Постанова № 71602122, 15.01.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10134/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 січня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і ОСОБА_1,

при секретарі:ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року (під головуванням судді Монич О.В.) за позовом ОСОБА_3 до Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. ОСОБА_3 звернувся у суд із позовом, у якому

просив:

-стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області (надалі – Інспекція) на свою користь середній заробіток за вимушеного прогуул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 04 квітня 2015 р.;

-допустити негайне виконання рішення суду;

-стягнути з відповідача 50 000 грн. моральної шкоди.

На обґрунтування зазначив, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 03 квітня 2015 р. його поновлено на посаді начальника відділу в Інспекції і стягнуто кошти за час вимушеного прогулу в період із дати незаконного звільнення по дату ухвалення судового рішення. Однак,відповідач дотепер не поновив його на роботі, через що він має право на стягнення грошових коштів за вимушений прогулу період із 04.04.2015 р. по вересень 2016 р. (звернення до суду з позовом) та відшкодування моральної шкоди. Так, із моменту звільнення він знаходиться у стані морального пригнічення і дискомфорту, в нього погіршився стан здоров’я, у зв’язку з чим певний час (із 26.05.2016 р. по 06.06.2016 р.) знаходився на лікуванні в Ужгородській міській центральній лікарні.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 р. позов задоволено частково: стягнуто з Інспекції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2015 р. по 14.09.2017 р. у сумі 83 052,80 грн. Також стягнуто з Інспекції на користь держави 831 грн. у відшкодування судового збору.

У апеляційній скарзі Інспекція в особі представника ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводить про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Указує, що суд неправильно вирахував розмір компенсації за час вимушеного прогулу, оскільки необхідно було рахувати за загальним правилом обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи за місцем нової роботи. Зазначає, що при обрахуванні суми, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу, суд взяв до уваги відпускні, матеріальну допомогу на оздоровлення і компенсацію за невикористану відпустку, однак при визначенні середньої заробітної плати такі виплати не враховуються.

У письмових запереченнях ОСОБА_3 не визнав скарги як безпідставної і просить залишити рішення суду без змін.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Як було встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 03.04.2015 р., середньоденний заробіток ОСОБА_3 складав 136,60 грн., а кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу – 608 днів, а відтак сума, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу, складає загалом 83 052,80 грн.

Рішення у частині відшкодування моральної шкоди не оскаржене.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно з’ясованим обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться лише до питання порядку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, не спростовують цих висновків і не дають підстав для скасування оскарженого рішення як суперечні обставинам справи, письмовим доказам і належним до застосування у спірних правовідносинах нормам матеріального права.

Так, згідно з частиною п'ятою статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За змістом статті 236 КЗпП України в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (зі змінами та доповненнями станом на 29.07.2015 р.).

Відповідно до пункту 5 розділу IV цього Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 03.04.2015 р. поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника адміністративно-господарського відділу Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області з 30.05.2014 р. і стягнуто з останньої на користь ОСОБА_3, зокрема, середній заробіток у сумі 29232.40 грн. за період із 02.06.2014 р. по 03.04.2015 р.

При цьому судом була встановлена вартість середньоденного заробітку позивача в сумі 136.60 грн.

Згідно з положеннями ст. 82 ч.4 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач дотепер на роботі не поновлений, що не оспорюється.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, яка є переметом перегляду, при обрахуванні розміру середнього заробітку за час невиконання рішення суду виходив із середньоденної заробітної платишляхом множення середньомісячної заробітної плати на кількість днів затримки виконання рішення суду, що повністю узгоджується із положеннями вказаних норм права та практикою їх застосування (постанова ВСУ від 16.12.2015 у справі № 6-648цс15).

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції взяв до уваги довідку про заробітну плату з 01.01.2014 р. по 30.05.2014 р., у які включено, зокрема, відпускні, матеріальна допомога на оздоровлення і компенсація за невикористану відпустку, є безпідставним і суперечить обставинам справи та рішенню апеляційного суду Закарпатської області від 03.04.2015 р., згідно з яким середньоденний заробіток позивача обрахований за два останні місяці (квітень і травень, які не включають у себе вказані виплати).

Посилання в апеляційній скарзі на постанову Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.92 р. щодо необхідності врахування заробітку за місцем нової роботи (одержаної допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідної допомоги, середнього заробітку на період працевлаштування, допомоги по безробіттю) є некоректним, оскільки відповідні положення норми закону (ч.3 ст. 117 КЗпП) були виключені Законом України від 20.12.2005 р.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу представника Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області залишити без задоволення.

2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повний текст постанови складено 16 січня 2018 року.

Судді: