Ухвала суду № 71623384, 10.01.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/35/18 Справа № 711/4306/15-к Категорія: ст. 537 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3Іваненка І. В., ОСОБА_4Биби Ю. В.

секретаря судового засідання Єгорової С.А.

з участю прокурора Пашковської Ю.П.

захисник ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про застосування до нього положень норм зворотної дії кримінального закону у часі, що пом'якшує покарання та поліпшує становище особи засудженого, -

в с т а н о в и л а :

Засуджений ОСОБА_6 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з клопотанням про застосування до нього положень норм зворотної дії кримінального закону у часі, що пом'якшує покарання та поліпшує становище особи засудженого. Засуджений вважає, що закон про кримінальну відповідальність декілька разів змінювався і у відповідності до положень ч. 4 ст. 5 КК України до нього повинен бути застосований закон, який пом'якшує покарання. А тому просить пом'якшити кримінальну відповідальність за санкцією ст. 93 КК України (1960 року) у спосіб: застосування зворотної дії кримінального закону у часі в частині зменшення призначеного покарання із "довічного позбавлення волі", з призначенням покарання за санкцією ст. 93 КК України (1960 року), чинної на період з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року у виді позбавлення волі на певний строк, що не перевищує 15 років.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2017 року в задоволенні клопотання ОСОБА_6 було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2017 року, ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити його клопотання про застосування положень норм зворотної дії кримінального закону у часі, що пом’якшує покарання та пом’якшує становище особи.

Не погоджуючись з ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2017 року, захисник засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 ОСОБА_5 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить вказану ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити клопотання ОСОБА_6 про застосування положень норм зворотної дії кримінального закону у часі, що пом’якшує покарання та пом’якшує становище особи.

Заслухавши доповідача, думку засудженого до довічного позбавлення волі та його захисника про задоволення апеляційних скарг, думку прокурора про безпідставність апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Черкаської області від 14.06.2002 року за ст. 69, п.п. «а», «г», «і» ст. 93, ч. З ст. 142 КК України (в редакції 1960 року), ч. 1 ст. 263 КК України (в редакції 2001 року), ч. 1 ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Верховною Суду України від 16.09.2004 року вирок Апеляційного суду Черкаської області залишений без змін, набрав законної сили та звернутий до виконання.

Згідно ст.6 КК України (в редакції 1960 року) злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння (аналогічна норма міститься в ч.2 ст.4 КК України 2001 р.)

Закон, що усуває караність діяння або пом’якшує покарання, має зворотну силу, тобто, поширюється з моменту набрання ним чинності також і на діяння, вчинені до його видання (ч.2 ст.6 КК України, 1960 року).

Частиною 2 ст. 6 КК України, в редакції 1960 року визначено, що закон який усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто, поширюється з моменту набрання ним чинності також і на діяння, вчинені до його видання.

Відповідно до положень ст. 93 КК України, в редакції 1960 року, за умисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин було встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років або смертна кара.

Статтею 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що особі не може призначатися покарання, суворіше від того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.

Новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом N 1483- III, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою.

Судом апеляційної інстанції, які і судом 1 інстанції, було вірно встановлено, що ОСОБА_7 було призначено покарання вже у вигляді довічного позбавлення волі, що є більш м'яким в порівняні з смертною карою, а тому законні підстави для заміни цього покарання на покарання за санкцією ст. 93 КК України (1960 року), чинної на період з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року, у вигляді позбавлення волі на певний строк відсутні.

ОСОБА_8 ОСОБА_7 про те, що судом 1 інстанції не дотримано вимог ст.90 КПК України, зокрема, судом не надано приюдиціональності фактам, встановленим ухвалами Верховного Суду України від 2009-2010 року про втрату чинності в Кримінальному кодексі України смертної кари з 29 грудня 1999 року, тобто на три місяці раніше, ніж в нього було введено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а також про те, що закон про кримінальну відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючих обставин вчинене до 4 квітня 2000 року (тобто до набрання чинності Законом N 1483-Ш) встановлював максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, є помилковими. Оскільки, вищевказані ухвали Верховного Суду України не можуть бути взяті до уваги з тих підстав, що ці рішення стосуються злочинів, вчинених в період між оприлюдненням рішення Конституційного Суду України від 29.12.1999 року і набранням чинності Законом України N 1483-Ш (04 квітня 2000 року). В даному випадку ОСОБА_7 засуджений до довічного позбавлення волі за злочин, що передбачений п.п. «а», «г», «і» ст. 93, ч. З ст. 142 КК України (в редакції 1960 року), який вчинений ним в жовтні 1999 року.

ОСОБА_8 про те, що не застосування судом 1 інстанції покарання за санкцією ст.93 КК України (1960 року), чинної на період з 29.12.1999 року по 04.04.2000 року, не відповідає вимогам ст.58 Конституції України, міжнародно-правовим актам з питань зворотної дії в часі кримінального закону, є помилковими. Оскільки, Конституцією України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58).

Новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом N 1483- III, - довічне позбавлення волі - є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою.

Застосовуючи довічне позбавлення волі забезпечується невід'ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання у переліку кримінальних покарань (пункт 1' частини першої статті 23 Кодексу 1960 року) поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п'ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк (частина перша статті 25 Кодексу 1960 року, частина друга статті 87 Кодексу 2001 року); особам, засудженим до довічного позбавлення волі, забезпечується можливість мати соціальні зв'язки у межах, визначених законом (статті 28,38,39,41,42,43,44,58 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 року; статті 107, 108, 109, ПО, 112, 113, 114, 127, 151, 151-1). Уразі виявлення підстав для перегляду справи існує реальна можливість для реабілітації особи, засудженої до довічного позбавлення волі.

ОСОБА_8 захисника про те, що місцевим судом неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність та порушено вимоги ч.4 ст.5 КПК України, не застосовано правила зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі і, як наслідок, не змінено засудженому призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (15 років), так як засуджений посилався на ухвали Верховного Суду України, згідно яким особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів було змінено покарання з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, є помилковими. Оскільки, згідно положень ч.4 чт.5 КК України 2001 року, якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні № 11 -рп/99 від 29 грудня 1999 року визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального Кодексу України 1960 року, які передбачали смертну кару як вид покарання.

Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України частина друга статті 152 Основного Закону України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність і не підлягають застосуванню. За цим же принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

На виконання зазначеного рішення Конституційного Суду України Верховна Рада України прийняла Закон України від 22.02.2000 року № 1483-ІП "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" (далі - Закон № 1483-ІП, набрав чинності 04.04.2000 року), яким покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.

Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 11-рп/99 від 29.12.1999 року і до набрання чинності Законом N 1483-ІП від 22.03.2000 року існував проміжок часу, протягом якого Верховна Рада України приймала рішення щодо внесення змін до Кримінального Кодексу 1960 року стосовно заміни смертної кари іншим видом покарання - довічним позбавленням волі. Цей проміжок був обумовлений неодночасною втратою чинності положеннями Кодексу 1960 року щодо смертної кари і набранням чинності Законом N 1483-ІП стосовно встановлення нового виду покарання та виник у результаті здійснення Конституційним Судом України нормоконтролю за відповідністю Конституції України положень .Кодексу 1960 року щодо смертної кари.

У свою чергу, відповідно до рішенні № 1-рп/11 від 26.01.2011 року Конституційного Суду України, положенням Конституції України щодо законів, які мають зворотну дію в часі, відповідала частина друга статті 6 Кодексу 1960 року, згідно з якою "закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання". Приписи частини першої статті 5 Кодексу 2001 року розвивають положення частини першої статті 58 Конституції України, а саме: "Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість".

Таким чином, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кодексом 1960 року на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом N 1483- III, є такими, що пом'якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. На підставі частини першої статті 58 Конституції України, частини другої статті 6 Кодексу 1960 року, частини першої статті 5 Кодексу 2001 року положення Кодексу 1960 року із змінами, внесеними Законом N 1483-Ш, мають зворотну дію в часі, тобто поширюються на осіб, які вчинили передбачені Кодексом 1960 року особливо тяжкі злочини до набрання чинності зазначеним законом, у тому числі на осіб, засуджених до смертної кари, вироки щодо яких на час набрання чинності Законом N 1483-ІН не було виконано.

Це узгоджується і з практикою Європейського Суду, зокрема, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Алакрам Хумматов проти Азербайджану" від 18.05.2006 року, заяви N 9852/03, N 13413/04, "Ткачов проти України" від 13.12.2007 року, заява N 39458/02 було визнано, що заміна судами смертної кари на довічне позбавлення волі, встановлене новим кримінальним законом, а не на позбавлення волі строком на п'ятнадцять років, що як альтернативне смертній карі покарання, яке було передбачене законом під час вчинення злочинів, не є порушенням статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Тому, призначене ОСОБА_7 покарання, на думку колегії, є законним і обгрунтованним та призначене з урахуванням положень ст. 58 Конституції України, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною і обґрунтованою та підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги засудженого та захисника залишенню без задоволення.

На підставі вищевикладеного та керуючись, ст. ст. 404, 405, 407, 537-539 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 квітня 2017 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про застосування до нього положень норм зворотної дії кримінального закону у часі, що пом'якшує покарання та поліпшує становище особи засудженого, залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :