Рішення № 71580067, 12.01.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/7158/17

Провадження № 2-а/202/11/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 січня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі головуючого судді: Бєльченко Л.А.,

при секретарі – Федорченко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа – Адміністрація державної Прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом до відповідача, зазначаючи, що він проходив військову службу у КДБ СРСР з 1980 року по 03.02.1983 роки. Відповідно до довідки МСЕК № 5 серії 10 ААГ № 005403 від 26.01.2015 року йому у 2015 році встановлена ІІІ група інвалідності до 01.02.2017 року. У вказаній довідці зазначена причина інвалідності: поранення, контузія, захворювання, пов’язане з участю у бойових діях та перебуванням на території іншої держави. Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 143 від 20.01.2015 року його, позивача, поранення (контузія) та захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У 2017 році він звернувся до Індустріального районного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності, пов’язаної із виконанням обов’язку військової служби. Однак у задоволенні заяви йому було відмовлено з тих підстав, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, а Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому таку виплату має здійснювати Державна прикордонна служба України.

Позивач вважає вказану відмову протиправною, тому просив визнати дії відповідача щодо відмови йому у призначенні і виплаті вказаної грошової допомоги протиправними та зобов’язати відповідача призначити та виплатити йому вказану грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

В судовому засіданні позивач та його представник, ОСОБА_2, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, ОСОБА_3, в судовому засіданні заперечував проти позову, зазначаючи, що молодший сержант строкової служби в запасі ОСОБА_1 звільнений з військової служби 03.02.1983 року. На день звільнення з військової служби позивач проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР. Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 25.12.2013 року № 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. Представник відповідача зазначив, що витрати, пов’язані із виплатою одноразової грошової допомоги позивачеві, повинні здійснюватися Державною прикордонною службою України, а не Міністерством оборони України. Тому представник відповідача просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи, Адміністрації державної Прикордонної служби України, в судове засідання не з'явився, надав на адресу суду письмові пояснення з приводу позовних вимог, в котрих зазначив, що прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї проводилося саме керівником Міністерства оборони – ОСОБА_4 оборони, а не керівником Державної прикордонної служби, а тому витрати щодо виплати позивачеві одноразової грошової допомоги повинно нести Міністерство оборони України, оскільки позивач не належав до особового складу Державної прикордонної служби України, військову службу в Адміністрації Держприкордонслужби чи органах Державної прикордонної служби України ніколи не проходив. Представник третьої особи просив справу розглянути за його відсутності за наявними матеріалами справи (а.с. 26-33).

Суд, вислухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач у період з 1980 року по 03.02.1983 року проходив військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР та був звільнений в запас.

Відповідно до довідки МСЕК № 5 серії 10 ААГ № 005403 від 26.01.2015 року йому у 2015 році встановлена ІІІ група інвалідності до 01.02.2017 року. У вказаній довідці зазначена причина інвалідності: поранення, контузія, захворювання, пов’язане з участю у бойових діях та перебуванням на території іншої держави (а.с. 42, 43, 44).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 143 від 20.01.2015 року поранення (контузія) та захворювання позивача, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (а.с. 45).

Судом встановлено, що у 2017 році позивач звернувся до Індустріального районного військового комісаріату із заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та постанови Кабінету ОСОБА_4 України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у зв’язку з встановленням йому третьої групи інвалідності.

Листом військового комісара Індустріального районного військового комісаріату за вихідним № Г/1493 від 28.09.2017 року позивача було повідомлено про відмову Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги (а.с. 5).

Відповідно до виписки з Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 83 від 04.08.2017 року позивачеві відмовлено у призначенні вказаної грошової допомоги з тих підстав, що на день звільнення з військової служби позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, а тому саме Державна прикордонна служба України має здійснювати виплату позивачеві вказаної допомоги (а.с. 6).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги,встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави-учасниці Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців,осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Зазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

У свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби закріплене в статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 08.02.2015 року, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) та в постанові Кабінету ОСОБА_4 України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації..

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пункт 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом ОСОБА_4 України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 «Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 975 від 25.12.2013 року, військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що право на отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги виникло у позивача з моменту встановлення йому ІІІ групи інвалідності, тобто з 23.01.2015 року, що узгоджується із постановами Верховного Суду України у справах № 21-446а14 від 18.11.2014 року, № 21-135а15 від 21.04.2015 року, № 21-563а14 від 10.03.2015 року.

Відповідно до п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов’язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов’язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Згідно із п. 13 Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, у відповідності до пункту 13 Порядку №975 відповідач, як головний розпорядник бюджетних коштів, мав прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Однак Міністерство оборони України, як розпорядник бюджетних коштів відповідно до Постанови №975, відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги.

Прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились саме керівником Міністерства оборони - ОСОБА_4 оборони, а не керівником Державної прикордонної служби, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.

Відповідно до положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, яке затверджено постановою КМ України № 393 від 17.07.1992, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та ОСОБА_5, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавець прирівнює соціальний захист військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Щодо правонаступництва колишніх органів державної влади СРСР суд зазначає наступне.

Так, позивач у 1980 - 1983 роках проходив строкову військову службу у складі військової частини, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР та був звільнений на підставі наказу ОСОБА_4 оборони колишнього СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при ОСОБА_4 СРСР).

На цей час жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.

Прикордонні війська КДБ СРСР відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12.10.1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989.

Після розпаду СРСР прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекистану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію відповідно в березні і в серпні 1992 року.

Указом Президента Російської Федерації від 8 листопада 1992 року, був розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикистан, і через громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією Росії.

У листопаді 2004 року всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського округу були передані до складу Збройних сил Республіки Таджикистан.

Водночас, згідно з пунктом 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_4 України від 30 серпня 1991 року № 1464-ХІІ всі дислоковані на території республіки (УРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою переведені у відання України.

Пунктом 2 постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 2 січня 1992 р. №3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР - при цьому до складу самого прикордонного округу входили також і частини прикордонних військ КДБ СРСР, розташовані на території Білоруської СРСР та Молдавської СРСР. Проте вказані військові частини відійшли до відання Білорусі та Молдови і жодного відношення до Державної прикордонної служби не мають.

Таким чином, посилання Міністерства оборони України на те, що Держприкордонслужба є правонаступником всіх Прикордонних військ КДБ СРСР та виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися Адміністрацією Держприкордонслужби є некоректним та не ґрунтується на жодній правовій нормі, а висновок щодо наявності правового зв'язку між Державною прикордонною службою України та позивачем - хибним та надуманим.

На підставі вище зазначеного, суд приходить до висновку, що Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського Прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала, а тому виплату позивачеві одноразової грошової допомоги повинно здійснювати Міністерство оборони України, як головний розпорядник бюджетних коштів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає можливим визнати дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», протиправними та зобов’язати Міністерство оборони України здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», у зв’язку з встановленням йому третьої групи інвалідності.

Відповідно до статті 139 КАС України з державного бюджету на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 243-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Зобов’язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», у зв’язку з встановленням йому третьої групи інвалідності.

Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржена до апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя - Бєльченко Л.А.