Рішення № 71627270, 11.01.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року м. Житомир справа № 806/3042/17

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49035) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, Житомир, 10002) про визнання протиправною відмову та зобов'язання надати дозвіл на затвердження проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області викладену в листі №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району. Вказує, що листами від 13.04.2017 №П-4470/04120/6-17 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання.

За твердженнями позивача, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 листом №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 відмовило у задоволенні клопотання про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району у зв'язку з тим, що кроки межових знаків не закріплені.

Не погоджуючись із відмовою, викладеною у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи призначено на 23 листопада 2017 року о 10:00.

В судове засідання, призначене на 23.11.2017 о 10:00 сторони не прибули. Позивач надіслав на офіційну електронну поштову адресу суду надіслав заяву від 20.11.2017 про розгляд справи без участі представника позивача. (а.с. 14) Представник відповідача подав до канцелярії суду клопотання від 22.11.2017 про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника у іншому судовому засіданні. (а.с. 24)

Судовий розгляд справи було відкладено із клопотанням сторони в зв'язку із неможливістю особистої участі її представника, наступне судове засідання призначено на 06.12.2017 об 11:00. (а.с. 26)

В судове засідання, призначене на 06.12.2017 об 11:00 сторони не прибули, про дату час та місце проведення судового розгляду повідомлялися належним чином. Судовий розгляд справи було відкладено на 20.12.2017 о 12:00. (а.с. 29)

В судове засідання, призначене на 20.12.2017 о 12:00 прибув представник відповідача. Позивач в судове засідання не прибув, про дату час та місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.12.2017 на підставі п. 5 ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного суду України судовий розгляд справи було відкладено на 11.01.2018 о 15:00, явку позивача в наступне судове засідання визнано обов'язковою для надання пояснень по суті справи. (а.с. 36)

В судове засідання, призначене на 11.01.2018 о 15:00 прибув представник відповідача, подав до канцелярії суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами. (а.с. 44) Позивач, явку якого в судове засідання визнано обов'язковою, в судове засідання не прибув, про дату час та місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином. Надіслав на адресу суду клопотання від 02.01.2018 відповідно до змісту якого просить провести розгляд справи без його участі у зв'язку із перебуванням у відрядженні. (а.с. 39)

Зважаючи на неявку сторін та керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 13.04.2017 №П-4470/04120/6-17 повідомило ОСОБА_1, що його клопотання про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району розглянуто та виявлено наступні недоліки при розробці даної документації:

- відсутні матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (ст.50 Закону України «Про землеустрій»);

- у матеріалах проекту в описі меж вірно вказати суміжних землекористувачів (землевласників) та погодити з ним межі земельної ділянки (ст. 198 Земельного кодексу України);

- протокол встановлення в натурі і погодження меж земельної ділянки (стор. 61а) заповнені не в повному обсязі, а саме: не вказане прізвище представника Поромівської сільської ради та (ст. 198 Земельного кодексу України);

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає додатку 2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18.05.2010 року №376, а саме: у списку межових знаків, переданих на зберігання відсутні прізвища та підписи осіб, які здали та прийняли межові знаки;

- для визначення необхідності проведення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в матеріалах проекту висвітлити інформацію про агровиробничі групи ґрунтів, якими представлена земельна ділянка. Крім того, повідомляємо, що відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій» розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше дох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за кість робіт із землеустрою.

Положеннями статті 66 Закону України «Про землеустрій» визначено, що сертифікованими інженерами-землевпорядниками є особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою, також стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, які склали кваліфікаційний іспит, одержали сертифікат та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників. Відповідно до частини восьмої статті 68 Закону України «Про землеустрій» складення документації із землеустрою особою, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яку позбавлено кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель, яка була підписана такою особою, є недійсною.

Згідно державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників встановлено, що 22 лютого 2017 року призупинена дія кваліфікованих сертифікатів інженерів-землевпорядників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особам, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою в ДП «Терра» ТОВ «Поліський край».

Відтак, зважаючи на вказані норми законодавства України, пропонуємо звернутись до розробника документації із землеустрою для усунення виявлених зауважень та повторно клопотати до Головного управління із заявою про затвердження даної документації із землеустрою. (а.с. 11 та зворот)

Відповідно до змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 ОСОБА_1 повідомлено, що його клопотання про надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району розглянуто та виявлено наступні недоліки при розробці даної документації:

- в акті прийомки-передачі межових знаків на вберігання відсутній підпис представника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, чим порушені вимоги п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення і меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 року №376 та ст. 198 Земельного кодексу України;

- кроки межових знаків та список межових знаків переданих на зберігання виконати у відповідності до додатку 2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (па місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, а саме нумерацію межових знаків привести у відповідність до п. 3.2 вищевказаної інструкції, абрис та опис місцезнаходження межового знаку виконати окремо по кожному межовому знаку.

Відтак, зважаючи на вказані норми законодавства України, пропонуємо звернутись до розробника документації із землеустрою для усунення виявлених зауважень та повторно клопотати до Головного управління із заявою про затвердження даної документації із землеустрою. (а.с. 10)

Не погоджуючись із рішенням, викладеним у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі – ЗК України), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За приписами абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування ( ч.2 ст.116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом ( ч.3 ст.116 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст. 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч.5 ст. 118 ЗК України, передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею ( ч.6 ст.118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку ( ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність ( ч.9 ст.118 ЗК України).

При цьому, статтею 186 ЗК України унормовано стадії погодження та затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до ч.1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з ч.5,6,8 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства суд зазначає, що законом унормовано або прийняття позитивного рішення по суті заяви або відмови по суті, при цьому, слід враховувати, що у даному аспекті процедура погодження проекту землеустрою передує процедурі затвердження.

Суд зазначає, що відповідно до змісту оскаржуваного листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 ОСОБА_1 не було надано відмову у погодженні проекту землеустрою, а лише зазначено виявлені недоліки за результатами розгляду клопотання позивача та запропоновано ОСОБА_1 після усунення зазначених недоліків повторно звернутися до відповідача із вказаним клопотанням.

Так, відповідачем за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 було виявлено наступні недоліки:

- в акті прийомки-передачі межових знаків на вберігання відсутній підпис представника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, чим порушені вимоги п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення і меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 року №376 та ст. 198 Земельного кодексу України;

- кроки межових знаків та список межових знаків переданих на зберігання виконати у відповідності до додатку 2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (па місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, а саме нумерацію межових знаків привести у відповідність до п. 3.2 вищевказаної інструкції, абрис та опис місцезнаходження межового знаку виконати окремо по кожному межовому знаку. (а.с. 10)

Згідно із положеннями ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення і меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція №376).

Відповідно до п. 3.2 Інструкції №376, кожний межовий знак має номер, що складається з чотирнадцяти символів, які розділяються між собою пунктиром за такою структурою ХХХХ.ХХ-ХХХ-ХХХХХ: перші шість - арабські цифри, що визначають рік та місяць встановлення межових знаків; другі три - арабські цифри, які відображають номер кадастрового кварталу; останні п'ять - арабські цифри, що визначають порядковий номер межового знака відповідно до документації із землеустрою. Номер на межовий знак наноситься виконавцем фарбою, що не змивається.

Додатком 2 до Інструкції №376 також передбачено список межових знаків, переданих на зберігання, а також кроки межового знака, який має відповідати за формою даного порядку.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

З аналізу викладеного встановлено, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та наявні у матеріалах докази, суд зазначає, що лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 не містить зазначеної ОСОБА_1 у позовній заяві відмови, а виключно містить перелік виявлених недоліків та пропозицію ОСОБА_1 після усунення зазначених недоліків повторно звернутися до відповідача із вказаним клопотанням, як це передбачено вимогами ч.ч. 5, 6, 8 ст. 186-1 ЗК України.

Таким чином, доводи позивача про наявність відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при наданні відповіді ОСОБА_1 №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 діяло у межах, в порядку, та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до наявної у матеріалах справи копії наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 05.01.2018 №6-141/14-18-СГ, відповідачем затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 на території Хорошівського району за межами населених пунктів Поромівської сільської ради. Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,000 га (кадастровий номер земельної ділянки 1821183600:04:002:0781) для ведення особистого селянського господарства (01.03) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Хорошівського району за межами населених пунктів Поромівської сільської ради. (а.с. 45)

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не доведено, а відповідачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано протиправність листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017.

Доводи позивача про наявність у листі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №П-14212/0-11000/6-17 від 05.10.2017 відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в адміністративних межах Поромівської сільської ради Хорошівського району не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 263 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 49035) - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Повний текст рішення виготовлено: 16 січня 2018 року.