Постанова № 71599275, 10.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: В.О. Павлічек

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1366/17Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Макаренко Я.М. , Бартош Н.С.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017, суддя В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 23.10.17 по справі № 818/1366/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправним податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 року № 1262/13-08.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 р. по справі № 818/1366/17 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, та зазначає, що внесення змін до ст. 266 Податкового кодексу України щодо зобов'язання власників об'єктів нежитлової нерухомості сплачувати податок на нежитлову нерухомість є порушенням ст. 22 Конституції України, також вказує, що зміни до ст. 266 Податкового кодексу України призводять до подвійного оподаткування. Крім того, позивач наголошує, що відповідач не надав доказів, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не порушує вимог ст.ст. 8, 22, 24, 41 Конституції України та відповідач не надав роз’яснення, чому в розрахунку нарахування податку він прийняв 7 місяців, а не 6,5 місяців. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 р. по справі № 818/1366/17 та направити справу на новий розгляд.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач з 01.01.2012 року є платником єдиного податку, це підтверджується свідоцтвом платника податку серія Б № 251098 (а.с. 7).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 має у власності 1/2 частку в нежитловому приміщенні загальною площею 2551,2 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд.5 (а.с. 9-10).

На підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Сумській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 11.09.2017 № 1262/13-08, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 1215,86 грн. (а.с. 6).

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення – рішення є правомірним, а позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У відповідності до пп. 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із п. 19.1 ст. 19 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів та здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 ПК України введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до вищевказаної норми, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування визначено об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до пп. 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У відповідності до підпунктів 266.5.1, 266.6.1 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до положень ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків, зокрема, належить податок на майно. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Підпунктами 12.3.1-12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового Кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Враховуючи вищенаведенні норми, колегія суддів вважає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік, таке рішення має бути прийняте до 15.07.2015 року.

Відповідно до пунктів 12.3 статті 12, статті 266 Податкового Кодексу України, керуючись пунктом 24 частини першої статті 26, статтею 69 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Сумська міська рада прийняла рішення від 24.06.2015 року № 4511-МР, яким затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми та встановлено ставки для об’єктів житлової та нежитлової нерухомості згідно з додатками № 1 - 3 до цього рішення. В п. 3 цього рішення зазначено, що дане рішення набирає чинності з 01.01.2016 р. При цьому, п. 8 додатку № 3 до вищезазначеного рішення встановлено ставку податку (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року) на інші об’єкти нежитлової нерухомості, яка складає 0,125 %.

Отже, рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік Сумською міською радою було прийнято в строк, передбачений законодавством.

З матеріалів справи встановлено, що позивач є власником 1/2 частки в нежитловому приміщенні загальною площею 2551,2 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд.5. про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 9-10).

Згідно розрахунку податку на нерухоме майно (1275, кв.м х 1.72 грн. : 12 міс.) х 7 міс х 0,95% = 1215, 86 грн., сума податку на частку нежитлового приміщення, яке належить позивачу.

Довід апеляційної скарги, що зміни до ст. 266 Податкового кодексу України призводять до подвійного оподаткування колегія суддів не приймає з наступних підстав.

У відповідності до п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи;

4) податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва;

5) рентної плати за спеціальне використання води платниками єдиного податку четвертої групи.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не входить в перелік податків і зборів, від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності яких звільняється платник єдиного податку. Цей перелік є вичерпним, закритим, тому від сплати інших податків, не визначених цим переліком, платник єдиного податку не звільнений.

Колегія суддів зазначає, що єдиний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, це два різні податки, щодо яких встановлено різні правила, різні об'єкти та/або ставки оподаткування, тому твердження позивача, що зміни до ст. 266 Податкового кодексу України призводять до подвійного оподаткування, колегія суддів вважає необгрунтованими.

В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що дії контролючого органу щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення – рішення відповідають вимогам законодавства, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з врахуванням всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що положення п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" Конституційним Судом України неконституційними не визнавались, а отже, вказана норма чинного законодавства відповідає статті 58 Конституції України, а тому довід апеляційної скарги, що відповідач не надав доказів, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не порушує вимог ст.ст. 8, 22, 24, 41 Конституції України, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Також колегія суддів не приймає довід апеляційної скарги, що нарахувано податок відповідачем за 7 місяців, а не за 6,5 місяців, оскільки згідно пп. 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. Так як позивач 15.06.2016 року набув право власності на 1/2 частку в нежитловому приміщенні загальною площею 2551,2 кв.м за адресою: м. Суми, вул. Інтернаціоналістів, буд. 5, тому відповідач правомірно нарахував позивачу податок починаючи з червня 2016 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового Кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки податком у 2016 році є законним, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 р. по справі № 818/1366/17 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2017 по справі № 818/1366/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 15.01.2018.