Рішення № 71628802, 17.01.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2018 року письмове провадження № 826/26519/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Костенка Д.А., Шрамко Ю.Т. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України

третя особа Національна поліція України

про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015, поновлення на посаді,

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національної поліції України про:

- визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015 №2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України;

- поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ з 06.11.2015 та перевести в Національну поліцію на рівнозначну посаду з 07.11.2015;

- зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по день поновлення на службі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №826/26519/15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України, підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд, стало те, що суди не з'ясували, чи дійсно, в даному випадку, мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, та чи була скорочена посада, яку обіймав позивач на момент звільнення, чи були наявні вакантні рівнозначні або нижчі посади, на які могли призначити позивача, а відтак чи додержано відповідачем норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці, а також про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що не було можливості перевести позивача до органів поліції та чи не користувався він переважним правом на залишення на роботі.

12.05.2017 автоматизованим розподілом між суддями справу №826/26519/15 передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду м. Києва Арсірію Р.О.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, оскільки спірний наказ прийнято всупереч чинного трудового законодавства, зокрема порушено ст.ст. 42 та 49 - 2 Кодексу законів про працю України.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача та представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 судом досліджено докази по справі та здійснено порівняльний аналіз штатного розпису Головного слідчого управління МВС України та штатного розпису Головного управління Національної поліції України.

На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №2338 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 (М-048031), заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил.

Не погоджуючись з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір, а також враховуючи вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, суд виходить з наступного.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.91 №114.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної поліції України» від 02.09.2015 № 641 вирішено утворити Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

02.07.15 прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який опубліковано 06.08.15 в газеті «Голос України» та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень якого, набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.15.

Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено за скороченням штату у Міністерстві внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 7 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIІI визначено Кабінету Міністрів України в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Згідно пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIІI з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно п. 9 Закону №580-VIІI, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Наведене, дає підстави стверджувати, що питання відповідності працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, вимогам до поліцейських, вирішується не органом, який ліквідується, а шляхом видання наказів новоствореним органом - Національною поліцією України - про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідно пункт 10 Розділу XI Закону № 580-VIІI, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Отже, наведена правова норма встановлює порядок, за якого працівники міліції, які не бажають проходити службу в поліції та ті, що бажали працювати в поліції, але не прийняті на службу, звільняються зі служби.

Відповідно до пункту 63 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №885 від 28.10.2015 № 885 чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, відповідно до вищезазначених норм законодавства вбачається, що звільнення працівників міліції за скороченням штатів відбувається за наступних підстав: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.

Як наслідок, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу внутрішніх справ прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, а також забезпечити дотримання всіх прав та гарантій при звільненні такого працівника.

З урахуванням вказаних вище положень Закону України «Про Національну поліцію», пояснень представників сторін та встановлених під час розгляду справи обставин вбачається, що в структурі Міністерства внутрішніх справ України проводилась ліквідація окремих територіальних підрозділів, та скорочення посад у Міністерстві.

Так, наказом МВС України від 06.11.2015 № 1389 «Про затвердження Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» затверджено Структуру апарату МВС України.

З письмових пояснень відповідача вбачається, що Міністерстві внутрішніх справ України скорочені всі посади атестованих співробітників та введено посади державних службовців.

Під час розгляду справи позивач повідомив, що він наміру звільнятися з правоохоронних органів не мав, та бажав продовжувати службу в органах поліції. Наприкінці жовтня 2015 року, у зв'язку із дією Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» першим заступником начальника Головного слідчого правління МВС підполковником міліції Педос Ю.В. проведено нараду за участю керівництва ГСУ МВС. На цій нараді повідомлено про автоматичне переведення шляхом видачі наказів працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції, до Національної поліції. Зокрема, Педос Ю.В. зазначив, що усі співробітники ГСУ МВС будуть переведені на рівнозначні посади до Головного слідчого управління Національної поліції.

Однак, 05.11.2015 інспектором кадрів ГСУ його повідомлено про звільнення 06.11.2015 з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій, державна реєстрація юридичної особи - Національної поліції України проведена 07.11.2015, тобто на наступний день після звільнення позивача.

Таким чином, з моменту опублікування Закону України «Про Національну поліцію» і до часу звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штату), Національної поліції України створено не було. Тобто, протягом цього періоду позивач, як і будь-який інший працівник міліції не мав можливості подати рапорт про намір проходити службу в Національній поліції України, а відповідні кадрові органи не мали можливості прийняти рішення.

Положення пунктів 9, 10 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII не узгоджуються з іншими положеннями Закону України «Про Національну поліцію», у даному випадку зі ст.22, 47, 56 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки особи, які виявили бажання проходити службу в поліції можуть бути прийняті до Національної поліції України не раніше 07.11.2015 з огляду на реєстрацію Національної поліції України як юридичної особи та набрання Закону України «Про Національну поліцію» чинності з 07.11.2015.

Враховуючи, встановлений законом порядок прийняття на службу в поліцію та не створення умов його реалізації у строки та порядку визначеному Законом України «Про Національну поліцію», суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача за скороченням штатів, як такого, що не виявив бажання проходити службу в органах поліції.

Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 на підставі пунктів 10 та 11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIІI та пункту 64 г Положення за скороченням штатів, не запропонувавши йому іншої посади, не дослідивши можливість використання останнього на службі в поліції, відповідач допустив порушення вимог діючого законодавства, а тому зазначені порушення є підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Згідно пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов висновку про те, що позивач обрав не належний спосіб захисту своїх прав та врахувавши норми ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав позивача, порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення його на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та надання можливості позивачу реалізувати право щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIІI.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6 листопада 2015 року по день поновлення на службі, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з органів Міністерства внутрішніх справ України наказом Міністерства внутрішніх справ України № 2338 о/с від 06.11.2015 з 06.11.2015.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення працівникам міліції визначено Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, в редакції від 28.10.2015.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Так, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19.09.2017 про грошове забезпечення ОСОБА_1, за останні 2 календарні місяці роботи (вересень -жовтень 2015 року), середньомісячна зарплата позивача становить 17 519,60 грн (8 719,80 грн + 8 719,80 грн).

Відтак, оскільки число робочих днів у вересні 2015 року склало 22, а у жовтні 2015 року - 22, суд приходить до висновку, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 396,35 грн ((8 719,80 + 8 719,80) / (22+22)).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у 2015 році починаючи з 06.11.2015 становила 39 днів.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році становила 251 днів.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2016 році становила 249 днів.

У січні 2018 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2018 році», кількість робочих днів становить 11 днів.

Тривалість вимушеного прогулу з 06.11.2015 по 17.01.2017 склала 550 робочих днів. У зв'язку з чим розмір належного до стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 217 992,50 грн. (396,35 х 550).

Відповідно до ч.1, п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються судові рішення у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року 2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління з органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України.

Поновити право ОСОБА_1 щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 17.01.2018 у розмірі 217 992,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 8 719,80 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді Костенко Д.А.

Шрамко Ю.Т.