Ухвала суду № 71606003, 15.01.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

"15" січня 2018 р. Справа№ 47/544

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги №382-юр від 28.12.2017 (вх. №09.1-04.1/172/18 від 10.01.2018) Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010

у справі № 47/544 (суддя - Станік С.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Ойл»

про розірвання договору та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

07.12.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Славута» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про розірвання договору оренди приміщення від 01.02.2008, укладеного між ТОВ «Славута» та ТОВ «Світ-Ойл», і визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю площею 15,4 кв. м., нежитлову будівлю площею 14,7 кв.м., нежитлову будівлю площею 13.3 кв.м., нежитлову будівлю площею 13,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 17, а також відшкодування витрат по сплаті державного мита - 835,00 грн. та послуг з інформаційно -технічного забезпечення судового процесу - 236,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2010 позов задоволено. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень: нежитлової будівлі площею 15,4 кв. м., нежитлової будівлі площею 14,7 кв.м., нежитлової будівлі площею 13.3 кв.м., нежитлової будівлі площею 13,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 17, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славута» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ-Ойл». Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Славута» (код ЄДРПОУ 24727342; місцезнаходження: 02081 м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Г) право власності на нежитлову будівлю площею 15,4 кв. м., нежитлову будівлю площею 14,7 кв.м., нежитлову будівлю площею 13.3 кв.м., нежитлову будівлю площею 13,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 17. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Ойл» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славута» судові витрати по сплаті державного мита - 835 (вісімсот тридцять п'ять) грн. 00 коп. та витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг - 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням Київська міська рада 28.12.2017 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010 в частині визнання права власності скасувати, в іншій частині - залишити без змін.

В апеляційній скарзі апелянт стверджує про те, що прийняте рішення стосується його прав та інтересів саме як розпорядника земель комунальної власності, оскільки нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за позивачем на підставі оскаржуваного рішення суду, знаходяться на частині земельної ділянки орієнтованою площею 0,2 га (код 90:176:0117), що не була відведена позивачу для цієї мети.

В поданій апеляційній скарзі Київська міська рада також порушує питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення апелянт посилається на те, що про виявлене порушення земельного та цивільного законодавства та про прийняте рішення суду рада дізналась лише у 2017 році за наслідками проведення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради перевірки земельної ділянки (акт перевірки від 31.07.2017 №17-0042-02), що вважає поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та на підставі ч. 2 ст. 261 Господарського процесуального кодексу України просить поновити пропущений строк на оскарження рішення місцевого господарського суду та відкрити апеляційне провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України закріплено серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Разом з цим п. 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, колегія суддів звертає увагу, що строки на апеляційне оскарження та можливість їх поновлення повинно визначатись саме тими нормами процесуального законодавства, яке діяло в період ухвалення рішення.

Згідно матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва у даній справі за позовом ТОВ «Славута» до ТОВ «Світ-Ойл» про розірвання договору та визнання права власності, було прийнято ще 16.12.2010, відтак для визначення строку на апеляційне оскарження та можливості його поновлення слід керуватись нормами процесуального законодавства, яке діяло станом на грудень 2010 року, а не як посилається апелянт на положення Господарського процесуального кодексу України станом на 2017 рік - момент, коли апелянт дізнався про оскаржуване рішення суду.

Приписами ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону від 07.07.2010 р. №2453-VI, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 93 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Господарський процесуальний кодекс України станом на 16.12.2010 не містив присічного строку на апеляційне оскарження рішення суду для прокуратури та органів місцевого самоврядування, а встановлював право для подання апеляційної скарги і після закінчення строків на апеляційне оскарження з відповідним обґрунтуванням поважності пропуску таких строків.

В подальшому, згідно Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012, були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема в ч. 2 ст. 93 ГПК України, які встановили обмеження строку для оскарження рішення у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування в один рік з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що вступна та резолютивна частини рішення оголошені Господарським судом міста Києва 16.12.2010, повний текст рішення відповідно до ст. 84 ГПК України підписаний 21.12.2010 року. Відтак, враховуючи приписи ст. ст. 50, 51, 93 ГПК України, встановлений законом десятиденний строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду сплив 31.12.2010. Однак Київська міська рада подала апеляційну скаргу лише 28.12.2017, з пропуском процесуального строку у сім років та як на поважну причину такого пропуску, посилається на те, що про прийняте рішення суду дізналась лише у 2017 році за наслідками проведення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради перевірки земельної ділянки (акт перевірки від 31.07.2017 №17-0042-02).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ст. ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до п. в), е), і) ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не вказано, які саме непереборні чи інші об'єктивні обставини перешкоджали Київській міській раді в межах своїх повноважень, зокрема, в частині контролю за використанням земель комунальної власності та додержанням земельного законодавства, встановити виявлені порушення та дізнатись про прийняте рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010 протягом семи років після винесення рішення у справі.

За змістом положень ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішення у справі), сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (певності), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII) та принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 року).

У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року «Пономарьов проти України» Суд вказав, що: «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata».

Разом з цим, апелянтом у даній справі не наведено переконливих, об'єктивних обставин та не надано на їх підтвердження відповідних доказів, існування яких перешкоджали б Київській міській раді в розумний період часу подати апеляційну скаргу.

Своє право на звернення з апеляційною скаргою зі спливом семи років після набрання рішенням законної сили, Київська міська рада, обґрунтовує тим, що з 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно з ч. 2 ст. 261 якої незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. №1-рп/99 дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Згідно з п. 13 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, строк набрання чинності рішенням суду, право особи на звернення з апеляційною скаргою, строк на її подання та підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження регулюються саме тими нормами законодавства, які були чинними на момент прийняття рішення у справі, тобто станом на 16.12.2010, а не на момент звернення з апеляційною скаргою.

З урахуванням наведенного, враховуючи, що обставини, на які посилається апелянт, не є непереборними та такими, що можуть виправдати втручання у принцип юридичної визначеності, Київський апеляційний господарський суд не знаходить підстав для визнання поважними причини пропуску Київською міською радою строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010.

Відповідно до ч. 4 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись статтями 174, 254, 262, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Київській міській раді у відкритті апеляційного провадження у справі №47/544 на рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2010.

2. Апеляційну скаргу 382-юр від 28.12.2017 (вх. №09.1-04.1/172/18 від 10.01.2018) Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2010 у справі №47/544 повернути скаржнику.

3. Матеріали справи №47/544 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко