Рішення № 71625341, 21.12.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/7309/17

Провадження № 2/761/4067/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплайн» до ОСОБА_1, третя особа: Закрите акціонерне товариство «СМ Дорз», ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2017 року ТОВ «Аплайн» (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач), третя особа: Закрите акціонерне товариство «СМ Дорз», ОСОБА_2, де просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі - 1 870 258,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.12.2013 року між ТОВ «Аплайн» та ЗАТ «СМ Дорз» було укладено договір купівлі-продажу із розстрочкою платежу, за умовами якого позивач отримав у власність нежитлове приміщення та споруди в АДРЕСА_1 із комплексом споруд причалу з декоративним покриттям території човнової станції (надалі по тексту об»єкт нерухомості). Продаж було здійснено за 3 996 500 грн., що в еквіваленті станом на час вчинення правочину становило - 500 000 доларів США. За вказаним договором за позивачем було зареєстровано право власності на вказаний об»єкт нерухомості. З метою уникнення оподаткування сторони домовились про готівковий розрахунок між собою у вигляді передачі коштів в якості позички фізичним особам - представникам продавця ЗАТ «СМ Дорз» фізичними особами - представниками покупця - ТОВ «Аплайн», де представник вказаного товариства передав «повіреному» ОСОБА_2 грошові кошти в період з лютого 2014 року по серпень 2014 року для передачі в рахунок оплати за договором купівлі-продажу із розстрочкою платежу від 28.12.2013 року довіреній особі - ОСОБА_1, що була визначена директором ЗАТ «СМ Дорз».

Як підтверджено розписками ОСОБА_1 вказані грошові кошти отримав, що підтверджує виконання позивачем свого обов»язку з договором купівлі-продажу від 28.12.2013 року. Вказує, що посилання у розписках на передачу коштів в позику та у зв»язку з цим існування окремого договору позики не відповідає дійсності, оскільки ці кошти були передані на виконання вимог вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна в АР Крим від 28.12.2013 року із залучення в якості посередників представників продавця і покупця - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відтак, при складання розписок між вказаними особами було вчинено удаваний правочин позики на суму - 1870 258 грн. у відповідності до вимог ст..235 ЦК України. Вказує, що на даний час ЗАТ «СМ Дорз» заперечується факт отримання грошових коштів через уповноважену особу - ОСОБА_1 та його дії як представника вказаного товариства. Між тим, позивач вказує на передачу вказаних коштів в повному обсязі вказаній особі як представнику ЗАТ «СМ Дорз» на виконання договору купівлі-продажу від 28.12.2013 року, а оскільки отримання вказаною фізичною особою цих коштів як представником цього товариства мало місце, тому ОСОБА_1 набув такі кошти в розмірі - 1870 258 грн. без достатньої правової підстави та вони підлягають поверненню ТОВ «Аплайн». В добровільному порядку вказана вимога виконана не була, а тому з посиланням на ст..ст.509, 1046,1047, 235 ЦК України позивач просить суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав та стягнути з відповідача на свою користь визначені суми коштів.

В судове засідання сторони не з»явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

При цьому, представник позивача направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та винесення заочного рішення, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідачів, ухваливши за згодою представника позивача, відповідно до ст.ст. 280-281 ЦПК України, заочне рішення.

Дослідивши зміст позовної заяви та письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 28.12.2013 року між ТОВ «Аплайн» (ПОКУПЕЦЬ) та ЗАТ «СМ Дорз» (ПРОДАВЕЦЬ) було укладено договір купівлі-продажу із розстрочкою платежу, за умовами якого позивач придбав у власність нежитлове приміщення та споруди в АДРЕСА_1 із комплексом споруд причалу з декоративним покриттям території човнової станції (надалі по тексту об»єкт нерухомості).

Згідно п.10 вказаного договору продавець зобов»язується в день укладення вказаного договору передати покупцю за актом приймання-передачі вказаний об»єкт нерухомості разом із всіма документами та ключами.

Продаж вказаного об»єкту було здійснено за 3 996 500 грн., що в еквіваленті станом на час вчинення правочину становило - 500 000 доларів США, які покупець зобов»язується сплатити продавцю в строк до 01.02.2015 року із розстроченням платежів за визначеним графіком шляхом оплати вказаних коштів на валютний рахунок продавця за відповідними реквізитами (п.п.5,6 договору).

За умовами п.15 вказаного договору право власності на об»єкт нерухомості у покупця виникає згідно ст..334 ЦК України з моменту нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації права власності.

Сторони за цим договором підтвердили про усвідомлення його природи, значення своїх дій, що не цей правочин створений з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), не приховує інший правочин (не є удаваним).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2013 року за позивачем ТОВ «Аплайн» було зареєстровано право власності на вказаний об»єкт нерухомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відтак, з часу державної реєстрації на підставі вказаного договору позивач набув права власності на вищевказаний об»єкт нерухомості.

Також, між позивачем ТОВ «Аплайн» та третьою особою 2 - ОСОБА_2 0407.2014 року було укладено договір доручення, за умовами п.1.1 якого позивач доручає, а третя особа 2 приймає обов»язок вчинити від імені та за рахунок довірителя передати ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 30 000 доларів США в рахунок оплати за договором купівлі-продажу, що був укладений 28.12.2013 року між ТОВ «АПлайн» та ЗАТ «СМ Дорз» (а.с.19). Розписку ОСОБА_1 про отримання вказаної суми коштів ОСОБА_2 зобов»язується передати позивачу (п.2.1.2 договору).

Аналогічні за змістом та умовами договори доручення від 26.02.2014 року, від 26.06.2014 року, від 28.08.2014 року, від 29.07.2014 року про передачу грошових коштів у різних сумах було укладено між цими ж сторонами (а.с.20-23).

З аналізу змісту вказаних договорів вбачається обов'язок третьої особи 2 щодо передачі грошових коштів у відповідних сумах ОСОБА_1 на виконання обов»язку позивача ТОВ «Аплайн» за договором купівлі-продажу від 28.12.2013р. про сплату коштів через представника ОСОБА_2

Згідно зі ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).

З наявних у матеріалах справи копій розписок від 26.02.14; 26.06.14; 26.07.14; 29.07.14; 28.08.14 вбачається, що ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_2 грошові кошти, а саме:

-26 лютого 2014. в сумі 404 414 грн.;

-26 червня 2014 року в сумі 678 000,00 руб.;

-04 липень 2014. в сумі 1025847 крб., що еквівалентно 473,911,14 грн.

-28 серпень 2014. в сумі 10 000,00 дол. США, що еквівалентно 270,500,00 грн.

З метою повернення грошових коштів позивач підготував 13.02.2017 року лист до відповідача із вимогою про повернення усіх вказаних сум коштів.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ТОВ «Аплайн» зазначає, що при складанні вищевказаних розписок між відповідачем та третьою особою 2, як представником позивача, було вчинено удаваний правочин позики, зважаючи на передачу вказаних коштів відповідачу в повному обсязі як представнику ЗАТ «СМ Дорз» на виконання договору купівлі-продажу від 28.12.2013 року.

В той же час, у зв»язку з запереченнями ЗАТ «СМ Дорз» факту отримання таких коштів від відповідача ОСОБА_1 та його дії як представника вказаного товариства, останній набув кошти в розмірі - 1870 258 грн. без достатньої правової підстави, тому вони підлягають поверненню ТОВ «Аплайн».

Між тим, суд вважає не доведеним порушення прав позивача укладанням вказаних договорів позики та їх укладення саме в інтересах позивача із передачею належних саме йому коштів за вищевказаними договорами доручення з огляду на наступне.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Протягом усього часу розгляду справи стороною позивача не було надано суду доказів тому, що за наявними договорами доручення взагалі передались кошти та їх було отримано ОСОБА_2 у визначених розмірах, оскільки у договорах доручення зазначення про це відсутнє, а окремих документів про їх передачі позивачем не надано.

Згідно вимог ст..235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24, 25 Постанови № 9 від 06 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Між тим, протягом усього часу перебування справи в суді позивачем не було доведено, що договори позики від 26.02.14; 26.06.14; 26.07.14; 29.07.14; 28.08.14 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є удаваним правочином, який вчинено з метою приховування іншого правочину, як і не доведено стороною позивача відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Доказів визнання вказаних удаваними правочинами суду не надано та позивачем не вказано, який же саме правочин, на його думку, сторони вчинили насправді, оскільки від цього залежить необхідність вирішення спору із застосуванням норм, що регулюють правовідносини за таким прихованим правочином.

Аналізуючи умови вказаних договорів позики та обов»язки сторін за ними, необхідно зазначити, що вони укладені між третьою особою 2 і відповідачем та по їх змісту не вбачається, що третя особа 2 передала саме належні позивачу грошові кошти, а відповідач їх отримав на виконання позивачем своїх обов»язків за договором купівлі-продажу від 28.12.2013 року про сплату коштів перед ТОВ «СМ Дорз».

Між тим, позивач не є стороною вказаних договорів позики та ним не доведено, що ці договори взагалі порушують право позивача, а відповідач не є стороною договорів доручення, що був укладений між третьою особо 2 та позивачем.

У відповідності до вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК).

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відтак, за змістом вказаних вимог матеріального права стягнення коштів позики, що були передані за відповідними договорами, на свою користь має право лише сторона такого договору - позикодавець - третя особа 2, яким позивач ТОВ «Аплайн» не є.

Зі змісту ст. 15 та ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити право чи охоронюваний законом інтерес лише у разі їх порушення.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд вважає, що оскільки позивач не надав доказів порушення його прав відповідачем за договорами позики, де він не є стороною, тому таке право не підлягає захисту в судовому порядку, в тому числі і шляхом стягнення коштів з відповідача.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 235, 237, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.258-259, 268, 272-273, 280-285 ЦПК України, -

Вирішив :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аплайн» до ОСОБА_1, третя особа: Закрите акціонерне товариство «СМ Дорз», ОСОБА_2 про стягнення коштів, - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: А.А.Осаулов

Повний текст рішення виготовлено 29 грудня 2017 року.