Ухвала суду № 71626847, 17.01.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

17 січня 2018 року ЛуцькСправа № 803/48/18

Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., вивчивши позовну заяву Головного управління ДФС у Волинській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама», товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима ОСОБА_1» про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама», товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима ОСОБА_1» про визнання недійсним договору поставки від 04.06.2014 року за №02/04-14 ПТ, з тих підстав, що зазначений договір є фіктивним, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

У відкритті провадження в даній адміністративній справі слід відмовити з наступних підстав.

Нормою ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у таких публічно-правових спорах:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

В перелічених категоріях справ обов’язковою умовою для віднесення справи до адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору. Даний висновок також узгоджується з завданням адміністративного судочинства, визначеного нормою ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Нормою п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України надано вичерпне визначення терміну «публічно-правовий спір»: «публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до абз.3 ч.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

При здійсненні свої повноважень позивач керується нормами Податкового кодексу України.

Нормою ч.1 ст.1 Податкового кодексу України визначено сферу його застосування щодо правових відносин, яка не підлягає розширенню з огляду на вимоги ч.2 ст.19 Конституції України. Так, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають виключно у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 236 «Про Державну фіскальну службу України», основними завданнями ДФС є:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування: державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи; державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів; державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску; державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Дії по укладанню, зміні, припиненні чи визнанню правочинів недійсними не направлені на виконання вищезазначених завдань органів Державної фіскальної служби та не входять у визначені вище сферу застосування Податкового кодексу України, а відтак - не можуть вважатись діями в сфері управління та направленими на виконання управлінських функцій.

Окрім того позов, заявлений в даній справі не має ознак і публічно-правового. Публічно-правовий спір відрізняється від приватно-правового тим, що публічно-правова позовна вимога пов'язана з положеннями публічного права. У той час як до приватного права належать законодавчі норми, які ґрунтуються на принципі рівності прав, до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілейоване право держави чи іншого представника державної влади. У публічно-правових спорах держава здебільшого виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, який може наказувати або забороняти громадянину чи підприємству певну поведінку, надавати дозвіл на певну діяльність чи, навпаки, скасовує раніше наданий дозвіл.

Натомість питання визнання договорів регулюється нормами приватного права. Зокрема питання порядку визнання правочинів недійсними регулюється статтями 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України, про що зазначає сам позивач в тексті позовної заяви.

З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що дана справа може бути розглянута в межах судочинства яке передбачає вирішення приватно-правового спору, а не публічно-правового.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справа поза межами судочинства, яке передбачає вирішення приватно-правових спорів порушує права учасників такого спору, і зокрема учасників правочину. Так адміністративне судочинство не передбачає механізму належного забезпечення рівних процесуальних прав для сторін правочину та позивача (суб'єкта владних повноважень), щодо якого заявлено позов про визнання недійним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною шостою статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Аналізуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити та роз’яснити позивачу, що заявлений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом Волинської області, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДФС у Волинській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-торгова фірма «Вишукана реклама», товариства з обмеженою відповідальністю «Оптима ОСОБА_1» про визнання договору недійсним, - відмовити.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання згідно із правилами статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя В.В. Дмитрук