Постанова № 71613559, 16.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10805/16-ц 16.01.2018

Провадження №22-ц/784/144/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Прокопчук Л.М.

Суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.

Із секретарем судового засідання Богуславською О.М.

Без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 листопада 2016 року, постановлену в приміщенні того ж суду, головуючий - суддя Гуденко О.А., у справі № 490/10805/16-ц, провадження № 22ц/784/144/18, за поданням старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И Л А :

07 листопада 2016 року старший державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1. Посилався на те, що на виконанні у відділу перебувають декілька виконавчих листів, виданих на підставі рішень судів, які зведені в одне виконавче провадження, на загальну суму 89506,29 грн. Рішення судів не виконані. Майно, на яке можна було б накласти арешт, відсутнє. При перевірці 03.12.2015 року за місцем проживання боржника встановлено, що вона перебуває за межами України. Тому просив тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 (а.с. 1-3).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2016 року подання задоволено. ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилученням паспортного документу до повного погашення своїх боргових зобов’язань.

Виконання обмеження у праві виїзду покладено на Адміністрацію Державної прикордонної служби України (а.с. 38).

В апеляційній скарзі на вказане судове рішення представник боржника посилається на те, що головним державним виконавцем не було подано доказів, які б підтверджували ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов’язань. Крім того, апелянт зазначає, що державному виконавцю відомо про те, що у боржника відсутні доходи, тому він не ухиляється від виконання своїх обов’язків. Також вказує на те, що державний виконавець не вчинив дій щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, вартість якого достатня для виконання зобов’язань. Зазначена обставина не була врахована судом, тому просив ухвалу суду скасувати (а.с. 42-43).

Представник боржника, належно повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, що вбачається з наданих письмових пояснень по справі, в судове засідання не з’явився.

Представник Центрального відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області у відзиві посилається на ті ж обставини, що були ним викладені в поданні про обмеження на право виїзду, просив залишити ухвалу суду без змін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та підстав апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати та постановити нову з наступних підстав.

Встановлено, що на примусовому виконанні Центрального ВДВС ММУЮ перебуває зведене виконавче провадження у відношенні боржника ОСОБА_1 на загальну суму 89506,29 грн. з примусового виконання: судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва №1-1419 від 12.01.2009 року про стягнення з боржника на користь ПАТ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 14322,78 грн.; виконавчого листа № ц2/9786 від 01.12.2011 року про стягнення з боржника на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості в розмірі 14551,90 грн.; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 1423/17211/2012 від 28.03.2013 року про стягнення з боржника на користь ОСОБА_3 16999,90 грн.; виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва № 755/26173/13-ц від 31.10.2013 року про стягнення з боржника на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості в розмірі 2236,07 грн.; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва №2-7-3472/10 від 13.12.2010 року про стягнення з боржника на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості в розмірі 6322,05 грн.; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/6611/14-ц від 16.09.2014 року про стягнення з боржника на користь ПАТ КБ «ПриваБанк» заборгованості в розмірі 33246,59 грн.; виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/8643/15-ц від 15.10.2015 року про стягнення з боржника на користь держави заборгованості в розмірі 1847,00 грн. Відсутні дані про отримання ОСОБА_1 пенсії, виконання нею будь-якої роботи, про наявність відкритих на її ім’я рахунків у банках та інших фінансових установах. Вона документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон 22.07.2014 року. 03.12.2015 року державним виконавцем складено акт про те, що за адресою боржника остання не проживає, зі слів сусідів виїхала за межі України.

Задовольняючи подання, суд послався на те, що боржник має невиконані зобов’язання, ухиляється від їх виконання, а тому суд погодився з тим, що виїзд боржника за межі України може зробити неможливим виконання рішення суду.

Однак з висновками суду погодитись не можна.

Зі справи вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПриваБанк» заборгованості в сумі 14322,78 року на підставі судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва №1-1419 від 12.01.2009 року винесена державним виконавцем 05.09.2011 року (а.с.13).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості в розмірі 14551,90 грн. на підставі виконавчого листа № ц2/9786 від 01.12.2011 року винесена державним виконавцем 01.03.2012 року (а.с. 14).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості в сумі 18785,30, а також 214,60 судових витрат на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 1423/17211/2012 від 28.03.2013 року винесена 15.04.2013 року (а.с. 15).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельт Банк» заборгованості в сумі 2236,07 грн. на підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва № 755/26173/13-ц від 31.10.2013 року винесена 01.04.2014 року (а.с. 16).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» заборгованості в розмірі 6322,05 грн. на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва №2-7-3472/10 від 13.12.2010 року винесена 07.04.2014 року (а.с. 17).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриваБанк» заборгованості в розмірі 33246,59 грн. на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/6611/14-ц від 16.09.2014 року винесена 02.12.2014 року (а.с.18).

Постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави заборгованості в розмірі 1827,00 грн. на підставі виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/8643/15-ц від 15.10.2015 року винесена 07.12.2015 року (а.с. 19).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчих проваджень, державний виконавець після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії, встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржникові (ч.5 ст. 25 Закону).

В кожній із вище зазначених постанов про відкриття виконавчого провадження боржнику запропоновано в семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження добровільно виконати рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Законудля самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У матеріалах справи відсутні дані, які підтверджують отримання ОСОБА_1 постанов про відкриття виконавчого провадження та можливість боржника добровільно виконати рішення суду у встановлений постановами строк. Більше того, з акту, складеного державним виконавцем 03.12.2015 року, вбачається, що на момент виходу за адресою, за якою зареєстрована боржник, вона фактично не проживає, зі слів сусідів перебуває за межами України (а.с. 19). Тобто, можна впевнено стверджувати, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.12.2015 року боржник не отримувала.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених зокрема, за позовами, що випливають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 377-1 ЦПК, зокрема в разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Зі змісту ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України в редакції, який діяв на час винесення судового рішення, вбачається, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцем знаходження органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 441 ЦПК України, що діє з 15.12.2017 року, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржникомза невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з вимогами статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" ухилення громадянина від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, є підставою для тимчасового обмеження громадянина України у виїзді за межі України.

Таким чином, аналіз перелічених норм законів дає підстави стверджувати, що необхідною умовою для застосування тимчасового обмеження у виїзді за кордон є встановлення факту умисного ухилення боржника - фізичної особи від виконання зобов'язань за рішенням суду.

Згідно з положеннями статей 10, 60 ЦПК України, який діяв до 15.12.2017 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

З урахуванням вимог ст. 377-1 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України", п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" саме державний виконавець зобов'язаний довести навмисне або інше свідоме невиконання боржником рішення суду, коли виконати цей обов’язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об’єктивні обставини.

Проте, при зверненні до суду із зазначеним поданням державний виконавець не навів жодних з перелічених обставин, а послався, як на підставу для обрання такого обмеження тільки на те, що ОСОБА_1 має боргові зобов'язання.

Належних та допустимих доказів того, що боржник ОСОБА_1 має намір ухилятись або ухиляється від виконання судового рішення шляхом вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання судових рішень, або безпідставно не з’являється на виклики державного виконавця та умисно ухиляється від виконання покладених на неї обов’язків, суду не надано.

Відзив на апеляційну скаргу містить ті ж самі доводи, що і подання про обмеження у праві виїзду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення подання.

Крім того, судом першої інстанції безпідставно вирішувалось питання про те, з вилученням чи без вилучення паспортного документу слід обмежити боржника у виїзді за межі України, оскільки редакція Закону України "Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України" на час ухвалення судового рішення не передбачала таких обмежень.

З урахуванням викладеного та вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення подання відсутні.

З огляду на наведене, виходячи з положень пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду визнає, що ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального і матеріального права, тому її слід скасувати та в задоволенні подання відмовити.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 листопада 2016 року скасувати.

В задоволенні подання старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді

Повний текст постанови виготовлено 17.01.2017 року