Постанова № 71613496, 15.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2086/15-ц 15.01.2018

Справа №480/2086/15-ц Головуючий першої інстанції Стрєльніков Д.В.

Провадження №22-ц/784/74/18 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 27

Постанова

Іменем України

15 січня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника позивача Черкасова І.Р.,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року, ухваленого головуючим суддею Стрєльніковим Д.В., в приміщенні того ж суду о 14:26 год., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариство «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №213/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для придбання автобуса марки YOUYI, модель ZGT6710, реєстраційний номер НОМЕР_1, жовтого кольору, у розмірі 155 300 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18.50% річних та кінцевим строком повернення до 02 серпня 2012 року.

Цього ж дня між Відкритим акціонерним товариство «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_5, укладено договір поруки, відповідно до якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №213/2007 від 03 серпня 2007 року.

Взятий на себе обов'язок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_3 належним чином своїх договірних зобов'язань не дотримав, у зв'язку із чим станом на 01 вересня 2015 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 139 238 грн. 96 коп., з яких: 83 494 грн. 49 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту, 42 грн. 72 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 34 823 грн. 86 коп. - пеня, нарахована за період з 01 вересня 2014 року по 01 вересня 2015 року, а також 20 877 грн. 89 коп. - штраф.

Посилаючись на викладені обставини ПАТ «Мегабанк» просило стягнути з відповідачів на свою користь зазначену заборгованість за судовим рішенням.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності (том 1 а.с.49,57-60).

Відповідач ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Також посилалась на факт припинення поруки (том 1 а.с.57-60,74-76).

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року позов ПАТ «Мегабанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» заборгованість станом на 01 вересня 2015 року за кредитним договором №213/2007 від 03 серпня 2007 року в загальному розмірі 83 537 грн. 21 коп. (яка складається із заборгованості: по кредиту - 83 494 грн. 49 коп.; по простроченим відсоткам - 42 грн. 72 коп.), а також судовий збір в розмірі 2 088 грн. 59 коп., а всього - 85 625 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог ПАТ «Мегабанк» відмовлено (том 1 а.с.99-102).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Мегабанк». Стягнуто на корить ПАТ «Мегабанк» з ОСОБА_3 за кредитним договором №213/2007 від 03 серпня 2007 року кредитну заборгованість станом на 01 вересня 2015 року за процентами та пенею в загальному розмірі 34 866 грн. 58 коп., з яких стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 17 917 грн. 59 коп. кредитної заборгованості. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі (том 1 а.с.161-164).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 17 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (том 1 а.с.244-246).

В апеляційній скарзі ПАТ «Мегабанк» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволені позовних вимог.

Апеляційні скарги ПАТ «Мегабанк» та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що боржник порушив кредитні зобов'язання та має заборгованість за тілом кредиту - 83 494 грн. 49 коп. та за процентами - 42 грн. 72 коп. Факт часткового погашення боргу у 2014-2015 роках зумовив переривання перебігу позовної давності, а тому цей строк не сплинув. Підставою відмови у стягненні пені та штрафу районний суд зазначив положення ч.3 ст.551 ЦК України та порушення принципу недопустимості подвійного стягнення.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не в повній мірі погоджується з таким висновком районного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту і поруки, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Порука є одним з видів забезпечення виконання зобов'язань, як правило, за договорами позики або кредитними договорами.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариство «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», і ОСОБА_3 у простій письмовій формі укладено кредитний договір №213/2007 за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 155 300 грн., із цільовим призначенням для купівлі автобуса марки YOUYI, модель ZGT6710, реєстраційний номер НОМЕР_1, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 18.50% річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 серпня 2012 року.

Відповідно до положень п.п.1.1. п.1 вищевказаного договору повернення кредиту повинно здійснюватися позичальником згідно з графіком погашення кредиту, наведеним в додатку №1 до договору, який є невід ємною його частиною (том 1 а.с.5-7).

На забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором того ж дня між Відкритим акціонерним товариство «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», та ОСОБА_5, було укладено договір поруки, відповідно до якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати за невиконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №213/2007 (том 1 а.с.9).

Унаслідок неналежного виконання зобов'язань боржником та поручителем за вказаними договорами, ПАТ «Мегабанк» звернулось за захистом порушеного права до суду (том 1 а.с.61-63).

Рішенням Центрального районногосуду міста Миколаєва від 18 травня 2010року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Мегабанк» за кредитним договором і договором поруки 173 190 грн. 74 коп., у тому числі, 143 888 грн. за тілом кредиту та 26 302 грн. 74 коп. за процентами, звернувши стягнення на майно - автобус марки YOUYI, модель ZGT6710, номер шасі НОМЕР_3, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» штраф за договором застави майна в розмірі 2 000 грн. (том 1 а.с.64,132-133).

На підставі судового рішення відносно боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_5 виконавчою службою були відкриті виконавчі провадження. У період 2012-2015 років здійснювались виконавчі дії, до банку надходили грошові кошти (том 1 а с. 69,70,134).

29 вересня 2015 року ПАТ «Мегабанк» направив позичальнику ОСОБА_3 та поручителю ОСОБА_5 вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором №213/2007 від 03 серпня 2007 року, в яких, окрім іншого, повідомляв про наявність заборгованості. Факт отримання досудових вимог відповідачами не оспорювався (том 1 а.с.11,12).

Згідно відповіді ПАТ «Мегабанк» від 12 грудня 2017 року автобус марки YOUYI, модель ZGT6710, реєстраційний номер НОМЕР_2, реалізований банком 21 вересня 2010 року на підставі договору комісії за ціною 80 000 грн. Вказана сума була врахована в розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 01 вересня 2015 року зокрема, сума кредиту зменшилась на 53 624 грн. (з 143 888 грн. до 90 263 грн. 08 коп.) та погашені проценти в сумі 26 375 грн. 08 коп. (том 2 а.с.5).

Звертаючись у жовтні 2015 року до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Мегабанк» просило стягнути заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 01 вересня 2015 року у загальному розмірі 139 238 грн. 96 коп., з яких: 83 494 грн. 49 коп. - заборгованість за кредитом, 42 грн. 72 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 34 823 грн. 86 коп. - заборгованість за пенею, а також 20 877 грн. 89 коп. - штраф (том 1 а.с.17-18).

При цьому, як вбачається із заперечень відповідачів та апеляційної скарги, сам факт укладання кредитного договору і договору поруки, а також наявності заборгованості та розміру її складових, відповідачами не оскаржується.

Отже, проводячи оцінку поданих сторонами доказів, суд першої інстанції, з урахуванням мети правочину, відносин між сторонами, поведінки сторін та обставин, що мають значення, правильно вважав, що між сторонами був укладений договір кредиту, що свідчить про наявність між сторонами кредитних правовідносин.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості та її складові, який може бути стягнутий за судовим рішенням, колегія суддів виходить з того, що основна сума кредиту вже достроково стягнута за судовим рішенням від 18 травня 2010 року в повному обсязі 143 888 грн., а тому стягнення 83 494 грн. 49 коп. кредитних коштів (тіла), що залишились непогашеними, є повторним стягненням того ж боргу з відповідачів.

При цьому, не виконання боржниками судового рішення від 18 травня 2010 року не може бути підставою для повторного звернення до суду про стягнення основної суми кредиту, тому колегія суддів не вбачає підстав для повторного стягнення основної суми кредиту за судовим рішенням в розмірі 83 494 грн. 49 коп.

Згідно розрахунку, доданого до справи в апеляційній інстанції, заборгованість за процентами розрахована за період з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року включно і складає 42 грн. 72 коп., та яка підлягає стягненню з боржника та поручителя в солідарному порядку виходячи із системного аналізу ст.ст.525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору та договору поруки, а також того факту, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15). Окрім того, вказана сума заборгованості за процентами нарахована позивачем в межах строку позовної давності.

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15, оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня підлягають стягненню з відповідачів у межах строку позовної давності.

При визначенні ж підстав відповідальності поручителя ОСОБА_5, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_5, районний суд виходив з того, що оскільки строк дії кредитного договору закінчися 02 серпня 2012 року, то на час звернення до суду з позовом банк пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимог до поручителя, що відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України свідчить про припинення поруки.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч.1 ст.553 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.1,2 ст. 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як зазначалось вище та убачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором виконував не належним чином, у зв'язку з чим, у лютому 2010 року позивач був вимушений звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 травня 2010 року позов банку задоволено частково та судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України.

Отже, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, то правових підстав для застосування положень ч.4 ст.559 ЦК України немає (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16). Тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є помилковим.

При визначенні обґрунтованості нарахування неустойки (пені, штрафу), колегія суддів виходить з наступного.

Нарахування банком пені здійснено за пунктом 7.1 кредитного договору, яким передбачено, що користування кредитом понад строки, встановлені пунктами 1.1. та 3.2.1 договору, та (або) недотримання строків сплати нарахованих процентів позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки платежу від несвоєчасно сплаченої суми.

Розмір пені за період з 08 жовтня 2014 року по 31 серпня 2015 року розраховано в межах строку позовної давності і складає 32 663 грн. 54 коп. від простроченого тіла кредиту та 13 грн. 18 коп. від прострочених процентів, а всього - 32 676 грн. 72 коп.

Втім, за положенням ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, якими, зокрема, може бути ступень виконання зобов'язань боржником, майновий стан чи інші інтереси позичальника.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасно виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Вимога позивача про стягнення пені в розмірі, який в декілька разів перевищує заборгованість спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, а тому принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Конституційний Суд України визначив, що захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч.3 ст.551 ЦК України.

Враховуючи те, що діючим законодавством не наводиться чіткий перелік таких обставин та це питання повинно вирішуватися на підставі аналізу конкретної ситуації, а також враховуючи вимоги норм конституційного та міжнародного законодавства, колегія суддів вважає можливим зменшити визначений банком розмір пені з 32 676 грн. 72 коп. до 15 000 грн. 00 коп., відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України та з врахуванням принципів розумності та справедливості, закріплених у ст.3 ЦК України.

Підстави нарахування штрафів передбачені пунктом 7.2 кредитного договору за №213/2007 від 03 серпня 2007 року.

Такими окремими підставами в межах заявленого позову є невиконання позичальником прийнятих на себе обов'язків згідно пункту 3.2.1 договору (абзац 3), а саме порушення строку повернення кредиту, а також невиконання прийнятих на себе обов'язків за пунктом 3.2.3 договору (абзац 5), а саме несвоєчасну сплату нарахованих процентів за користування кредитом.

Аналізуючи підстави нарахування неустойки, колегія суддів вважає, що умови нарахування штрафів за абзацами 3 та 5 пункту 7.2 договору аналогічні умовам нарахування пені, що передбачено пунктом 7.1 договору.

Отже, виходячи з принципу недопустимості подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, а також враховуючи відсутність обґрунтувань нарахування штрафів, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення штрафів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на користь ПАТ «Мегабанк» з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_5 підлягає стягненню в солідарному порядку заборгованість за процентами за період з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року в межах заявленого позову - 42 грн. 72 коп., а також 15 000 грн. пені, нарахованої за період з 08 жовтня 2014 року по 31 серпня 2015 року, а всього - 15 042 грн. 72 коп.

Оскільки суд першої інстанції при визначенні обсягу відповідальності боржника ОСОБА_3 не звернув належної уваги на наявність судового рішення про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та неустойки, невірно застосував правила ч.3 ст.551 ЦК України, звільнивши боржника від сплати пені, та помилково вважав припиненою поруку щодо всіх зобов'язань боржника, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Мегабанк».

Згідно зі ст.141 ЦПК України між сторонами підлягають розподілу судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.

Так, судові витрати ПАТ «Мегабанк» складають 4 386 грн. 04 коп. (2 088 грн. 59 коп. + 2 297 грн. 45 коп.), з яких пропорційно задоволеним вимогам підлягають відшкодуванню банку 1 030 грн. 72 коп.

Судові витрати ОСОБА_3 складають 2 297 грн. 45 коп. (1 378 грн. 37 коп. + 919 грн. 08 коп.), з яких пропорційно тій частині позову, в якій позивачу відмовлено, підлягають відшкодуванню за рахунок банку в розмірі 1 757 грн. 23 коп.

Таким чином, з позивача ПАТ «Мегабанк» на користь відповідача ОСОБА_3 підлягають стягненню 1 241 грн. 87 коп. (1 757 грн. 23 коп. - 515 грн. 36 коп.) грн. на відшкодування судових витрат, а з ОСОБА_5 на користь банку 515 грн. 36 коп. судових витрат.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором за №213/2007 від 03 серпня 2007 року, яка станом на 01 вересня 2015 року в загальному розмірі становить 15 042 грн. 72 коп., з яких: заборгованість за процентами за період з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2015 року - 42 (сорок дві) грн. 72 коп., пеня - 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн., нарахована за період з 08 жовтня 2014 року по 31 серпня 2015 року.

В решті позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на користь ОСОБА_3 1 241 (одна тисяча двісті сорок одна) грн. 87 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» 515 (п'ятсот п'ятнадцять) грн. 36 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

О.І. Галущенко

Повний текст судового рішення

складено 17 січня 2018 року