Рішення № 71628193, 11.01.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1863/17

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ковбій О.В.,

при секретарі: Кудєровій О.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, поданої в судовому засіданні 19 грудня 2017 року, просить:

- визнати протиправним та скасувати лист Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 13 жовтня 2017 року №К-12872/0-3922/6-17;

- визнати бездіяльність протиправною та зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути та прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,6100 га, розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради (землі сільськогосподарського призначення), кадастровий номер земельної ділянки 65223381000:05:001:0123.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 (далі – Позивач, ОСОБА_3І.) зазначила, що у вересні 2017 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі – Відповідач, ГУ ДГК) з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,6100 га, розташованої на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач, відмовляючи своїм листом від 13 жовтня 2017 року №К-12872/0-3922/6-17 в задоволені вищезазначеної заяви, на думку позивача, необґрунтовано зазначив про відсутність у нього повноважень для затвердження документації із землеустрою на підставі дозволів виданих іншими органами.

Так, позивач вважає, що оскаржене рішення відповідача не відповідає положенням діючого законодавства, не містить в своєму змісті посилань на нормативні акти.

Позивачем зазначено, що відповідно приписів ч. 9 ст. 118, 122 ЗК України ГУ ДГК було зобов’язано, після отримання позитивного висновку обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації, прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Також, позивач наполягає на тому, що рішення про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято органом, наділеним відповідними повноваженнями на момент його прийняття, а поданий на затвердження відповідачу проект землеустрою погоджений територіальним органом Держгеокадастру України – експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Одеській області.

Відповідачем 19 грудня 2017 року надано до суду відзив на позовну заяву, у якому ГУ ДГК проти позову заперечує з наступних підстав.

Так, відповідач вважає вимоги позивача, викладені ним в позовній заяві безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до норм діючого законодавства Головне управління відповідно до Положення розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Херсонської області, надає роз’яснення з питань, що належать до його компетенції та здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю Держгеокадастру. З 01.01.2013 у зв'язку з внесеними змінами до норм діючого законодавства, відповідно змінились функції Держземагенства, органів виконавчої влади у цій сфері. Зокрема, відповідач зазначив про те, що ОСОБА_5 України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (діє з 01.01.2013 р.) визначено, що немає потреби в розробці проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності та проведення розмежування земель державної і комунальної власності, всі землі в Україні вважаються розмежовані, без додаткових витрат державного та місцевих бюджетів, державна реєстрація права власності держави, територіальних громад на земельні ділянки буде здійснена на його підставі, без прийняття відповідних рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування. ОСОБА_5 чітко визначає землі та земельні ділянки, що перебувають у державній та комунальній власності. ОСОБА_5 України від 02.06.2015 №497-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою", з урахуванням зміни повноважень, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності з 01.01.2013, відповідно до вимог ОСОБА_5 України 06.09.2012 № 5245-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", визначено термін дії дозволів наданих органами державної влади та місцевого самоврядування до набрання чинності закону № 497-VІІІ. Даний Закон набув чинності з 27.06.2015, п.1 та 2 розділу І прикінцевих та перехідних положень даного ОСОБА_5 визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, прийняті і не виконані до набрання чинності цим ОСОБА_5 рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим ОСОБА_5, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Позивач звернувся до управління у вересні 2017 року після спливу дворічного терміну, визначеного ОСОБА_5 №497-VІІІ, про що було доведено листом Головного управління від 13.10.2017 №К-12872/0-3922/6-17 та зазначено, що управління має правові підстави затверджувати землевпорядну документацію лише на підставі дозволів, наданих територіальними органами Держгеокадастру, та прямо зазначено, що Головне управління такого дозволу в межах чинного законодавства не надавало, а тому в нього відсутні правові підстави в задоволенні клопотань позивача. Враховуючи той факт, що Головне управління не надавало заявнику дозвіл на розроблення документації із землеустрою, відсутні правові підстави для затвердження документації та передачі земельної ділянки у власність.

Позивачем, в судовому засіданні 11 січня 2018 року надано відповідь на відзив відповідача. З вказаної заяви по суті справи вбачається незгода позивача з доводами ГУ ДГК стосовно чинності дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, наданого ОСОБА_3 розпорядженням Голопристаською районною Державною адміністрацією 03.05.2017 №01-63/К-61 протягом двох років з дня набрання чинності ОСОБА_5 № 497-VІІІ через те, що ст. 22 ОСОБА_5 України «Про землеустрій» передбачений необмежений строк дії вказаного рішення.

Також, позивачем зазначено, що наразі не існує іншого порядку затвердження проекту землеустрою земельної ділянки сільськогосподарського призначення, окрім звернення з відповідною заявою до відповідача.

5 грудня 2017 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19 грудня 2017 року.

В судове засідання сторони з'явились.

Представником позивача заявлено, а судом прийнято зміну предмету позову. У зв'язку з необхідністю ознайомлення відповідача зі зміненими позовними вимогами, розгляд справи було відкладено на 11 січня 2018 року.

В судове засідання, призначене на 11 січня 2018 року представники сторін з'явились.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити позов з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача заперечувала проти позову з підстав зазначених нею у відзиві на позовну заяву.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень на позов, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено наступне.

12 березня 2011 року Розпорядженням Голови Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області №167 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистих селянських господарств на території Великокардашинської сільської ради.

Висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 14 серпня 2017 року №9264/82-17 наданим експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,6100 га розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області із земель державної власності на території Великокардашинської сільської ради – погоджено.

Вказаної земельна ділянка була сформована, відомості про неї були внесені до Державного земельного кадастру України, присвоєно кадастровий номер 65223381000:05:001:0123.

У вересні 2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної вище земельної ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надіслало на адресу позивача відмову, оформлену листом № К-12872/0-3922/6-17 від 13.10.2017, в якому зазначено про те, що відповідно до норм чинного законодавства та інших нормативно-правових актів України на даний час Головне управління має право затверджувати документації із землеустрою лише по дозволах наданих територіальними органами Держгеокадастру, а також, враховуючи те, що Головне управління не надавало заявнику дозвіл на розроблення документації із землеустрою, в управлінні відсутні правові підстави для її затвердження та передачі земельної ділянки у власність.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Конституції України, Земельного кодексу України, ОСОБА_5 України "Про особисте селянське господарство", ОСОБА_5 України "Про землеустрій", Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Положенням про Головне управління Держгеокадастру у області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Зокрема, ст. 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. а) ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОСОБА_5 України від 22.05.2003 № 858-ІV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858) визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Відповідно до ст. 4 ОСОБА_5 № 858 встановлено, що суб'єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Стаття 5 ОСОБА_5 № 858 передбачає, що об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно - територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Згідно зі ст. 8 ОСОБА_5 № 858 регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

Приписами статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 81 ОСОБА_5 № 2768 громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення з заявою про надання згоди на розробку проекту землеустрою) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною 7 статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на момент звернення з заявою про надання згоди на розробку проекту землеустрою) районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія).

На момент звернення із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність до Земельного кодексу України на підставі ОСОБА_5 України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" були внесені зміни.

Відповідно до внесених змін до Земельного кодексу України частина 1 статті 118 Земельного кодексу України викладена у наступній редакції, а саме: громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Приписами частини 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Тобто, питання передання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на даний час вирішує центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

З доданих до позову матеріалів вбачається, що позивач звернулась до Голопристанської районної державної адміністрації і розпорядженням зазначеної районної державної адміністрації №167 від 12.03.2011 року ОСОБА_3 включено до списку громадян, яким надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистих селянських господарств на території Великокардашинської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження зазначено: «...Відділу Держкомзему у Голопристанському районі Херсонської області (ОСОБА_7О.) забезпечити контроль за подання на затвердження до районної державної адміністрації зазначених у пункті 1 цього розпорядження проектів землеустрою у терміни, встановлені Земельним кодексом України...».

Таким чином, в самому акті індивідуальної дії, яким позивачу надане право на розроблення проекту землеустрою міститься відсилочне посилання на норми Земельного кодексу в частині терміну подання розроблених проектів на затвердження. Строк дії дозволу РДА в самому розпорядженні не зазначений та не обмежувався, станом на дату його винесення, жодним нормативно-правовим актом. Земельний кодекс, на який посилається відсилочна норма, в редакції, що діяла на момент винесення Розпорядження №167 від 12.03.2011 року, обмеження у часі дії дозволу на розробку проекту землеустрою також не містить.

Тобто, ОСОБА_3 на виконання розпорядження № 167 від 12.03.2011 та положень чинного законодавства здійснювала підготовку щодо відведення їй у власність земельної ділянки кадастровий номер: 65223381000:05:001:0123.

Відповідач у своїх запереченнях посилається на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою" від 02.06.2015 №497-VIII, та зазначає, що Закон набрав чинності 27.06.2015, та є спеціальним у спірних правовідносинах, тому що він встановлює виняток із загальновстановленого порядку затвердження проектів землеустрою, визначеного Земельним кодексом України.

Проте, суд зазначає, що відповідно до ОСОБА_5 України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" №5245-VІ від 06.09.2012, 01 січня 2013 року повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності покладено на центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, тобто на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. ОСОБА_5 були внесені зміни до Земельного кодексу України, який є спеціальним при регулюванні земельних правовідносин, тому суд вважає, що при вирішенні питання, який саме орган повинен розглядати заяву позивача про затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність необхідно керуватися актом вищої юридичної сили – кодифікованим законом, тобто Земельним кодексом України.

Також згідно ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Тобто, матеріали погодження проекту землеустрою є невід'ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 14 серпня 2017 року №9264/82-17 наданим експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,6100 га розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області із земель державної власності на території Великокардашинської сільської ради – погоджено. Згідно даного висновку проект землеустрою не в повній мірі відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Проте, серед зауважень, до нього зазначено лише 3 недоліки, два з яких стосуються межових знаків, а один пропонує завдання на виконання робіт привести у відповідність до вимог додатку 1 до постанови КМУ №266 від 04.03.2004 р. «Про затвердження типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». Тобто, кваліфікованим спеціалістом – експертом державної експертизи органу Держгеокадастру проект землеустрою – погоджено. Невідповідності вимогам чинного земельного законодавства, окрім зазначених трьох недоліків не виявлено.

Таким чином, процедуру набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення розташованих за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради, загальною площею 0,6100 га до моменту затвердження проекту землеустрою (оскільки ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надано відмову) дотримано в повному обсязі.

Аналіз наведених вище норм закону дає підстави для висновку, що погодження проекту землеустрою є виключною компетенцією територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, тобто, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Стосовно строку, протягом якого позивач мала право подати на затвердження проект землеустрою варто зазначити наступне.

Суд критично розцінює посилання відповідача на п.п.1 та 2 розділу І прикінцевих та перехідних положень ОСОБА_5 №497-VIIІ з огляду на наступне.

Так, дійсно, вказаними нормами передбачено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим ОСОБА_5 рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим ОСОБА_5, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Однак, з аналізу змісту вказаної норми вбачається, що прийняті і не виконані до набрання чинності ОСОБА_5 №497-VIIІ рішення органів виконавчої влади (в нашому випадку – Розпорядження №167 від 12.03.2011 року) зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим ОСОБА_5. Проте, Розпорядження №167 від 12.03.2011 року є індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. В нашому випадку Розпорядження №167 від 12.03.2011 року в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою є виконаним станом на дату надання позивачу такого дозволу (права на розробку документації), оскільки, як вже зазначалось раніше, строк реалізації наданого позивачу права не обмежений в часі ані розпорядженням №167 від 12.03.2011 року, ані ОСОБА_5, що діяв на момент виникнення даного права.

Окрім зазначеного, ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, позивач, отримавши дозвіл на розробку землевпорядної документації, не обмежений в часі, мав безстрокове право щодо реалізації даного дозволу.

Також, якщо навіть припустити що п.п.1 та 2 розділу І прикінцевих та перехідних положень ОСОБА_5 №497-VIIІ встановлює граничний строк дії рішення про надання дозволу на розробку проекту двома роками з дня набрання чинності ОСОБА_5 №497-VIIІ, слід враховувати наступне.

Статтями 22, 30 ОСОБА_5 України «Про землеустрій» встановлено, що Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим ОСОБА_5 та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії. Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим ОСОБА_5.

Тобто, за наявності вказаного вище припущення, у змісті наведених законів суд вбачає колізію норм права, а саме положень п.п. 1,2 Прикінцевих та перехідних положень ОСОБА_5 №497-VIIІ та ст.ст. 22, 30 ОСОБА_5 України «Про землеустрій». Тоді, у першому випадку позивач обмежений строком у два роки з дати набрання чинності ОСОБА_5 №497-VIII, а у другому – строк дії рішення необмежений. Також слід зазначити, що обидва нормативно-правових акта є ординарними законами - рівними за юридичною силою.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Посилаючись на відповідну практику, слід звернути увагу на рішенням ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», у якому визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов’язків осіб, національні органи зобов’язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Застосовуючи названу концепцію до колізії, з якою зіткнувся суд, слід зробити висновок про те, що положення ст.ст. 22, 30 ОСОБА_5 України «Про землеустрій» в даному випадку є найбільш сприятливими для особи – позивача, а тому саме ними має керуватись суд при вирішенні даного спору.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,6100 га, розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства, оформленої листом відповідача №К-12872/0-3922/6-17 від 13.10.2017 року, а тому й вимога позивача стосовно зобов’язання ГУ ДГК повторно розглянути заяву позивача про затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,6100 га підлягає задоволенню.

Натомість, суд вважає безпідставною вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДГК враховуючи наступне.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на те, що ч.9 ст. 118 ЗК України, на його думку, передбачений безальтернативний обов’язок відповідача в строк два тижні затвердити погоджений проект землеустрою. Тому, дії з безпідставної відмови в його затвердженні є бездіяльністю.

Таке твердження позивача є помилковим, оскільки ГУ ДГК не була проігнорована заява позивача про затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, натомість відповідач, використовуючи надані йому законом повноваження діяти у межах закону на власний розсуд (дискреційність) вчинив дію - прийняв рішення (згідно тексту рішення - вже визнане протиправним) про відмову, яке оформив у вигляді листа №К-12872/0-3922/6-17 від 13.10.2017 року. Таким чином дія, хоч і протиправна виключає наявність протиправної бездіяльності.

Щодо вимоги позивача стосовно зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,6100 га, розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради (землі сільськогосподарського призначення), кадастровий номер земельної ділянки 65223381000:05:001:0123, то дана вимога не підлягає задоволенню в редакції, в якій вона викладена позивачем.

Так, відповідачем вірно зазначено, що адміністративний суд не може втручатися в дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень. Окрім того, думка відповідача базується на вірному посиланні на постанови Пленуму Верховного суду України та судову практику з цього питання.

Дійсно, до 15 грудня 2017 року (дати набрання чинності ОСОБА_5 України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.) критеріям, суд не втручався у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Проте, викладене твердження відповідача втратило своє юридичне обґрунтування з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності ОСОБА_5 України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Вказаним законом розширено повноваження суду при вирішенні справи.

Так, ч.ч. 1, 4 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судом встановлено, що ГУ ДГК, вирішуючи питання про затвердження проекту землеустрою, поданого позивачем мав право, передбачене Земельним кодексом, діяти на власний розсуд, проте вказане право відповідача обмежено рамками закону, тобто мало використовуватись ним на підставі та в порядку закону.

Частиною 1 ст. 2 КАС України вказано, серед іншого, що завданням адміністративного судочинства є вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Дана норма, у сукупності з наведеними положеннями ч.4 ст. 245 КАС України та наявністю у відповідача права на вільний розсуд, покладає на суд обов’язок зобов'язати відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач (заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,6100 га, розташованої на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно правової оцінки суду, процедуру набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення розташованих за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради, загальною площею 0,6100 га до моменту затвердження проекту землеустрою дотримано в повному обсязі, а погодження проекту землеустрою, наразі, є виключною компетенцією територіального органу центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, тобто, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що відповідачами належними та допустимими доказами не доведено правомірності рішення про відмову в задоволені заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,6100 га, розташованої на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.

Спірне рішення відповідача, оформлене в формі його листа від 13 жовтня 2017 року №К-12872/0-3922/6-17 є протиправним та не відповідають вимогам статті 1 Першого протоколу Конвенції з прав та основоположних свобод людини та порушують принцип мирного володіння майном, втручання у право власності здійснено не на підставі закону, не забезпечує "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Позивач належними доказами підтвердив правомірність частини своїх вимог, натомість наявні в матеріалах справи докази не дають суду підстав для висновку про законність дій відповідача. Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з приписів ч.1, 8 ст. 139 КАС України.

Так, у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом, згідно тексту даного рішення встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача - його рішення.

Таким чином, суд присуджує до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі судовий збір сплачений позивачем у розмірі 1280 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 133, 241, 243-249 КАС,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (ЄДРПОУ 39766281), оформлене у вигляді листа вказаного органу від 13 жовтня 2017 року №К-12872/0-3922/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,6100 га, розташованої за межами населених пунктів на території Великокардашинської сільської ради Голопристанського району Херсонської області із земель державної власності на території Великокардашинської сільської ради (землі сільськогосподарського призначення), кадастровий номер земельної ділянки 65223381000:05:001:0123 та вирішити вказане питання з урахуванням правової позиції суду, наданої ним у даному рішенні.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (рнокпп 250120481) витрати по сплаті судового збору у сумі 1280 грн. (одна тисяча вісімдесят гривень нуль копійок). .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 січня 2018 р.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 6.2.1