Рішення № 71622190, 17.01.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5574/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року місто Ужгород

Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в особі головуючого судді Дергачової Н.В., при секретарі судового засідання Коціпак З.П., за участю: представників позивача ОСОБА_1, АКІБ «Укрсиббанк» - ОСОБА_2, ТОВ «Кей – Колект» - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву ОСОБА_4 до першого відповідача – АКІБ «УкрСиббанк», другого відповідача – ОСОБА_5, третього відповідача – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, четвертого відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання договору іпотеки недійсним та скасування реєстрації , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_4 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із позовною заявою до першого відповідача – АКІБ «УкрСиббанк», другого відповідача – ОСОБА_5, третього відповідача – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, четвертого відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» за якою просить суд:

-визнати недійсним договір іпотеки від 25.04.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за

№1493 на житлову квартиру яка знаходиться: Закарпатська обл., м. Ужгород, вулиця

СобранецькаАДРЕСА_1, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5

ОСОБА_8 та скасувати реєстрацію обтяження на його основі в реєстрі речових

прав на нерухоме майно за № 11282025.

-визнати недійсним договір від 13.02.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом

Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_9 та зареєстрований

в реєстрі за № 649-650, про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 25.04.2005

року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_1

М.В. та зареєстрований в реєстрі за №1493 на житлову квартиру яка знаходиться: Закарпатська

обл., АДРЕСА_2, укладений між ПАТ

«УкрСиббанк» та ТОВ "Кей-Колект" на користь останнього.

-визнати недійсним та скасувати рішення індексний номер 24651237 про державну

реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Приватного нотаріуса Київського

міського нотаріального округу, м. Київ Кобелєвої ОСОБА_10 як, державного

реєстратора на підставі договору іпотеки номер 1493, посвідченим 25.04.2005 р., приватним

нотаріусом Ужгородського МНО Закарпатської області, ОСОБА_7, яким зареєстровано

перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", код

ЄДРПОУ: 37825968 на житлову квартиру яка знаходиться: Закарпатська обл., м. Ужгород,

АДРЕСА_3, від іпотекодавця ОСОБА_5,

та скасувати реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно на його

підставі за № 11282005.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

22.09.2015 р. ОСОБА_6, Приватним нотаріусом Київського

міського нотаріального округу, м. Київ, як державним реєстратором на підставі договору

іпотеки номер 1493, посвідченим 25.04.2005 р., приватним нотаріусом Ужгородського МНО

Закарпатської області, ОСОБА_7, зареєстровано перехід права власності до Товариства з

обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", код ЄДРПОУ: 37825968 на житлову квартиру

яка знаходиться: Закарпатська обл., м. Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 147/1, квартира

З, та належить іпотекодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право

власності № 25, від 05.04.1996, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради.

Вказане доводиться інформаційною довідкою з ДРРП на нерухоме майно від 22.10.2015 р.

№ 46147784 та договором іпотеки № 1493, посвідчений 25.04.2005 р.

Позивач з відповідачем ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбу укладеному 11 жовтня 1986 р. актовий запис 786, (доводиться витягом з державного реєстру актів цивільного стану від 09.06.2017 р. № 00018181825), який в подальшому було розірвано 20 червня 1997 року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу Серія І-ФМ № 041790 від 20.06.97 року, актовий запис №239.

Відповідно до умов вищевказаного іпотечного договору ОСОБА_5

передав Банку в іпотеку житлову квартиру яка знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м.

Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 147/1. Загальна площа квартири складає 186,1 кв. м.

Жила площа квартири складає 72,9 кв. м.

Вказану житлову квартиру, що є предметом іпотеки та відповідно спору – позивач вважає, такою, що набута під час перебування в шлюбі, за спільні кошти подружжя, оплативши її вартість в сумі 150 000 000 (сто п'ятдесят мільйонів) крб., що підтверджується довідкою банку Лісбанк від 29.08.1996 р., № 001-946, та виданим в подальшому Свідоцтвом про право власності №25 від 05.04.1996р., виконавчого комітету Ужгородської міської ради, на ім'я ОСОБА_5

Про оскаржувані договори їй нічого відомо не було, і про такі вона дізналася з матеріалів

позовної заяви з додатками ТОВ "Кей-колект" про усунення перешкод та визнання особи такою

що втратили право на користування житловим приміщенням, що прийшли ОСОБА_5

ОСОБА_8 поштовим зв'язком на адресу спірної квартири. Конверт з вказаним позовом

знайшовся випадково в поштовій скринці квартири біля трьох місяців тому, а тому строки на

подання даного позову мною не пропущено.

Відповідно до Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року та Цивільного Кодексу УРСР 1963

року, що діяли на час придбання, вказана квартира є об’єктом спільної сумісної власності

подружжя.

Квартиру яка належить їм спільно, була передано в іпотеку Банку без письмової та

нотаріально завіреної згоди позивача, як співвласниці, що є грубим порушенням.

Отже, на думку позивача, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за

нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право

передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови

виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Отже, майно, що є у спільній власності осіб, не може передаватися в іпотеку без згоди

іншого співвласника (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

України від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-96цс13).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник першого відповідача АКІБ «УкрСиббанк» заперечив проти зазначеного позову з підстав зазначених у письмових запереченнях, просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі та подав суду заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Другий відповідач – ОСОБА_5 позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Третій відповідач – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судове засідання не прибула, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник третього відповідача ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» - заперечив проти зазначеного позову, оскільки вважає його необґрунтованим, просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як зазначено у ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1493. Предметом іпотеки за умовами п. 1.4 цього договору є трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 186,1 кв.м., житловою площею 72,9 кв.м.

Відповідно до п. 1.2 договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов’язань іпотекодавця – ОСОБА_5 за Кредитним договором № 36/99/05-Р від 22 квітня 2005 року, та за Додатковою угодою про встановлення ліміту овердрафту № 1/939 до Договору № 939 про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки від 19.04.2005 року у розмірі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) дол. США, що на день складання договору складало 252 500,00 грн. зі сплатою 14,0% річних, з остаточним терміном повернення Кредиту не пізніше 22 квітня 2012 року та за Додатковою угодою про встановлення ліміту овердрафту №1/939 до Договору №939 про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки від 19 квітня 2005 року на суму 2000 (дві тисячі) дол. США, зі сплатою від 19% до 57% річних в залежності від строку користування коштами овердрафту та комісії визначеної договором.

В подальшому, між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кей-Колект" був укладений договір факторингу від 13.02.2012 р., про відступлення права вимоги ТОВ "Кей-Колект" за договором від 22.04.2005 року № 36/99/05-Р із ОСОБА_5, що підтверджується відповідною випискою з Додатку № 1 до цього договору.

Цього ж дня між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ "Кей-Колект" був укладений договір від

13.02.2012 р., посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального

округу Київської області ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 649-650, про

відступлення права вимоги за договором іпотеки від 25.04.2005 року № 36/99/05-Р, укладеним із ОСОБА_5

22.09.2015 р. ОСОБА_6, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ, як державним реєстратором на підставі договору іпотеки номер 1493, посвідченим 25.04.2005 р., приватним нотаріусом Ужгородського МНО Закарпатської області, ОСОБА_7, зареєстровано перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ", код ЄДРПОУ: 37825968 на житлову квартиру яка знаходиться: АДРЕСА_4, та належить іпотекодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № 25, від 05.04.1996, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради.

Вказане доводиться інформаційною довідкою з ДРРП на нерухоме майно від 22.10.2015 р. № 46147784 та договором іпотеки № 1493, посвідчений 25.04.2005 р.

Вказану житлову квартиру, що є предметом іпотеки – позивач вважає, такою, що набута під час перебування в шлюбі, за спільні кошти подружжя, шляхом оплати її вартості в сумі 150 000 000 (сто п'ятдесят мільйонів) крб., що підтверджується довідкою банку Лісбанк від 29.08.1996 р., № 001-946, та виданим в подальшому Свідоцтвом про право власності №25 від 05.04.1996р., виконавчого комітету Ужгородської міської ради, на ім'я ОСОБА_5

Тому із посиланням на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-96цс13, у якій зазначено, що майно, що є у спільній власності осіб, не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника, просить суд визнати недійсними вищезазначені договори.

Позивач також зазначає, що про оскаржувані договори їй нічого відомо не було, і про такі вона дізналася з матеріалів позовної заяви з додатками ТОВ "Кей-колект" про усунення перешкод та визнання особи такою що втратили право на користування житловим приміщенням, що прийшли ОСОБА_5 поштовим зв'язком на адресу спірної квартири. Конверт з вказаним позовом знайшовся випадково в поштовій скринці квартири біля трьох місяців тому, а тому строки на подання даного позову мною не пропущено. Представник позивача у судовому засіданні повідомив суду дату коли позивачеві стало відомо про оскаржувані договори – у 2016 році.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ФМ № 041793 ОСОБА_5 перебував у шлюбі із ОСОБА_11, який був розірваний 20.06.1997 року, про що складений відповідний актовий запис № 239 і після розірвання шлюбу ОСОБА_11 присвоєно прізвище ОСОБА_4.

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 09.06.2017 року № 00018181825 підтверджується, що подружжя ОСОБА_11 перебувало у шлюбі із 11 жовтня 1986 року по 20 червня 1997 року.

Як вбачається із довідки Закарпатського акціонерного комерційного банку «Лісбанк» від 29.08.1996 року № 001-946, ОСОБА_5 була проведена повна оплата вартості квартири за адресою: АДРЕСА_2, у сумі 150 000 000,00 карбованців, що також підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру ЗАКБ «Лісбанк» від 19.08.1996 року.

Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, було оформлене свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок від 05.04.1996 року за ОСОБА_5 та зареєстроване у встановленому на той час порядку БТІ 08.04.1996 року.

У цій квартирі зареєстровані: ОСОБА_5 – із 01.08.1996 року, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 – із 01.08.1996 року; ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2 - із 01.08.1996 року; ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 - із 01.08.1996 року; ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4 – із 16.04.2014 року.

Оспорюваний правочин - договір іпотеки був укладений 25.04.2005 року.

Частиною 1 статті 15 Цивільного Кодексу України (у редакції станом на 25.04.2005 року – дату укладення оспорюваного договору іпотеки) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Таким чином, особою, яка має право звернутися до суду з позовом, обравши такий спосіб захисту свого права як визнання договору недійсним, є сторона цього договору.

Така сама правова позиція щодо суб’єкту звернення до суду за захистом свого права шляхом визнання договору недійсним закріплена в Постанові ВСУ від 07.11.2012 року № 6-107 цс 12.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на час набуття ОСОБА_5 права власності на квартиру 08.04.1996 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону № 898-IV майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Верховним Судом України було висловлено правову позицію у постанові від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15, на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень, що відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України від

5 червня 2003 рок № 898-IV «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Слід зазначити, що позивач в обґрунтування позову посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 р. у справі № 6-96цс13, яку суд приймає до уваги з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15, оскільки вона була надана безпосередньо щодо цього банку – АКІБ «УкрСиббанк» у подібних правовідносинах.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ФМ № 041793 ОСОБА_5 перебував у шлюбі із ОСОБА_11, який був розірваний 20.06.1997 року, про що складений відповідний актовий запис № 239 і після розірвання шлюбу ОСОБА_11 присвоєно прізвище ОСОБА_14.

Судом з’ясовано, що після розірвання шлюбу позивач – ОСОБА_4 не порушувала питання про поділ майна подружжя чи виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності.

На момент укладення оспорюваного правочину – договору іпотеки від 25.04.2005 року сторони не перебували у шлюбі протягом 7 років.

Про те, що спірна квартира належить ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності, останній засвідчив і в договорі іпотеки (пункт 1.5 договору іпотеки).

Наведене свідчить, що на час укладення договору іпотеки (25 квітня 2005 року) банк не знав і не міг знати про те, що спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і що остання не надала ОСОБА_5 згоди на укладення цього договору, відтак відсутні підстави для задоволення позову в цій частині та визнання недійсними договору іпотеки.

Оскільки інші договори є похідними від договору іпотеки і позивачем заявлені позовні вимоги про визнання їх недійсними з підстав недійсності договору іпотеки, а судом не встановлено підстав для визнання договору іпотеки недійсним, відтак слід відмовити і у задоволенні решти позовних вимог.

Слід також зазначити, що оскільки судом не встановленого порушеного права позивача у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, як того просив представник АКІБ «УкрСиббанк».

Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 81, 89, 141, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до першого відповідача – АКІБ «УкрСиббанк», другого відповідача – ОСОБА_5, третього відповідача – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, четвертого відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання договору іпотеки недійсним та скасування реєстрації.

Витрати із сплати судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений 17.01.2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_16