Постанова № 71586617, 15.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/7854/15-ц 15.01.2018

Провадження №22-ц/784/46/18

Єдиний унікальний номер справи 490/7854/15-ц

Категорія - 27 Номер провадження № 22- ц/784/46/18

Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Постанова

іменем України

15 січня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Самчишиної Н.В.

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.

із секретарем судового засідання – Андрієнко Л.Д.,

з участю:

- представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року, ухвалене головуючим суддею Черенковою Н.П., в м. Миколаєві, в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,

встановила:

28 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк» або банк) звернулося до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 08 січня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 03/1/002/08- G, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 442 800 грн. з розрахунку 12,64 % річних за користування кредитом на строк по 07 січня 2033 року включно.

На забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором кредиту від 08 січня 2008 року № 03/1/002/08-G позичальник ОСОБА_3 за відповідним договором від 08 січня 2008 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, смт Тернівка, вулиця Димова, будинок 34, загальною площею 96,5 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м.

26 червня 2013 року між ВАТ «Кредит промбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ВАТ «Кредитпромбанк» передав ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ВАТ «Кредит промбанк», як кредитора у зазначених зобов'язаннях.

Позичальник умови договору належним чином не виконав, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору.

Посилаючись на те, що зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, станом на 10 липня 2015 року за ОСОБА_3 утворилася заборгованість у сумі 904 156 грн. 77 коп., з яких: тіло кредиту – 432 257 грн. 14 коп.; відсотки – 351 629 грн. 43 коп.; пені – 107 511 грн. 69 коп.; а також 3% від простроченої заборгованості по тілу у розмірі 3 141 грн. 72 коп. та 3% від простроченої заборгованості по відсотках 9 616 грн. 79 коп., позивач просив суд в рахунок погашення боргу за кредитом, звернути стягнення на вищевказане іпотечне майно шляхом визнання на нього права власності.

Заперечуючи проти позову відповідач посилався на його безпідставність.

-2-

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 03/1/002/08- G від 08 січня 2008 року в розмірі 904 156 грн. 77 коп., перед ПАТ «Дельта Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, смт Тернівка, вулиця Димова, будинок 34, загальною площею 96,5 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м., шляхом визнання права власності на вказаний житловий будинок за ПАТ «Дельта Банк».

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 6 090 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставив питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті, скасування рішення нотаріуса про реєстрацію прав та обтяжень від 07 травня 2014 року, повороту виконання рішення, стягнення 6 899 грн. на виконання оскаржуваного рішення, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги позивач посилався на те, що він не був належним чином повідомленим про засідання суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з усіма висками суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 03/1/002/08- G, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 442 800 грн. з розрахунку 12,64 % річних за користування кредитом на строк по 07 січня 2033 року включно.

На забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором кредиту від 08 січня 2008 року № 03/1/002/08-G позичальник ОСОБА_3 за відповідним договором від 08 січня 2008 року передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, смт. Тернівка, вулиця Димова, будинок 34, загальною площею 96,5 кв. м, житловою площею 54,3 кв. м.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло з вказаного кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора. На виконання вказаного договору купівлі-продажу права вимоги сторони склали акт приймання-передачі прав вимоги. Згідно з завіреної нотаріусом виписки з акту приймання-передачі прав вимоги та вказаного додатку до договору, на користь позивача ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 03/1/002/08-G передано кредитні зобов’язання, у загальному розмірі 672 516,25 грн., з яких: строкової заборгованості за тілом кредиту станом на 26 червня 2013 року - 353 938,78 грн., простроченої заборгованості за тілом кредиту 78 318,36 грн., несплачених відсотків страхових 3 742,28 грн., нарахованих та несплачених прострочених відсотків 236 516,83 грн. 07 травня 2014 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про іпотекодержателя ПАТ «Дельта Банк».

Повідомленням про відступлення від 04 липня 2013 року підтверджується, що первісний кредитор та новий кредитор, у порядку передбаченому законом, повідомили позичальника про перехід права вимоги до останнього та про порядок і умови здійснення подальших платежів щодо погашення заборгованості за кредитним договором і наслідки не виконання цього обов'язку.

-3-

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов’язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Також, ст. 516 ЦК України, встановлено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. Первісний кредитор у зобов’язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення.

За такого, ПАТ «Дельта Банк» є правонаступником прав та обов'язків ВАТ «Кредитпромбанк» в частині кредитних зобов'язань боржника та набуло право вимоги щодо повернення кредитного боргу, у тому числі за забезпечувальними договорами, на підставі договору відступлення права вимоги від 26 червня 2013 року. Правомірність правочину щодо відступлення права вимоги від 26 червня 2013 року не оспорювалась та не була предметом розгляду суду першої інстанції. Тому посилання та вимоги в апеляційній скарзі ОСОБА_3 про скасування рішення нотаріуса про реєстрацію прав і обтяжень від 07 травня 2014 року, є безпідставними.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на те, що зобов'язання позичальником, який є одночасно іпотекодавцем, не виконані, у зв'язку з чим, станом на 10 липня 2015 року за ним утворилася заборгованість у сумі 904 156 грн. 77 коп., з яких: тіло кредиту – 432 257 грн. 14 коп.; відсотки – 351 629 грн. 43 коп.; пені – 107 511 грн. 69 коп.; а також 3% від простроченої заборгованості по тілу у розмірі 3 141 грн. 72 коп. та 3% від простроченої заборгованості по відсотках 9 616 грн. 79 коп., просив суд в рахунок погашення боргу за кредитом, звернути стягнення на вищевказане іпотечне майно шляхом визнання на нього права власності.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо обґрунтованості зазначеного загального розміру вимог та його складових по процентам, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року достроково стягнуто на користь ПАТ «Кредитпромбанк» з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 23 грудня 2009 року у загальному розмірі 500 342 грн. 74 коп., з яких: 15 061 грн. 22 коп. прострочена заборгованість по кредиту; 45 361 грн. 26 коп. сума простроченої заборгованості про процентам; 417 195 грн. 92 коп. сума поточної заборгованості по кредиту; 3 442 грн. 90 коп. поточної заборгованості по процентам; 5 997 грн. 44 коп. пені за несвоєчасне погашення кредиту та сплату процентів, а також 13 284 грн. штрафу за ненадання банку договору страхування предмету іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 03 листопада 2011 року рішення районного суду змінено зменшена загальна сума боргу до 499 378 грн.91 коп.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 липня 2012 року рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року. Вказане судове рішення не виконано.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості перед Банком, яка станом на 27 травня 2015 року складала 895 088 грн. 94 коп.

-4-

Це рішення ПАТ «Дельта Банк» оскаржило в апеляційному порядку. Проте, на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення, судом апеляційної інстанції, судового рішення не постановлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року скасовано, у справі ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» з ОСОБА_3 35 340 грн. 27 коп., які складаються 25 921 грн. 07 коп. пені за несвоєчасне виконання кредитного зобов’язання, 9 419 грн. 20 коп. – 3 % річних за порушення грошового зобов’язання, а також 161 грн. судового збору, а всього 35 501 грн. 27 коп. В задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на вищезазначені рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року.

Відповідно до зобов’язань позичальника, визначених в п. 4.2. договору кредиту від 08 січня 2008 року, останній зобов’язаний повністю повернути кредитні кошти у строк до 07 січня 2033 року, а у разі застосування банком права на дострокове повернення кредиту відповідно до п. 6.6. цього договору, то в термін встановлений в повідомленні вимозі.

Як слідує з рішення Центрального районного суду від 12 травня 2011 року, яке набрало законної сили, кредитор змінив строк виконання зобов’язання та за його вимогою кредитний борг стягнуто достроково в сумі 500 342 грн. 74 коп.

На виконання цього рішення, виконавчий лист не видавався і на примусовому виконанні дане рішення не перебувало.

В той же час на примусовому виконанні перебувало деякий час рішення апеляційного суду від 03 листопада 2011 року ухвалене у тій же справі. Так на його виконання було видано виконавчий лист № 2-ц-12-588/11 та 01 березня 2012 року винесені постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо обох солідарних боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 В ході примусового виконання вказаного рішення, державним виконавцем проведені відповідні процесуальні дії, як то накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, проведена його оцінка.

Проте, в зв’язку із скасуванням рішення апеляційного суду, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2014 року, виконавчий лист № 2-ц-12-588/11 у даному провадженні визнано таким, що не підлягає виконанню. Кошти на виконання судового рішення щодо боргу перед ПАТ «Кредитпромбанк» не стягувались.

За такого, суд першої інстанції визначив заборгованість по тілу кредиту в сумі 432 257 грн. 14 коп. вірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, із змісту п. 4.3 кредитного договору, позичальник зобов’язаний, сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитними коштами до «10»-го числа включно, кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також «07» січня 2033 року, день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Розділом 5 кредитного договору сторони визначили порядок нарахування процентів. Так, в абз. 3 п. 5.4 цього розділу встановлено, що у разі пред’явлення банком до позичальника вимоги, щодо дострокового повернення позичальником кредиту, та неповернення позичальником кредиту у термін, вказаний у письмовому повідомленні вимозі банку для дострокового повернення кредиту, останнє нарахування процентів за таким кредитом, здійснюється

-5-

наступного робочого дня за датою, вказаною у письмовому повідомленні вимозі банку, як термін дострокового повернення позичальником кредиту.

За вказаних обставин, сторони досягли домовленості в кредитному договорі про те, що після сплину строку дії договору - проценти за користування кредитними коштами не підлягають нарахуванню, що відповідає положенню ст. 1048 ЦК України.

З огляду на викладені правові норми та зміст кредитного договору, колегія суддів вважає, що підлягали сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки проценти в сумі 48 804 грн. 16 коп., що стягнуті за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2011 року, а не в розмірі 351 629 грн. 43 коп., як вважав суд першої інстанції.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Нормами ст. 549 ЦК України, визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові, у разі порушення боржником зобов’язання.

Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

Так, п. 4.6 договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів позичальник за кожен день сплачує банку пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 2.4. цього договору, від суми простроченого платежу, залежно від валюти кредиту, за яким виникло таке прострочення.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Із наданого позивачем розрахунку пені, вбачається, що вона нарахована на суму простроченого тіла кредиту та процентів і складає 107 511 грн. 69 коп.

Також відповідно до даного розрахунку за рахунок предмета іпотеки підлягали відшкодуванню нараховані 3% річних від простроченої суми боргу. Так сума 3 % річних від загальної заборгованості за кредитом становитиме 12 758 грн. 51 коп.

Таким чином загальна заборгованість становитиме 601 331 грн. 50 коп.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобов'язань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки передбачені ст. 611 ЦК, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання однією з сторін, якщо це передбачено договором або законом; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (штрафу); відшкодування збитків або такий різновид цивільно-правових санкцій, які передбачені ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV від 05 червня 2003 року). Частиною першою цієї норми передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання права вимоги боржником не буде виконане зобов'язання, забезпечене іпотекою.

Пункти 4.1. - 4.5 іпотечного договору також надають Банку право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в разі порушення боржником умов кредитного договору, щодо своєчасної сплати частки кредиту та процентів за його користування, або іпотечного договору в частині обов'язку щодо страхування предмету іпотеки та порушення інших обов'язків ( а.с. 21-25).

-6-

При цьому, право на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває, якщо порушення основного зобов'язання позичальником завдає збитків іпотекодержателю та змінює обсяг його прав, оскільки в іншому випадку суд, на підставі приписів ч. 3 ст. 39 Закону № 898-IV, вправі відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до положень ст. ст. 38 - 39, 41, 46-47 Закону №898-IV та ч. 3 ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року, діючий на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 606 –ХIV від 21 квітня 1999 року), звернення стягнення, яке відбувається шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах, або шляхом його продажу іпотекодержателем за його вибором будь-якій третій особі, передбачає повернення після реалізації майна іпотекодавцю - власнику предмета іпотеки, різниці між вирученою сумою та сумою забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, за виключенням супутніх витрат.

Що стосується такого способу, як звернення стягнення шляхом визнання права власності, то лише позасудовий договірний спосіб передачі іпотечного майна іпотекодержателю у власність (ст. 37 Закону №898-IV) передбачає повернення самим іпотекодержателем такої різниці іпотекодавцю, але лише у обсязі 90 % перевищення дійсної вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У випадку застосування судом такого способу звернення стягнення як визнання права власності (за наявності такого застереження у іпотечному договорі), відсутній механізм повернення різниці, оскільки до обов'язкових приписів судового рішення, зміст якого визначений ст. 39 Закону № 898-IV, не включено зазначення заходів щодо повернення такої різниці чи покладення на одну із сторін такого обов'язку.

Більш того, відсутність у інших статтях цього закону норми, якою було б регламентовано перелік обов'язкових приписів судового рішення у разі застосування цього способу судом, дає підстави для висновку про те, що його застосування судом, на вимогу іпотекодержателя можливе лише у тому випадку, коли позивач у позовній заяві чи у судовому засіданні надасть докази, які свідчать про гарантії повернення ним різниці іпотекодавцю, або коли така різниця є незначною, а іпотекодавець не вимагає її повернення. В іншому випадку, на думку колегії суддів, спосіб звернення стягнення шляхом визнання права власності, наряду з поновленням права іпотекодержателя на задоволення вимог забезпечених іпотекою, тягне ущемлення майнових прав власника іпотечного майна щодо повернення йому усієї різниці між його дійсною вартістю (ціною реалізації) та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як встановлено, внаслідок невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 10 липня 2015 року складає 601 331 грн. 50 коп. Зазначене підтверджується вищезазначеним розрахунком.

Встановлене, у відповідності до приписів ст. 33 Закону № 898-IV та положень пунктів 4.1. - 4.5 іпотечного договору надає Банку право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

В той же час, застосування судом способу звернення стягнення, який обраний позивачем, наряду з поновленням права іпотекодержателя на задоволення вимог забезпечених іпотекою, тягне ущемлення майнових прав власника іпотечного майна щодо повернення йому усієї різниці між його дійсною вартістю (ціною реалізації) та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя. Адже дійсна вартість заставного будинку, яка визначена на підставі звіту про оцінку, проведеного на замовлення банку, ТОВ «Експертна компанія «Професіонал» від 20 листопада 2015 року та діє протягом наступних шести місяців, станом на листопад місяць 2015 року становить 738 080 грн. (а.с. 99-139), а обсяг вимог забезпечених іпотекою складає 601 331 грн. 50 коп.

-7-

Таким чином, в разі застосування судом способу звернення стягнення, якого вимагає позивач, та набуття іпотекодержателем права власності на будинок за дійсною ринковою ціною будуть погашені усі кредитні зобов'язання, але наряду з повним поновленням права позивача, за відсутності механізму повернення різниці між дійсною вартістю предмета іпотеки та розміром забезпечених вимог іпотекодержателя за судовим рішенням, будуть порушенні майнові права іпотекодавця.

Із змісту судового рішення вбачається, що суд не врахував наведені вимоги закону, не повно з’ясував дійсні обставини справи та прийшов до помилкового рішення про задоволення вимог банку у застосуванні такого способу звернення стягнення, як визнання права власності на предмет іпотеки, ухваливши з цього питання рішення про задоволення позову.

Неспівмірність вимоги позивача, забезпеченої іпотекою, з дійсною вартістю іпотечного майна вжито у тому контексті, що заборгованість позичальника не завдає збитків кредитору, оскільки пріоритет права вимоги на предмет іпотеки залишається зареєстрованим за іпотекодержателем.

Крім того, не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, колегія суддів приймає також до уваги і ту обставину, що ПАТ «Дельта Банк» перебуває у стадії виведення з ринку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі не залучався і за таких обставин відсутні гарантії забезпечення права іпотекодавця на отримання різниці, між вартістю іпотечного майна та розміром кредитної заборгованості боржника.

За такого, права банку на задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки незважаючи на наявність у іпотечному договорі застереження про право кредитора на задоволення вимог за кредитним договором за рахунок іпотеки шляхом прийняття предмету іпотеки у власність, перш за все необхідно виходити з того, що судовий захист цивільних прав, згідно з положеннями ст. 3 ЦК України має відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Тобто, поновлення права одного суб'єкта спірних правовідносин не повинно мати наслідком порушення прав іншого.

Адже в разі визнання в судовому порядку за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки іпотекодавець буде позбавлений можливості отримати різницю, оскільки ні Законом № 898-IV ні іпотечним договором не передбачено механізму її повернення за цим же судовим рішенням, а кредитор гарантій повернення різниці не надав. Проте, ухвалення цього рішення не позбавляє іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки іншим, передбаченим законом або договором способом.

Крім того, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення місцевим судом норм процесуального права щодо його виклику до суду для розгляду справи заслуговують на увагу.

На виконання приписів ст.ст. 74-76 ЦПК України (в редакції ЦПК України від 18 березня 2004 року) районним судом на адресу сторін поштою була направлена судова повістка про виклик до судового засідання, з зазначенням дати, часу та місця проведення цього засідання (а.с. 175 - 182). Між тим, в матеріалах справи міститься зворотне повідомлення про вручення повістки тільки позивачу, повідомлення про отримання повістки під розписку ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутнє. Отже, як встановлено справа за позовом ПАТ «Дельта Банк» була розглянута місцевим судом без належного повідомлення відповідача про судове засідання, що є помилкою районного суду.

Клопотання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про скасування рішення нотаріуса про реєстрацію прав та обтяжень від 07 травня 2014 року є безпідставним, оскільки договір купівлі-продажу права вимоги від 07 травня 2014 року, на підставі якого здійснено таку реєстрацію, не було предметом позовних вимог.

-8-

Також не підлягає задоволенню заява ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду.

Положеннями частинами 1, 5, 6 статті 444 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо скасувавши рішення, він, зокрема відмовляє в позові повністю.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

До заяви про поворот виконання рішення ОСОБА_3 не додав документ, який підтверджує те, що було списано установою банку суму, стягнуту за оскаржуваним рішенням суду. На запит апеляційного суду, з інформації, наданої Центральним відділом державної виконавчої служби м. Миколаїв, слідує, що на виконання виконавчого листа Центрального районного суду № 490/7854/15-ц від 14 квітня 2016 року про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в загальній сумі 6090 грн. 06 жовтня 2017 року на розрахунковий рахунок відділу надійшли кошти в рахунок погашення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в розмірі 809 грн.

За такого, оскільки за оскарженим рішенням сума 6 090 грн. не була стягнута, тому відсутні підстави, передбачені ст. 444 ЦПК України, задоволення заяви ОСОБА_3 про поворот виконання рішення суду.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 444 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами за адресою: м. Миколаїв, смт. Тернівка, вул. Димова, будинок 34, шляхом визнання права власності.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 267 (двісті шістдесят сім) грн. 97 коп.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про поворот виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2016 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_4

Повний текст постанови виготовлено 16 січня 2018 року