Постанова № 71583667, 10.01.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 644/8256/15-ц Головуючий суддя І інстанції Клименко А. М.

Провадження № 22-ц/790/556/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді – Яцини В.Б.

суддів: – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря – Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», про визнання правочину недійсним та відшкодування вартості незаконно відчуженого майна,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі – продажу автомобіля «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та про витребування у ОСОБА_6 автомобіля «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, з передачею позивачу, посилаючись на те, що 08 січня 2013 року позивач придбав спірний автомобіль за договором купівлі – продажу, того ж дня уклав з ТОВ «Порше Мобіліті» кредитний договір, отримав кредитні кошти для придбання автомобіля в розмірі 112422 грн. 28 коп. і за договором застави передав зазначений автомобіль у заставу ТОВ «Порше Мобіліті».

26 вересня 2013 року позивач видав відповідачу ОСОБА_5 довіреність на експлуатацію та розпорядженням вказаним транспортним засобом, який на її підставі, з перевищенням наданих йому повноважень, продав автомобіль відповідачу ОСОБА_6 На укладанні цього договору купівлі-продажу власник спірного автомобіля – позивач ОСОБА_3 своєї згоди не давала, згоди на його укладання від заставодержателя - ТОВ «Порше Мобіліті» відповідач ОСОБА_5 не отримав, тому цей договір є недійсним.

Під час розгляду справи позивач змінила позовні вимоги і в остаточному їх варіанті просила визнати недійсним договір купівлі – продажу автомобіля «Volkswagen Polo» (легковий седан – В), рік виробництва - 2012, державний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та оформлений довідкою – рахунком від 25 лютого 2015 року, серії ВІА № 652765, виданої ТОВ «ВІП-ЄКСПЕРТ», і стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача вартість автомобіля «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, в розмірі 219300 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Порше Мобіліті», про визнання правочину недійсним та відшкодування вартості незаконно відчуженого майна – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 частину отриманих від продажу автомобіля грошових коштів у розмірі 35009 грн. 54 коп. та судові витрати у розмірі 640 грн., а загалом стягнути 35649 грн. 54 коп. В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_3 – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову, та ухвалити нове, яким визнати недійсним договір купівлі – продажу автомобіля «Volkswagen Polo» (легковий седан – В), рік виробництва - 2012, державний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та оформлений довідкою – рахунком від 25 лютого 2015 року, серії ВІА № 652765, виданої ТОВ «ВІП-ЄКСПЕРТ», і стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача вартість автомобіля в розмірі 219300 грн.

В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права. Вказано, що наявність зареєстрованої застави підтверджує відсутність у ОСОБА_3 наміру відчужувати автомобіль. Зауважила, що не зверталась за отриманням згоди на продаж автомобіля до ТОВ «Порше Мобіліті». Послалась на те, що їй підлягає відшкодуванню сума, що становить ринкову вартість спірного автомобіля на час звернення з уточненим позовом до суду.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.

Положенням п. 8 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 9 Перехідних положень до ЦПК України в редакції від 15.12.2017 передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 січня 2013 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір № 50007261 з ТОВ «Порше Мобіліті» та отримала грошові кошти в розмірі 112422 грн. 28 коп. та в розмірі 32073 грн. 20 коп., за які придбала у власність автомобіль марки «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1.

09 січня 2013 року позивач ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Порше Мобіліті» договір застави транспортного засобу «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, відповідно до умов якого заставила транспортний засіб.

26 вересня 2013 року позивач ОСОБА_3 видала на ім’я відповідача ОСОБА_5 довіреність на право експлуатації та розпорядження автомобілем марки «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, яка була посвідчена приватний нотаріусом ХМНО ОСОБА_7

З вересня 2013 року по лютий 2015 року ОСОБА_5 сплатив банківській установі 74150 грн. на виконання вимог кредитного договору № 50007261, укладеного між позивачем ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті», що підтверджується квитанціями про внесення ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 грошових коштів на рахунок ТОВ «Порше Мобіліті» для погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, оригінали яких знаходяться у відповідача ОСОБА_5, а копії - були надані суду.

25 лютого 2015 року ОСОБА_5 через торгівельну організацію - ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», шляхом оформлення довідки – рахунку серії ВІА № 652765, продав автомобіль марки «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_6 за суму 109159 грн. 54 коп. (том 1, а.с. 245).

Після цього автомобіль марки «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1, був неодноразово перепроданий і на теперішній час його власником є ОСОБА_8, що підтверджується реєстраційною карткою ТЗ (том 1, а.с. 253).

Відповідно до довіреності від 26 вересня 2013 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 підписувати від її імені договори, одержувати належні їй гроші від продажу автомобіля марки «Volkswagen Polo», державний номер НОМЕР_1 (том 1, а.с. 61).

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_5 продав спірний автомобіль відповідачу ОСОБА_6 за 109159 грн. 54 коп., що встановлено довідкою – рахунком серії ВІА № 652765, і отримані від продажу автомобіля грошові кошти повинен був передати власнику автомобіля – позивачу ОСОБА_3, але не передав. Зазначений висновок суд робить на підставі відсутності будь-яких доказів у підтвердження передачі відповідачем ОСОБА_5 зазначених грошових коштів позивачу ОСОБА_3

Разом з тим, судовим розглядом також встановлено, і це не оспорюється позивачем, що у відповідності до досягнутої між позивачем ОСОБА_3 і відповідачем ОСОБА_5 домовленості, останній протягом 2013 – 2015 років у виконання зобов'язання позивача ОСОБА_3 за кредитним договором № 50007261 від 08 січня 2013 року сплатив ТОВ «Порше Мобіліті» 74150 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу автомобіля, відповідач ОСОБА_5 діяв у відповідності до вимог закону та в межах наданих йому позивачем повноважень, зазначених у довіреності, та відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки довідка – рахунок серії ВІА № 652765 повністю відповідає вимогам закону щодо форми та змісту документу, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу. Проте, оскільки повіреним ОСОБА_5 не було передано довірителю грошових коштів від вчинення оспорюваного правочину, то з нього підлягає стягненню сума, що становить різницю між сумою, за яку було продане спірне майно, та сумою, яку ОСОБА_5 сплатив на виконання умов кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 та 5 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 07 вересня 1996 року № 1388 (в редакції № 1371 від 23.12.2009 року та змінами № 955 від 25.12.2013 року), який діяв на час укладення спірного правочину і встановлював єдину на території України процедуру державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів, передбачено, що документом, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу, його складової частини, що має ідентифікаційний номер, є засвідчена підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Так, у матеріалах справи є копія довіреності, виданої ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_9, якою вона, зокрема, уповноважила останніх продати належний їй автомобіль, підписувати від її імені договори, одержувати належні їй гроші від продажу автомобіля. Зазначена довіреність не містить відомостей про те, що спірний автомобіль є предметом застави.

Оскільки вказана довіреність була відкликана ОСОБА_3 лише 15.05.2015, тобто, вже після відчуження автомобілю на користь ОСОБА_6 згідно довідки-розрахунку серії ВІА № 652765 від 25.02.2015, виданої ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», то на день продажу автомобіля дії відповідача відповідали волі позивача.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про заставу» визначено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у закону, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Таким чином, продаж автомобіля не припинив заставу і тому у даному випадку відсутні передбачені у ст.ст. 203, 215 ЦК України загальні підстави для визнання правочину недійсним, висновки суду з цього приводу є законними і обґрунтованими і доводами скарги не спростовуються.

Колегія суддів також відхиляє доводи скарги про необхідність відповідно до ст. 623 ЦК України стягнення з відповідача на її користь ринкової вартості проданого автомобіля на день розгляду спору, оскільки підстав для повернення автомобіля позивачу не було встановлено. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки ОСОБА_5 мав всі повноваження для вчинення вказаного правочину, він вчинений відповідно до вимог закону.

З огляду на те, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору, при вирішенні питання про відшкодування ОСОБА_3 матеріальних збитків не підлягає застосуванню правило ст. 216 ЦК України, за якою у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителю все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

ОСОБА_3 не заперечувався факт сплати ОСОБА_5 від її імені платежів на погашення суми заборгованості за кредитним договором, та нею не було надано розрахунків на спростування суми, сплачених ОСОБА_5 коштів, яка була зазначена ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив, що 74150 грн. не підлягає стягненню на користь позивача, оскільки вона була ним за домовленістю з позивачем сплачена на виконання її боргового зобов’язання за договором кредиту і за відсутності заперечень позивача з цього приводу, це виконання було нею фактично прийнято.

Враховуючи викладене, та те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано вимог закону, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 15.01.2018.

Головуючий –

Судді -