Постанова № 71581913, 10.01.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 398/3613/16-ц

№ провадження 22-ц/781/87/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Пляка С. Л.

Доповідач Авраменко Т. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10.01.2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів Суровицької Л.В., Чельник О.І.

секретар Бодопрост М.М.

за участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2017 року у справі за позовом першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - академії) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Зазначав, що відповідно до наказу начальника академії № 85-КС від 03 грудня 2014 року ОСОБА_3 зараховано на перший курс навчання до академії, наказом начальника академії № 293 від 08 грудня 2014 року (по стройовій частині) ОСОБА_3 зараховано у списки особового складу академії, поставлено на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта. 15 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подав рапорт про відрахування його з числа курсантів академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання та зобов'язання ним провести відшкодування вартості навчання. Наказом начальника академії № 116-КС від 26 листопада 2015 року (по особовому складу) з курсантом ОСОБА_3 розірвано контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, наказом начальника академії № 279 від 26 листопада 2015 (по стройовій частині) ОСОБА_3 відраховано з числа курсантів, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу академії.

Відповідно до вимог «Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» відповідачу необхідно відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням в академії за період з 03 грудня 2014 року по 26 листопада 2015 року.

Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 58001 грн. 91 коп.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що відповідач є учасником бойових дій та мав право на навчання у військових навчальних закладах за рахунок коштів державного бюджету.

В апеляційній скарзі представник академії просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що оскільки відповідач є учасником бойових дій, він має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій, а саме на навчання у військових навчальних закладах та на навчання за рахунок коштів державного бюджету. Під час проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України відповідача фінансування здійснювалось за рахунок коштів спеціального фонду Державного бюджету України, тому права відповідача, як учасника бойових дій не порушені. Державна підтримка у вигляді повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного бюджету здійснюється у випадку дотримання умов та порядку її надання. Відповідачем подано рапорт про відрахування його з числа курсантів академії у зв'язку з небажанням продовжувати навчання та зобов'язання ним провести відшкодування вартості навчання. Пунктом 1 «Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах» визначено механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі.

Апеляційне провадження відкрито 15 листопада 2017 року (а.с.143), розгляд справи призначено на 06 грудня 2017 року (а.с.146), в судовому засіданні 06 грудня 2017 року оголошено перерву до 10 січня 2018 року (а.с.176).

В засіданні апеляційного суду представник відповідача просив відхилити апеляційну скаргу посилаючись на те, що відповідач як учасник бойових дій має право на навчання за рахунок коштів державного бюджету, яке припинив за станом здоров'я. Під час навчання відповідач пройшов медичну комісію, яка встановила втрату працездатності. Він не міг за станом здоров'я витримувати фізичні навантаження під час навчання і йому запропонували подати заяву про відрахування з академії в зв'язку з небажанням продовжувати навчання. Після відрахування з навчального закладу для проходження подальшої військової служби, відповідач не продовжив військову службу, оскільки постійно хворів, що підтверджується епікризами. Також просив врахувати, що відповідач до зарахування на навчання проходив військову службу за контрактом і його грошове утримання було вищим грошового утримання в академії.

Прокурор, позивачі, повідомлені про час та місце розгляду справи під розписку (а.с.192-193,195), в засідання апеляційного суду не прибули повторно. Прокурор та представник академії в письмових поясненнях просили задовольнити апеляційну скаргу та розглядати справу за відсутності їх представника (а.с.185-188,190,196).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У статті 53 Конституції України зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Конвенція Міжнародної організації праці N 29 "Про примусову чи обов'язкову працю", що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов'язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі статтею 1 Міжнародної Конвенції "Про скасування примусової праці" N 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 N 2021-III, держава зобов'язується скасувати обов'язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року №5-рп/2004 у справі про доступність та безоплатність освіти визначено, що безоплатність вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах необхідно розуміти як можливість здобуття освіти у цих закладах без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги.

Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державне замовлення).

Обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу є порушенням конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України) та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України).

Частиною десятою статті 25 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з якою курсанти, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «й» частини шостої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Механізм відшкодування таких витрат курсантами, в разі, зокрема, дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання, визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 ( далі - Порядок).

Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (пункт 3 Порядку).

Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів (пункт 4 Порядку).

Крім того, пунктами 5 і 6 Порядку передбачено, що витрати відшкодовуються у повному розмірі: курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у вищий навчальний заклад, курсантами жіночої статі - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк. Витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю: курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.

Порядком розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (наказ 16.07.2007 N 419/831/240/605/537/219/534 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 липня 2007 р. за N 863/14130 передбачено, що до розрахунку береться різниця між грошовим забезпеченням, фактично отриманим курсантом за відповідний період навчання, та витратами на виплату посадового окладу за відповідною посадою військовослужбовця строкової військової служби за цей самий період, а щодо харчування - різниця вартості норм харчування курсанта та військовослужбовця строкової військової служби.

Відповідно до розрахунку сума витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_3 в академії становить 58001 грн. 91 коп. та складається з грошового забезпечення 40355 грн.54 коп., продовольчого забезпечення 12120 грн.20 коп., медичного забезпечення 96 грн. 40 коп. , комунальні послуги 5429 грн.77 коп., (а.с.12,13-18).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи,відповідач ОСОБА_3 був призваний на військову службу по мобілізації. З 19 травня 2014 року брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується відповідним наказом (а.с.88).

12 червня 2014 року між відповідачем та командиром 30 окремої механізованої бригади укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на особливий період, строк дії контракту не визначено (а.с.199-200).

01 вересня 2014 року ОСОБА_3 при виконанні бойового завдання в Луганській області під час мінометного обстрілу одержав вогнепальні осколкові поранення в ділянці лівого передпліччя, нижніх кінцівок, лікувався в госпіталі в м. Харкові (видалення осколків з колінного суглоба та гомілок), потім в госпіталі в м. Миколаїв (а.с.91-93).

Довідкою військово-лікарської комісії встановлено, що захворювання пов'язане з проходженням військової служби (а.с.90), має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.87).

Контракт від 12 червня 2014 року припинено з 08 грудня 2014 року у зв'язку із вступом до Академії сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного (а.с.200).

08 грудня 2014 року з відповідачем укладено контракт на проходження військової служби (навчання), який було припинено 26 листопада 2015 року у зв'язку з відрахуванням з числа курсантів через небажання продовжувати навчання згідно з наказом від 26 листопада 2015 року №279 (а.с.183). Відповідач направлений для подальшого прийняття рішення щодо укладення нового контракту про проходження військової служби (а.с.10).

В період навчання в академії встановлена втрата професійної працездатності 10 % в зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою серія 12ААА №001623 від 15 квітня 2015 року (а.с.203-204).

Після припинення навчання відповідач новий контракт про проходження військової служби не укладав, на військовій службі більше не перебував та неодноразово проходив стаціонарне лікування у військовому госпіталі, зокрема з 08 грудня 2015 року по 21 грудня 2015 року, з 28 квітня 2017 року по 04 травня 2017 року (а.с.94, 95)

Обґрунтованими є доводи заперечення відповідача, що наданий позивачем розрахунок не містить відомостей щодо різниці в грошовому та продовольчому забезпеченні курсанта та відповідача, який на навчання прийшов під час проходження військової служби за контрактом, укладеним на невизначений строк, і держава відповідно до умов контракту виплачувала б йому грошове та продовольче забезпечення, що свідчить про відсутність шкоди державі.

Сукупність таких обставин, зокрема, порушення права відповідача, як учасника бойових дій на безкоштовне навчання, наявність порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується, та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах внаслідок обов'язкового відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу, обмежена працездатність відповідача за станом здоров'я, наявність в підзаконному нормативному акті права на сплату різниці в грошовому та харчовому забезпеченні тільки військовослужбовцями строкової військової служби та відсутність такого права у осіб, призваних на військову службу по мобілізації, що порушує конституційний принцип рівності прав людей, свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення з відповідача витрат на навчання.

Доводи апеляційної скарги такий висновок суду не спростовують та зводяться до порушення економічних інтересів держави .

В межах доводів апеляційної скарги передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачногозалишити без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 15 січня 2018 року.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: Л.В.Суровицька

О.І.Чельник