Постанова № 71583805, 09.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22-ц/790/599/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2018 року Апеляційний суд Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Кіся П.В., Кружиліної О.А.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року у справі № 640/16022/16-ц (суддя Золотарьова Л.І.) за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування житлом шляхом вселення, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом, в якому просить: зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у користування їм житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1; усунути перешкоди у користуванні житлом шляхом їх вселення у вказаний будинок; стягнути судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2006 року. Від сумісного проживання у них є неповнолітня дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час перебування у шлюбі сім'я проживала за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок вони використовували для постійного місця проживання. Однак відповідач чинить перешкоди у користуванні вказаним житловим будинком, обмежуючи її доступ до будинку та доступ дитини. З питання неправомірних дій відповідача по здійсненню перешкоди у користуванні житлом вона 30 червня 2016 року зверталась з заявою до Київського ВП ГУНП в Харківській області, та з повідомленням про кримінальне правопорушення від 15 вересня 2016 року. Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Згідно зі ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали. Позивачка пояснила, що її чоловік (відповідач) 15 липня 2016 року вигнав її з дитиною з вказаного будинку. Вона викликала поліцію з цього приводу. Після цього, чоловік змінив замки на двері, та більше не пускає їх туди. Вона з донькою намагалися багато разів вселитися до квартири, однак чоловік не дозволяє їй це зробити, вона не може потрапити в квартиру. Всі її речі, одяг, взуття, та речі дитини залишитися в квартирі, там же залишилися її посуд, предмети биту. Після цього, чоловік бив її, на теперішній час є кримінальні провадження за фактом її побиття чоловіком, які розслідуються Київським ВП ГУНП в Харківській області. Вона проживала в спірній квартирі з 2004 року, дитина також проживала в цій квартирі, вона перебуває на реєстраційному обліку за цією адресою. Іншого місця проживання вона не має. Наразі вона з чоловіком перебуває у зареєстрованому шлюбі, рішення про розірвання шлюбу не набуло чинності. Цю квартиру вона з чоловіком придбали в 2004 році, коли спільно проживали з 2003 року. Наразі вона з донькою вимушені проживати у подруг, за таких умов у неї та її доньки немає нормальних умов для існування. В першу чергу, все робиться для дитини, їй необхідні належні умови проживання, у доньки наразі немає своєї кімнати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користування ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1. Усунено перешкоди у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_3 у житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 08 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2017 року, яке на час розгляду справи у суді першої інстанції не набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.

Від сумісного проживання у подружжя народилася донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Як вбачається з договору купівлі-продажу від 02 квітня 2004 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 квітня 2004 року, відповідач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними побудовами по АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою Відділу реєстрації місця проживання у Київському районі м. Харкова від 11 квітня 2017 року, у житловому будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 (власник ? частини будинку), позивач ОСОБА_2 з 06 вересня 2006 року як дружина (наймач), донька ОСОБА_3 з 23 січня 2008 року (наймач).

Отже, позивачка з донькою вселилися та проживали у спірному житловому будинку як члени сім'ї власника будинку (відповідача), за його згодою, будучи однією сім'єю.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки, звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користування житлом шляхом вселення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що вона проживає з 1980-х років в будинку АДРЕСА_1, є співвласницею іншої частини житлового будинку. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, були однією сім'єю, мають доньку ОСОБА_3. Частину будинку сім'я ОСОБА_1 придбала десь 12 років назад. Вона є сусідкою цієї будівлі. З літа 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають у цьому будинку. ОСОБА_1 в цьому домі проживає з іншою жінкою. ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 та дитині у користуванні частиною будинку по АДРЕСА_1. ОСОБА_1 поміняв замки в дверях вже десь рік назад. ОСОБА_2 стукала в двері, намагалися відкрити двері будинку ключами, однак не виходило, замки змінені. Вона бачила, що ОСОБА_5 приходила в 2016 році до будинку, однак потрапити туди не могла.

Як вбачається з листа начальника Київського ВП ГУНП в Харківській області від 17 серпня 2016 року, позивач звернулася 30 червня 2016 року до відділу поліції з заявою про вчинення кримінального провадження з приводу неправомірних дій відповідача по здійсненню перешкоди у користуванні житлом.

15 вересня 2016 року позивачка знову звернулася до Київського ВП ГУНП в Харківській області з заявою про вчинення відповідачем відносно неї злочину за фактом нанесення їй 09 вересня 2016 року легких тілесних ушкоджень та систематичного перешкоджання їй та доньці у проживанні в будинку АДРЕСА_1, зазначила, що вона з донькою через такі дії відповідача не може проживати у вказаному будинку.

Як вбачається з висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи від 26 серпня 2016 року, позивачці за подіями, які відбулись 09 вересня 2016 року, як стверджує ОСОБА_2, між нею та її чоловіком (відповідачем), позивачці завдані легкі тілесні ушкодження.

З приводу заяви позивача від 15 вересня 2016 року про вчинення злочину, у листі начальника Київського ВП ГУНП в Харківській області від 01 листопада 2016 року зазначено, що провадження припинено, з'ясувати події не вдалося, оскільки ОСОБА_1 на неодноразові запрошення до НП не приходив, при відвідуванні за місцем проживання був відсутній. Роз'яснено право звернення до суду, оскільки вбачається цивільно-правові відносини.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості, оскільки відповідач чинить позивачці та доньці перешкоди у користування спірним житловим будинком, а позивачка з донькою мають право на користування цим житлом.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є законним і обґрунтованим.

Згідно ст. ст. 11, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього.

Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Отже, оскільки відповідач та неповнолітня дитина у свій час на законних підставах, зі згоди власника, вселилися у спірну квартиру як члени сім'ї власника, зареєструвалися у встановлений законом порядок, вони набули право користування житловим приміщенням та мають право на житло.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Діти, які не є власниками майна, що належить на праві власності їх батькам (інколи - іншим родичам), набувають права користування таким майном в силу прямого припису Закону (ст. ст. 3, 176 СК, ст. 405 ЦК України). При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. У ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» прямо вказано, що діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У силу ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Право особи на звернення до суду за захистом, передбачено ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей ЖК і ЦК), позивач, в силу ст. 10, 60 ЦПК України, був зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Положеннями статті 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 156 ЖК України визначено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (ч. 2 ст. 71 ЖК УРСР).

Наявність спору між сторонами, яка полягає у перешкоджанні відповідачем у проживанні позивачу та ОСОБА_3 у спірному будинку підтверджується наявними у матеріалах справи доказами у тому, що позивач зареєстрована у визначеному законом порядку у спірному будинку та не може вселитися до нього у результаті перешкоджання цьому відповідачем, а тому вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні спірним житлом, вимога про її вселення відповідають положенням закону, а порушене право користування житловим приміщенням - відновленню.

Посилання ОСОБА_1 щодо припинення шлюбних відносин та наявність у позивача іншого житла, висновків суду не спростовують. Саме по собі припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє позивача права користування даним приміщенням, оскільки воно є зареєстрованим у визначеному законом порядку місцем її проживання. Належних та допустимих доказів підтверджуючих наявність у позивача іншого постійного житла суду надано не було.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи у суді першої інстанції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а частинами 1, 4 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність та обґрунтованість постановленої судом ухвали, апеляційна скарга не містить. Порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справі під час апеляційного розгляду встановлено не було.

За таких обставин, суд правильно встановив обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача щодо користування спірним житловим будинком.

Керуючись ст.ст. 367, 368, , 375, 381-384, 289, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Повне судове рішення буде складено 15 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий -

Судді :