Постанова № 71599530, 15.01.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Жуковська Л.А.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"15" січня 2018 р. Справа № 817/1216/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "05" жовтня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій та рішень протиправними , -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій та рішення по примусовому виконанню рішення №1270/12 від 18.07.2013 Європейського суду з прав людини щодо невиконання рішення національного суду протиправними; скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 13.07.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП №39414751.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у постанові старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєва О.В. від 16.08.2013 про відкриття виконавчого провадження ВП №39414751 по примусовому виконанню рішення №1270/12, виданого 18.07.2013 Європейським судом з прав людини у справі "Москаленко та інші проти України" зазначено, що протягом трьох місяців держава - відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними та сплатити 2000 євро кожному заявнику або його спадкоємцю, як відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Однак, стверджував, що рішення національного суду про виплату йому пенсії у розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не виконується у повному обсязі. При цьому позивач стверджував, що покликання відповідача у спірній постанові на рішення Європейського суду з прав людини по справі "Великода проти України" є безпідставним, оскільки, як переконаний позивач, Європейський суд з прав людини визнав заяву Великоди неприйнятною і повністю необґрунтованою, в той час як заяву позивача задовольнив. З урахуванням викладеного, позивач стверджував, що постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 13.07.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП №39414751 підлягає скасуванню, а дії відповідача щодо невиконання рішення національного суду просив визнати протиправними.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.102017 року позов задоволено. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського Суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 в частині невиконання рішення національного суду в межах виконавчого провадження ВП №39414751.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 13.07.2017 ВП №39414751 про закінчення виконавчого провадження.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та прийняти нову про відмову у задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Рівненського міського суду від 23.03.2011 року зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у місті Рівному зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 1 травня 2010 року (а.с.44).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі "Москаленко та інші проти України" оголошено прийнятними скарги заявників, наведених у Додатку 3 (у тому числі щодо ОСОБА_3), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятними. Крім цього постановлено, що у справах, наведених у Додатку 3 (у якому є позивач):

- було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

- було порушення статті 13 Конвенції;

- (a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

- (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Так, ОСОБА_3 зазначений в переліку Додатку 3 до рішення Суду за порядковим номером 201 (прийняті заяви).

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою про примусове виконання рішення від 15.08.2013, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Медведєвим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.08.2013 ВП №39414751 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 на користь стягувача ОСОБА_3 (а.с.42).

Пунктом 2 резолютивної частини постанови зобов"язано боржника: держава, добровільно виконати рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 у строк, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно платіжного доручення Міністерства юстиції України від 07.11.2013 №4540 на рахунок позивача здійснено перерахування коштів у розмірі 21608,28грн. (призначення платежу: гривневий еквівалент 2000 євро на 07.11.2013, Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12) (а.с.38).

Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.07.2014 №1909 позивачу перераховано пеню у розмірі 75,48грн. за несвоєчасне виконання рішення щодо стягнення суми відшкодування у розмірі 2000 євро (а.с.38).

Відповідно до листа Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №15-2-118/16/3.1 від 09.02.2015 (а.с.54), Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне позивачу перераховано суму пенсії за період з 01.05.2010 по 30.04.2011 у розмірі 41507,17грн. (а.с.58, 59). Вказані кошти були сплачені позивачу в травні 2011 року.

Водночас, 10.05.2017 року Пенсійному фонду України направлено вимогу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренко С.В. №10/23, в якій зазначено, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 "Москаленко та інші проти України", одним із заявників по якому є ОСОБА_3, необхідно виконати рішення національного суду, а саме постанову Рівненського міського суду від 23.03.2011 у справі №2а-2001/11 (а.с.63).

Пенсійний фонд України листом від 23.06.2017 №19996/06-40 повідомило, що на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23.03.2011 у справі №2а-2001/11, управлінням Фонду ОСОБА_3 проведено перерахунок пенсії відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.05.2010 по 30.04.2011 в сумі 41507,17 грн., яка була фактично виплачена у травні 2011 року. В подальшому у період до 01.11.2011 пенсія ОСОБА_3 виплачувалась у розмірі встановленому судовим рішенням (а.с.64).

У вказаному листі Пенсійний фонд України у відповідності до п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" просило закінчити виконавче провадження, відкрите на виконання рішення європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" стосовно ОСОБА_3 щодо виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23.03.2011 у справі №2а-2001/11, у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі.

13.07.2016 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком Сергієм Володимировичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №39414751 щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 (а.с.66).

У вказаній постанові зазначено, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 07.11.2013 №4540 у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.07.2014 №1909 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 75,48грн. Відповідно до інформації наданої Пенсійним фондом України листом від 23.06.2017 №19996/06-40 рішення національного суду виконано.

Не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно доводів ОСОБА_3, рішення національного суду про виплату йому пенсії у розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідачем не виконано у повному обсязі, адже виплачена сума пенсії нарахована лише за певний період, в той час як постановою Рівненського міського суду зобов'язано Управління Пенсійного фонду у м.Рівне зробити перерахунок та виплатити позивачеві пенсію в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 1 травня 2010 року, при цьому, як стверджував позивач, не зазначено кінцевої дати нарахування пенсії позивача у відповідному розмірі.

Порядок виконання рішення Європейського суду, що набуло статусу остаточного, визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами.

Згідно матеріалів справи виконавче провадження закінчено 13.07.2017 року на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зі змісту оспорюваної постанови вбачається, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом, а саме: грошові кошти перераховані стягувачу (позивачу) та сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення.

Крім того, постанова містить посилання на додаткову підставу закінчення виконавчого провадження: "Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі "Великода проти України", у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку, "що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року і таким чином для скарги немає підстав".

Надючи правову оцінку доводам відповідача щодо наявності підстав для закінчення виконавчого провадження з врахуванням правових висновків Європейського суду з прав людини по справі "Великода проти України", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вичерпний імперативний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, наведений у ст.39 Закону №1404-VIII, не передбачає можливості розширеного або ж суб'єктивного тлумачення державним виконавцем таких норм.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що висновки рішення Європейського суду з прав людини по справі "Великода проти України", яке відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV) є джерелом права, можуть бути застосовані при вирішенні спору по суті щодо правовідносин, які є аналогічними за своє суттю з описаними у такому рішенні, та стосуються визначення порушення певної статті Конвенції.

Отже, є правильними висновки суду першої інстанції, що наявність рішення Європейського суду з прав людини за іншою справою, де містяться відповідні правові висновки та узагальнення, саме по собі не може являтись підставою для закінчення виконавчого провадження.

Згідно абз.9 ч.1 ст.1 Закону №3477-IV, виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 10 Закону №3477-IV визначено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23.03.2011 року не було виконано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що 23.07.2011 набрала чинності постанова КМУ від 06.07.2011 №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розміри державної та додаткової пенсії. Рішення судів, якими зобов'язано органи ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії, виконуються сторонами в межах покладених зобов'язань, а саме: нарахування на виконання судового рішення продовжуються до внесення змін у законодавство, яким керувався суд при винесенні рішення.

Разом з тим, Законом України від 14.06.2011 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" були внесені зміни, згідно з якими у 2011 році норми і положення статей, зокрема, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Постановою Кабінет Міністрів України від 6 липня 2011 року №745 встановлено розмір вказаних виплат. Вказана постанова була чинною у період з 23 липня 2011 року до 1 січня 2012 року. 23 листопада 2011 року Кабінет Міністрів України постановив з цього ж питання постанову №1210. Суму мінімальної пенсії на період з 1 грудня 2008 року до 1 листопада 2011 року було підвищено з 498 грн. до 784 грн.

Проте, у даному випадку перерахунок та виплата позивачу пенсії не припинились 01.11.2011 року, а також здійснювались і в червні в липні 2011 року, тобто ще до внесення у законодавство відповідних змін.

Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.8 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України.

Частиною 1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Водночас, порядок виконання рішення за яким боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення передбачений ст.63 Закону №1404-VIII.

При цьому Закон №1404-VIII, передбачає застосування заходів примусового виконання рішення до боржника у випадку невиконання ним рішення суду без поважних причин.

Аналогічні норми містились у Законі України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV, який був чинний на момент відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що припинення виплати пенсії в подальшому, вже після закінчення виконавчого провадження, не узгоджується з фактом повного виконання рішення національного суду.

Європейським судом з прав людини було надано правову оцінку факту припинення виплати пенсії з липня та листопада 2011 року.

Так, цей Суд вже зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (див. рішення у справах "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). Суд констатує, що подальша дія національного судового рішення закінчується, коли у законодавство, яке регулює пенсійні виплати особи внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчується коли змінене законодавство було застосовано до пенсії особи.

Також, рішенням №1-42/2011 Конституційного Суду України від 26.12.2011 надано правову оцінку відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".

Так, у відповідних витягах з цього рішення зазначається таке:

"Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у Рішенні від 19 червня 2001 року №9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової роботи, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Тому, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист."

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював власну позицію, що відсутність бюджетних коштів (їх розподіл) не можуть бути виправданням (підставою) для невиконання судових рішень (справи: "Войтенко проти України", "Кечко проти України", "Півень проти України", "Ю.Іванов проти України" зокрема).

Таким чином, колегія суддів, враховуючи взяті державою Україна зобов'язання щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до ст.10 Закону №3477-IV, для виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 у справі "Москаленко та інші проти України" в частині виконання рішення щодо заявника ОСОБА_3 (Додаток 3 №201), яким зобов'язано державу Україна виконати рішення національного суду, яким є постанова Рівненського міського суду 23.11.2011, погоджується з висновками суду першої інстанції невиконання цього рішення в частині ненарахування та невиплати позивачу доплати до пенсії за період з 01.05.2010 по 30.04.2011, є неправомірним..

Водночас, за практикою Європейського суду з прав людини цим Судом було встановлено, що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі Цибулько та інші проти України (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14).

Більше того, за усталеною практикою Європейського суду нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі Войтенко проти України (Voytenko v. Ukraine) заява №18966/02, пункт 55).

Відповідачем не надано суду доказів того, що до 01.11.2011 позивачу виплачувалась пенсія з урахування рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 у справі №1270/12.

Згідно матеріалів справи, що виплати позивачу належного розміру пенсії були припинені в травні 2011 року, тобто до 01.11.2011, а також позивачу залишається ненарахована та невиплачена сума доплати до пенсії за період з 01.05.2010 по 30.10.2011.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що факт сплати позивачу коштів (компенсації у розмірі 2000 євро), зазначених в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12, та перерахованої пенсії у сумі 41507,17грн. та суми пені у розмірі 75,48грн., є доведеним, однак не є підтвердженням виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати позивачу належного розміру пенсії у повному обсязі, до моменту внесення змін у пенсійне законодавство.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 не є виконаним у повному обсязі, оскільки не виконано у повному обсязі рішення національного суду, а саме постанова Рівненського міського суду від 23.03.2011.

Отже, постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренка С.В. від 13.07.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП №39414751 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 виданого 18.07.2013, в частині виконання рішення національного суду, є передчасною, а тому підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки згідно матеріалів виконавчого провадження, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протягом тривалого часу не здійснював дії по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013. Так, в матеріалах виконавчого провадження наявна вимога державного виконавця від 31.08.2015, яка надсилалась до Пенсійного фонду України з вимогою виконати рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 виданого 18.07.2013. Наступна вимога була надіслана аж 10.05.2017. Таким чином, протягом тривалого часу (більше року) не вчинялися дії спрямовані на виконання вищевказаного рішення. Крім того, державним виконавцем закінчено виконавче провадження без перевірки виконання боржником рішення суду. Отже, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України допустив протиправну бездіяльність щодо невиконання рішення Європейського Суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 в частині невиконання рішення національного суду в межах виконавчого провадження ВП №39414751.

З огляду на наведене апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "05" жовтня 2017 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повне судове рішення складено "15" січня 2018 р.