Постанова № 71599130, 10.01.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2961/17Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2017, суддя Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 05.10.17 по справі № 820/2961/17

за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 Заал Джіхад

до Державної міграційної служби України

третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 ОСОБА_3 Заал Джіхад, звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17;

- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 р. по справі № 820/2961/17 позов задоволено частково.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17, яке прийняте відносно ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад.

Зобов'язано Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Державна міграційна служба України, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та зазначає, що прийняте ДМС України рішення відповідає вимогам законодавства, та вказує, що позивач не навів підстав, які дали б змогу вважати, що його побоювання повернення до країни громадянської належності через можливість підданя тортурам та знущанням, а також, через вірогідність бути призваним на військову службу та брати участь у збройному конфлікті та вбивстві людей, що суперечить переконанням позивача, мають реальне підґрунтя. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 р. по справі № 820/2961/17 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.09.2015 р. ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад - громадянин ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - ОСОБА_4 Арабській ОСОБА_2, відбувається громадянська війна, жителі країни громадянської належності позивача підлягають тортурам та знущанням, а тому існує вірогідність бути призваним на військову службу за умови повернення до ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2. Участь у збройному конфлікті (а саме - вбивство людей) суперечить переконанням позивача. Вказане, за його судженням, є підставою для отримання ним в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

15 березня 2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №10 від 11.03.2016 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 37-16.

Позивач оскаржив вказане рішення Державної міграційної служби України у судовому порядку, подавши до Харківського окружного адміністративного суду позов, в якому просив суд: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі № 820/1309/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 р., було скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Вищого адміністративного судку України від 17.08.2017 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад до Державної міграційної служби України, третя особа – Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Наразі справа перебуває у провадженні ВАС України, рішення по суті касаційної скарги не прийнято.

Тобто, в силу приписів ст. 254 КАС України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), постанова Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 р. в рамках розгляду справи № 820/1309/16 є такою, що набрала законної сили.

На виконання зазначеного судового рішення ДМС України було прийнято рішення від 27.10.2016 р. № 60-16, яким зобов'язано ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 (а.с. 44).

ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято наказ від 11.11.2016 року № 177 про здійснення повторного розгляду заяви ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 17.02.2016 р. № 37-16 (а.с.45).

За наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_2 ОСОБА_5 Заал Джіхад про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ГУ ДМС України в Харківській області було 11.01.2017 складено висновок, в якому, враховуючи постанову Харківського окружного адміністративного суду віл 02.06.2016 р. по справі № 820/1309/16, що пов'язує надання заявнику статусу особи, яка потребує додаткового захисту на підставі вищенаведеної інформації встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує шість, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, що передбачено пунктом частини першої статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, було викладено доцільним відмовити громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_5 Заал Джіхад у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 51-56).

Вказаний висновок було підтримано відповідачем та винесено рішення від 14.06.2017 р. № 236-17 про відмову громадянину ОСОБА_6 ОСОБА_5 Заал Джіхад у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.57).

Ал ОСОБА_5 Заал Джіхад 28.06.2017 р. отримав повідомлення від ГУ ДМС в Харківській області № 39 від 27.06.2017 р. про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з урахуванням постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 р. по справі № 820/1309/16, йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону відсутні (підстава - рішення ДМС України від 14.06.2017 р. № 236-17) ( а.с. 58).

Позивач, не погодившись з рішенням ДМС України від 14.06.2017 р. № 236-17, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача та висновкам суду при прийнятті рішення у справі № 820/1309/16, внаслідок чого прийнято необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а отже, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17 підлягає скасуванню та зобов'язання Державної міграційної служби України вирішити питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

З матеріалів справи встановлено, що під час повторного розгляду заяви позивача, на виконання судового рішення по справі №820/1309/16, з позивачем було проведено співбесіду, результати якої викладено в протоколі, долученому до матеріалів справи (а.с. 47-50).

Так, під час первинної співбесіди позивач вказав, що 18.09.2012 р. він приїхав в Україну на навчання та щоб перечекати війну, яка розпочалась у його країні. Також позивач зазначав, що не хотів служити в армії під час громадянської війни та у 2012 році у Дамаску він неодноразово наражався на небезпеку через військові дії. Через ту обставину, що у ОСОБА_6 відбуваються масштабні військові дії протягом останніх 5 років, позивач вказував, що у нього немає безпечного місця куди б він міг повернутися, а його місто зруйноване та знаходиться під владою терористів, які вбивають людей з відмінними від їхніх поглядами на життя та які відмовляються вступати в їхні ряди. Позивач акцентовував увагу, що його батько перебуває в полоні понад 2 роки, двоє братів втекли з армії президента ОСОБА_7 та їх місцеперебування невідоме, багатьох молодих людей заарештовувала влада ОСОБА_7 за відмову вступати в армію. У ОСОБА_6 у великій кількості гине мирне населення, відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти (у тому числі з використанням балістичних ракет, артилерії, авіації, “бочкових бомб”), незаконно використовуються касетні боєприпаси, також відбуваються масові страти та вбивства, насильницькі зникнення, примусове рекрутування до лав терористичних організацій і застосовуються тортури, хімічна зброя.

Під час попередньої співбесіди позивач вказав, що звернувся за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, через побоювання стати у країні своєї громадянської належності жертвою переслідувань та загрозі його життю, безпеці та свободі, а також великої вірогідності бути призваним до лав армії, що змусить його, наперекір внутрішнім переконанням, вбивати своїх співгромадян, або самому бути вбитим як дезертир, у випадку відмови брати участь у збройному конфлікті.

Водночас, під час повторного розгляду заяви позивача, під час співбесіди останній повідомив, що ситуація в його країні походження не змінилась, ОСОБА_4 режим - уряд ОСОБА_7 досі панує, війна досі триває, а тому позивач виражав побоювання, що у разі повернення на батьківщину, його заберуть до лав армії та змусять вбивати мирне населення, а у разі відмови - визнають дезертиром та вб'ють за це. Крім того, позивач зазначав, що відсутнє транспортне сполучення між Україною та місцем його проживання у ОСОБА_6.

Згідно рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки позивач не відповідає умовам надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів не погоджується з висновками Державної міграційної служби, що позивач не відповідає умовам набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, виходячи з наступного.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов’язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_8 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 ОСОБА_8 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Підставою прийняття спірного рішення став той факт, що на час повторного розгляду питання про надання позивачеві відповідного статусу, на думку відповідача, після повернення позивача до ОСОБА_6, його життю, здоров'ю, свободі або безпеці не буде нічого загрожувати через відсутність притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності на батьківщині, а також через втрату контролю терористичним режимом над значними територіями.

Водночас, жодним чином не враховано побоювання позивача, що у разі повернення на батьківщину, його заберуть до лав армії та змусять вбивати мирне населення, а також загрозу його життя, свободі, безпеці тощо. З цього приводу надано належні докази, з яких встановлено, що на всій території Сірійської Арабської ОСОБА_2 досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, відзначаються військові дії у районі, де мешкав позивач та у районах, які, на думку третьої особи, є безпечиними для повернення позивача.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем належних та достовірних доказів у підтвердження обґрунтованості свого звернення про надання йому статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, колегія суддів зазначає.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25.06.2009 № 1 роз'яснено, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_8 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження; суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях; ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою; при розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

На офіційному веб-сайті посольства України у ОСОБА_4 Арабській ОСОБА_2, у розділі “Поради подорожуючим” вказано, що “Наразі на всій території ОСОБА_6 зберігається складна безпекова ситуація... Враховуючи зазначене, Посольство України в ОСОБА_4 Арабській ОСОБА_2 наполегливо рекомендує утриматись від поїздок в ОСОБА_6 до закінчення громадянського конфлікту ...

Також слід вказати, що військові дії у ОСОБА_6 засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: ОСОБА_9 Безпеки ООН від 19.12.2013 р. №68/182, 22.02.2014 р. №2139(2014) 14,07.2014 р., №2165(2014), 18.12.2014 р, №2191(2014) та №2258(2015) від 22.12.2015 р.; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають ОСОБА_4 Арабську ОСОБА_2 (від 22 жовтня 2013 р., від 27 жовтня 2014 р., 1 листопада 2015 р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в ОСОБА_4 Арабській ОСОБА_2, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015) ОСОБА_9 Безпеки ООН та інші.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016 р., 18.10.2016 р., 15.11.2016 р., 14.12.2016 р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) ОСОБА_9 Безпеки ООН вказується, що на всій території ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2 триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Колегія суддів зазначає, позивач є громадянином ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2, де відбувається громадянська війна. Даний факт є загальновідомим та не потребує доказування.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що, приймаючи рішення від 14.06.2017 р. № 236-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської ОСОБА_2 ОСОБА_3 Заал Джіхад, відповідач не дослідив належним чином всіх обставин справи та не врахував висновки рішення суду по справі № 820/1309/16, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову шляхом скасування рішення Державної міграційної служби України від 14.06.2017 р. № 236-17 та зобов'язання відповідача вирішити питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 р. по справі № 820/2961/17 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 по справі № 820/2961/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_10 ОСОБА_11 Повний текст постанови складено 15.01.2018.