без задоволення.

Постанову Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 листопада 2017 року у справі № 409/2216/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 16 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Геращенко

Судді І.В. Сіваченко

О.О. Шишов