Рішення № 71584410, 15.01.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192

тел. факс (04846) 4-31-21, E-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua

15.01.2018

Справа № 497/1943/17

Провадження № 2/497/145/18

З А О Ч НЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря – Ковтун О.І.,

без участі сторін,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в м. Болград, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Голицька сільська рада Болградського району Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, яка зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником домоволодіння за вищезазначеною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.09.2017 року.

В належному позивачці будинку, на правах колишнього члена сім’ї була зареєстрована колишня дружина спадкодавця ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_2, з якою він розірвав шлюб 19.08.2015 року. Відповідач залишається бути зареєстрованою в будинку до теперішнього часу, хоча вже більше восьми років не проживає в ньому. На даний час вона постійно проживає за іншою адресою: вул. Карамаринська, №134, с. Голиця, Болграський район, Одеська область. У добровільному порядку відповідач не бажає знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою, тому на думку позивача, своїми діями відповідач порушує її права як власника домоволодіння.

В судове засідання позивач не прибула, була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи є відповідні докази (а.с.14). Надала до суду заяву, якою підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити та справу розглянути у її відсутність (а.с.22).

Представник відповідача ОСОБА_4, діюча на підставі довіреності від 27.03.2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_5, зареєстрованої в реєстрі за № 364 (а.с.24) в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи у її відсутність та у відсутність довірителя ОСОБА_1, та наполягала на задоволенні позовних вимог (а.с.23).

Відповідач до суду не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином за адресою свого фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.20), причини неявки суду не повідомила, заперечень, пояснень щодо позову не надавала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Третя особа Голицька сільська рада Болградського району Одеської області до суду не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що в справі є відповідні докази (а.с.19). Надала до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника (а.с.25).

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету ОСОБА_6 Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Зі згоди позивача та її представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України (а.с.22, 23).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником будинку №119 по вулиці Степова в с. Голиця Болградського району Одеської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.09.2017 року, зареєстрований в реєстрі № 946, спадкова справа № 58-2017 (а.с.4), та технічним паспортом (а.с.5-9).

За повідомлення Голицької сільської ради Болградського району Одеської області від 20.09.2017 року за № 02-27/524 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, одеська область (а.с.10).

Згідно відповіді на запит суду, наданої Відділом адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 (нині Степова), № 119 (а.с.17).

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, і припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Статтею ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Однак, судовим розглядом було встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 ніколи не була членом сім’ї власника домоволодіння, жодних прав у неї на користування цим домоволодінням у неї не виникло.

Також з’ясовано, що відповідач не проживає на даний час в будинку з 2000 року, що належить позивачу, тобто більше семи років без поважної причини. Майна відповідача в цьому будинку немає. Поштова кореспонденція надіслана відповідачу за адресою: вул. Карамаринська, № 134, с. Голиця, Болградський район, Одеська область, нею отримана (а.с.20).

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).

Зважаючи на той факт, що на час розгляду справи, власником домоволодіння за адресою:вул. Степова, № 119, с. Голиця, Болградський район, Одеська область є позивач – ОСОБА_1, яка у свою чергу жодних цивільно-правових угод з приводу найму спірного будинку відповідачем, яка не є членом її сім’ї не укладала, право на користування у відповідача не виникало, а реєстрація останньої у належному позивачу будинку створює об'єктивні незручності та суттєві перешкоди у користуванні зазначеним майном.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (як зазначено вище), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення користуванням жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим слід усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням житлового будинку за адресою: вул. Степова, № 119, с. Голиця, Болградський район, Одеська область .

За викладених обставин, позов підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 200, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України (в новій редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), суд–

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Голицька сільська рада Болградського району Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй власністю: домоволодінням розташованим за адресою: вул. Степова, № 119, с. Голиця, Болградський район, Одеська область відповідачем ОСОБА_7.

Визнати відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в домоволодінні ОСОБА_1 за адресою: вул. Степова, № 119, с. Голиця, Болградський район, Одеська область.

Зобов’язати Голицьку сільську раду Болградського району Одеської області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянку України, за адресою: вулиця Степова (колишня назва вул.ОСОБА_8), №119, с.Голиця, Болградський район, Одеська область.

Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: ______ С.В.Кодінцева