Постанова № 71609732, 11.01.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 395/80/17

№ провадження 22-ц/781/62/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Орендовський В. А.

Доповідач Черненко В. В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.01.2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Черненко В.В.

суддів - Авраменко Т.М., Суровицької Л.В.

за участю секретаря - Гончар В.В.

за участю представника ТОВ Прищепівка- Кисельової Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14.09.2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Прищепівка», третя особа відділ Держгеокадастру у Новомиргородському районі Кіровоградської області про визнання договору оренди землі недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Прищепівка», третя особа відділ Держгеокадастру у Новомиргородському районі Кіровоградської області про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позовної заяви зазначила, що є власником земельної ділянки, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, площею 3,65 га, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1.

У 2010 році позивач уклала договір оренди землі із ТОВ «Прищепівка» строком на 10 років.

Позивач зазначив, що на момент підписання договору,аркуші договору були непрошиті та не скріплені печаткою; на договорах не була вказана дата його укладення.

Після підписання договору, позивач не отримала його на руки.

На неодноразові звернення з проханням видати позивачу договір, відповідач відбувався обіцянками в найкоротшій термін його видати. Протягом 5 років позивач не отримувала екземпляр договору оренди землі.

Проте в 2015 році представник ТОВ «Прищепівка» все ж таки видав позивачу екземпляр договору.

Позивач зазначив, що після візуального огляду договору оренди від 25 лютого 2010 року та ознайомлення із ним з'ясувалося, що в договір було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, щодо визначення нормативно - грошової оцінки земельної ділянки, виплати орендної плати та врахування коефіцієнту індексації нормативно - грошової оцінки земельної ділянки.

31 жовтня 2016 року позивач направила відповідачу лист - повідомлення з пропозицією внести істотну умову «Передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди» до договору оренди землі від 25 лютого 2010 року укладеного між позивачем та ТОВ «Прищепівка», долучивши до нього проект додаткової угоди, проте відповіді на даний лист не отримала.

Просила суд, з урахуванням уточнень до позовних вимог, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 лютого 2010 року № 80, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Прищепівка» щодо оренди земельної ділянки, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, площею 3,65 га, який зареєстрований у Новомиргородському відділі ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 грудня 2010 року за № 04.10.377.00096.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14.09.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ТОВ «Прищепівка» подав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Крім того, позивач не надала суду доказів, які б підтверджували її незгоду чи не бажання укласти договір оренди земельної ділянки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що 25 лютого 2010 року ОСОБА_4 та ТОВ «Прищепівка» в особі директора ОСОБА_5 підписали договір оренди землі, який зареєстровано 14.12.2010 року за № 04.10.377.00096 у Новомиргородському відділі ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру».

Згідно умов договору ОСОБА_4 передала в оренду, строком на 10 років ТОВ «Прищепівка» земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,65 га, що належить позивачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю та розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

За користування вказаною земельною ділянкою ТОВ «Прищепівка» зобов'язалось сплачувати орендну плату в розмірі 3%, що становить 1468 грн. від грошової оцінки земельної ділянки.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.15 ч.1 Закону України «Про оренду землі» у редакції станом на момент укладення спірного договору (редакція від 01.01.2010р.) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою зазначеної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.210 ЦК України договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч.1 ст.210, ч. 3 ст. 640 ЦК України є укладеним із моменту його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. У ч.1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.2 ст.637 ЦК України у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.14 ЗУ «Про оренду землі» типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту укладеного між сторонами спірного договору оренди землі від 3 березня 2012 року вбачається, що він відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 03.03.2004 року №220. При цьому суд враховує, що згідно державного акту серія КР № 036663, розділу договору «Об'єкт оренди» достатньо інформації для ідентифікації земельної ділянки, оскільки пункти 1 та 2 спірного договору конкретно вказують - територія Дібрівської сільської ради Новомиргородського району, ділянка №651 площею 3,65 га, а вказаний державний акт лише підтверджує та конкретизує місце розташування земельної ділянки, у зв'язку з чим доводи позивача з приводу невизначеності місця розташування земельної ділянки є безпідставними.

Що стосується доводів позивача з приводу недотримання вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору в частині зазначення відомостей щодо розміру орендної плати, індексації, порядку внесення орендної плати, то такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки п.п.9-14 спірного договору містить вище зазначені істотні умови.

Відповідно до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено слідуюче:

- п.14 - до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств;

- п. 15 - до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається, у тому числі купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні порушення прав позивача ОСОБА_4 як власника земельної ділянки, оскільки до 1 січня 2018 року згадані положення ЗК України обмежують обіг земель сільськогосподарського призначення і відповідно не дають можливості передавати у заставу та вносити до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції , що позов не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2010 року ОСОБА_4 та ТОВ «Прищепівка» в особі директора ОСОБА_5 підписали договір оренди землі, який зареєстровано 14.12.2010 року за № 04.10.377.00096 у Новомиргородському відділі ДП «Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру».

Згідно умов договору ОСОБА_4 передала в оренду строком на 10 років ТОВ «Прищепівка» земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,65 га, що належить позивачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю та розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

За користування вказаною земельною ділянкою ТОВ «Прищепівка» зобов'язалось сплачувати орендну плату в розмірі 3%, що становить 1468 грн. від грошової оцінки земельної ділянки.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції і не є підставами для визнання договору недійсним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. У ч.1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при укладені договору оренди спірної земельної ділянки підписав договір без будь яких застережень.

З матеріалів справи вбачається. що позивач після ознайомлення з договором оренди землі у 2015 році, запропонував відповідачу внести зміни до договору оренди землі однак з пояснень позивача вбачається, що відповідач не відреагував на зазначені пропозиції.

Лист повідомлення був направлений відповідачу 28.10.2016 року з проектом додаткової угоди. Оцінюючи зазначені докази, зокрема додаткову угоду до договору оренди землі №80 від 25.02.2010 року на яку посилається позивач, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений доказ є неналежним, оскільки додаткова угода не містить підпису позивача під угодою , а також в угоді не зазначено реквізити позивача.

Відповідно до п.36 Договору оренди землі №80 від 25.02.2010 року , який є предметом судового розгляду , визначено , що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення договору оренди землі у 2010 році , договір оренди відповідав типовому договору затвердженого Постановою КМ України від 03.03.2004 року №220.

Підстави для визнання договору оренди землі недійсним в розуміні ч.1 ст. 215 ЦК України відсутні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14.09.2017 року - залишити без змін.

Повний текст постанови буде складено не пізніше 16.01.2018 року.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: