Рішення № 71576297, 15.01.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.01.2018р. Справа №905/1570/17

за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш», м.Дніпро

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничі машини - Дружківський

машинобудівний завод», м.Дружківка

про стягнення заборгованості в сумі 1543109,06 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничі машини - Дружківський

машинобудівний завод», м.Дружківка

до Приватного акціонерного товариства «Дніпрополімермаш», м.Дніпро

про визнання недійсним пункту договору

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники:

від позивача: Погребна А.О.-по дов.

від відповідача: Власенко І.В.-по дов.ю

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш", м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка, про стягнення заборгованості в сумі 1543109,06 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., пеня в сумі 120603,89 грн., три проценти річних в сумі 13549,49 грн. та інфляція в сумі 37355,68 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №23 від 10.07.2016р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару за видатковими накладними №2808 від 28.02.2017р. та №3003 від 30.03.2017р.

27.07.2017р. до господарського суду Донецької області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання п.6.9 договору поставки №23 від 10.07.2016р. недійсним.

31.07.2017р. до суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про стягнення збитків в сумі 2641832,28 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.08.2017р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання п.6.9 договору поставки №23 від 10.07.2016р. недійсним до спільного розгляду з первісним позовом по справі №905/1570/17.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.08.2017р. відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка про зміну предмета та підстав раніше заявленого зустрічного позову до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання недійсним пункту договору, яка викладена у зустрічному позові про стягнення збитків в сумі 2641832,28 грн.

01.08.2017р. до суду надійшов відзив від 31.0-7.2017пр. №юр-3107-01 Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро на зустрічну позовну заяву, згідно якого позивач посилається на безпідставність зустрічних позовних вимог.

08.08.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Донецької області від 01.08.2017р. по справі №905/1570/17 про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09.08.2017р. провадження по справі №905/1570/17 було зупинено до закінчення апеляційного провадження та повернення справи №905/1570/17 до господарського суду Донецької області.

14.08.2017р. до суду надійшов відзив на позов від 11.08.2017р. №034/2-96 Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка, згідно якого відповідач стверджує про:

- виконання позивачем своїх зобов'язань з постачання товару за договором з простроченням, внаслідок чого відповідачем застосовано до позивача оперативно-господарську санкцію у вигляді утримання суми неустойки з сум, що належали до оплати позивачу у розмірі 1371600,00 грн.,

- відсутність порушення прострочення виконання своїх зобов'язань перед позивачем;

- недійсність п.6.9 договору №23 від 10.07.2016р.;

- невірне нарахування позивачем сум інфляції та трьох процентів річних.

11.10.2017р. до суду надійшла заява позивача відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, згідно з якою позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1769892,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., пеня в сумі 260093,73 грн., три проценти річних в сумі 31023,30 грн. та інфляція в сумі 107175,58 грн.

У зв'язку з поверненням справи ухвалою суду від 05.12.2017р. поновлено провадження по справі №905/1570/17, розгляд справи призначено на 19.12.2017р.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)" внесено зміни, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 15.12.2017р.

Згідно п.9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 19.12.2017р. призначено розгляд справи №905/1570/17 за правилами загального позовного провадження.

В засіданні суду 19.12.2017р. позивачем повідомлено суд про ненадання відповіді на заперечення відповідача проти позову. Одночасно, згідно з заявою позивача ним було змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш", м.Дніпро, що підтверджується наданими до справи копіями протоколу загальних зборів акціонерів товариства від 14.08.2017р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статуту Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро.

03.01.2018р. до суду надійшла відповідь від 28.12.2018р. №2812 Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро на відзив, згідно якої відповідачем було безпідставно застосовано до позивача оперативно-господарську санкцію.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

10.07.2016р. між сторонами був підписаний договір №23, за умовами якого позивач зобов'язався передати в обумовлені договором строки відповідачу продукцію та/або товар, виготовлений згідно конструкторської документації, переданої відповідачем, а відповідач зобов'язався прийняти даний товар та оплатити за нього узгоджену суму.

Кількість, ціна та асортимент товару визначаються специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного договору (п.1.2 договору).

Узгодженою партією товару згідно розділу 4 договору є кількість та асортимент товарів, визначених в конкретній специфікації. Базисні умови поставки узгодженої партії товару - EXW згідно з правилами «Інкотермс-2000», якщо інше не узгоджено у відповідних специфікаціях до договору. Місце пункту призначення, конкретні умови та строки поставки за кожною партією товару вказуються сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Постачальник за приписом п.4.3 договору зобов'язується Укрпоштою, факсом або електронною поштою повідомити покупця про готовність до відвантаження товару за два дні до відвантаження. Постачальник зобов'язаний разом з товаром надати покупцю наступні документи: рахунки-фактури на товар, сертифікати якості, накладні на товар, сертифікат відповідності, копію залізничних накладних або відповідні товаросупровідні документи. Згідно ст.201.1 Податкового кодексу України платник податку (постачальник) зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов реєстрації в порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженого платником особи та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов'язання поставки вважаються виконаними з моменту приймання партії товару та надання всіх необхідних належним чином оформлених документів згідно п.4.3 договору (п.4.4 договору).

Сторонами 10.07.2016р. було підписано специфікацію до договору від 10.07.2016р. №23, відповідно до якої позивач зобов'язаний поставити відповідачу:

- ротор згідно креслення 43306.1600-02 у кількості 1 од. на суму 4500000,00 грн. без ПДВ;

- ротор згідно креслення 43306.1600-03 у кількості 1 од. на суму 4500000,00 грн. без ПДВ всього на суму 108000000,00 грн. з ПДВ в строк 180 календарних днів з дати отримання від замовника узгоджених креслень та отримання попередньої оплати.

Виходячи зі змісту наданих до матеріалів справи видаткових накладних №2808 від 28.02.2017р., №3003 від 30.03.2017р. позивачем за договором №23 від 10.07.2016р. було передано, а відповідачем прийнято товар на суму 10800000,00 грн.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму за договором від 10.07.2016р. №23 з боку відповідача не спростований, не заперечується.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до розділу 5 договору №23 від 10.07.2016р. ціна товару за одиницю та по позиціях вказані у специфікаціях до договору. Загальна сума даного договору визначається сумою всіх специфікацій, які є складовими та невід'ємними частинами договору. Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на проточний рахунок позивача. Порядок оплати товару узгоджується окремо в кожній специфікації.

За приписом п.2 специфікації до договору умови оплати: 25% попередня оплата протягом 3 банківських днів по факту підписання договору, 25% по факту поставки заготовки валу на склад протягом трьох банківських днів (факт поставки підтверджується видатковою накладною або ТТН), 30% протягом трьох банківських днів по факту отримання Укрпоштою, факсом або електронною поштою повідомлення про готовність товару до відвантаження, 20% відстрочка платежу 45 календарних днів - з дати відвантаження товару (датою відвантаження вважається дата, вказана у накладній та ТТН).

Згідно наданих до справи банківських виписок відповідачем було сплачено позивачу 18.07.2016р. грошові кошти в сумі 1830000,00 грн., 19.07.2016р. - 870000,00 грн., 03.11.2016р.-2700000,00 грн., 02.03.2017р. - 1620000,00 грн., 05.04.2017р. - 248400,00 грн., 20.04.2017р. - 1080000,00 грн., 10.05.2017р. - 1080000,00 грн.

Таким чином, за висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 1371600,00 грн. за договором поставки від 10.07.2016р. №23, всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

За приписом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача три проценти річних в розмірі 31023,30 грн. за період з 14.07.2017р. по 05.12.2017р. та інфляцію в сумі 107175,58 грн. за період з 14.07.2017р. по 05.12.2017р.

За приписом ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України предметом неустойки є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.6.9 договору від 10.07.2016р. №23 за порушення строків оплати товару за договором відповідач сплачує позивачу неустойку у розмірі 0,1% вартості несплаченого товару за кожен день прострочення.

Позивачем на підставі п.6.9 договору від 10.07.2016р. №23 нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача за період з 14.07.2016р. по 26.11.2017р. пеню в сумі 260093,73 грн.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Виходячи зі змісту наданого позивачем розрахунку, який викладений в заяві про збільшення позовних вимог, позивачем пеню, три проценти річних та інфляцію нараховано окремо за кожним періодом платежу, який був передбачений специфікацією до договору №23 від 10.07.2016р.

Проте, всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України позивачем факт прострочення сплати відповідачем окремо третього платежу не доведений належними доказами.

Так, як вказувалось вище, 30% вартості товару відповідач зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів по факту отримання Укрпоштою, факсом або електронною поштою повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Позивачем до матеріалів справи додано листи №01-192 від 20.02.2017р. та №01-354 від 27.03.2017р., згідно яких повідомлено відповідача про готовність товару до відвантаження. При цьому, прострочення оплати вартості даного товару позивач розпочинає розраховувати шляхом відліку трьох банківських днів від дати складання цих листів.

Відповідних доказів надсилання даних листів на адресу відповідача позивачем до справи не додано.

Відповідні роздруківки з електронної пошти не можуть бути прийняті судом до уваги в якості належних доказів повідомлення відповідача про готовність товару до відвантаження, враховуючи, що зі змісту даних роздруківок відсутні відомості щодо надсилання саме позивачем відповідачу цих листів. Крім цього, датою відправки у даних повідомленнях визначено 03.07.2017р., тобто значно пізніше ніж розпочато нарахування.

Таким чином, за висновками суду, позивачем не доведено факту прострочення сплати відповідачем третього платежу за договором.

Крім цього, як встановлено судом, позивачем при нарахуванні суми пені за період з 31.03.2017р. по 26.11.2017р. порушено вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також щодо вимог про стягнення інфляції суд виходить з того, що відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Проте, позивачем відповідні суми інфляції розраховані не за повні місяці.

За таких обставин, приймаючи до уваги той факт, що за умовами договору №23 від 10.07.2016р. остаточні розрахунки мали бути проведені відповідачем з відстрочкою платежу 45 календарних днів - з дати відвантаження товару, тобто, остаточно в строк до 15.05.20176р. (14.05.2017р. є вихідним днем), внаслідок проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача на користь позивача підлягають:

- три проценти річних в сумі 22997,79 грн. за період з 14.07.2016р. по 05.12.2017р.;

- інфляція в сумі 81268,29 грн. за період з червня 2017р. по листопад 2017р.;

- пеня в сумі 193094,96 грн. за період з 14.07.2016р. по 16.11.2017р., а решта вимог в цій частині є неправомірною та підлягає залишенню без задоволення.

Заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві на позов, суд до уваги не приймає з огляду на таке:

Так, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на порушення позивачем строків поставки товару, обумовлених договором, внаслідок чого відповідач керуючись п.п.6.3, 6.7 договору №23 від 10.07.2016р. застосував до позивача оперативно-господарську санкцію, виражену в утриманні сум неустойки з сум, що належали до оплати позивачу у розмірі 1371600,00 грн.

Відповідно до ст.235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Згідно із ст.236 Господарського кодексу України передбачено види оперативно-господарських санкцій, які сторони можуть узгодити у господарських договорах. При цьому, перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Як встановлено, згідно п.6.3 договору від 10.07.2016р. №23 покупець залишає за собою право застосувати до винної сторони оперативно-господарські санкції, передбачені ст.236 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.6.7 договору відповідач має право в односторонньому безумовному порядку застосувати до позивача оперативно-господарську санкцію, виражену у утриманні сум пред'явленої постачальнику неустойки та розрахованих збитків з належних до сплати сум, в тому числі за поставлений товар за даним договором, шляхом направлення відповідного повідомлення з визначенням утримуваної суми неустойки та розрахованих збитків. До завершення розгляду по суті спірних питань сторонами або судом, утримання покупцем сум неустойки та збитків не є порушенням передбачених цим договором зобов'язань покупця з оплати поставленого постачальником товару.

Проте, за висновками суду, п.п.6.3, 6.7 договору не містять у собі умов щодо визначення виду порушення, за яке до постачальника може бути застосований такий вид оперативно-господарської санкції як утримання належних до сплати сум.

При цьому, сторонами в договорі №23 від 10.07.2016р. було узгоджено наслідки порушення постачальником строків оплати товару. Так, за змістом п.6.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання за договором (у тому числі строків поставки) постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1% вартості непоставлених товарів за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Відповідно до п.6.4 договору у разі порушення позивачем узгоджених сторонами строків поставки, відповідач має право в односторонньому порядку змінити умови оплати товару, згідно з якими оплата партії товару (у тому числі поставленого постачальником) буде здійснюватися відповідачем протягом 60 календарних днів від дати її поставки. Про прийняте рішення відносно зміни умов оплати вартості партії товару відповідач повідомляє позивача у письмовому вигляді шляхом направлення відповідного повідомлення за адресою, указаною в реквізитах даного договору.

Доказів направлення на адресу позивача відповідного повідомлення про зміну умов оплати за договором №23 від 10.07.2016р. відповідачем до матеріалів справи не надано.

Одночасно, у випадку наявності підстав для стягнення з постачальника штрафних санкцій за порушення строків поставки відповідач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

В даному ж випадку, нездійснення відповідачем оплати вартості поставленого позивачем товару фактично є односторонньою відмовою від виконання свого зобов'язання.

Інші твердження відповідача, викладені в заперечення позовних вимог, судом не прийняті як такі, що не доведені та не мають значення для вирішення спору.

За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення інфляції, трьох процентів річних та пені є частково неправомірним, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову судом не прийняті, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 1648261,04 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., три проценти річних в сумі 22997,79 грн., інфляція в сумі 81268,29 грн. та пеня в сумі 193094,96 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним п.6.9 договору №23 від 10.07.2016р., суд виходить з наступного:

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При цьому, згідно ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як встановлено, обгрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним п.6.9 договору від 10.07.2016р. №23 позивач посилається на невідповідність даного пункту договору вимогам ст.343 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Проте, відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України згідно із статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України, свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Відсутність обопільного волевиявлення сторін при узгодженні певної умови договору може бути врегульована законодавчо встановленими нормами, які визначають поведінку сторін у певній ситуації.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено граничний розмір штрафних санкцій, що нараховуються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, але якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як встановлено, договір від 10.07.2016р. №23 із включенням до нього п.6.9 підписаний сторонами без будь-яких зауважень або заперечень.

Таким чином, сторонами за власним волевиявленням в договорі було узгоджено можливість застосування такого виду господарських санкцій як пеня у розмірі 0,1% вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Одночасно, відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлені обмеження щодо стягнення розміру пені, яка може застосовуватись за згодою сторін.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 N 25/187).

Таким чином, узгодження сторонами у договорі певного розміру пені жодним чином не порушує норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким встановлені обмеження щодо розміру пені, яка сплачується.

За таких обставин, враховуючи викладене, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним п.6.9 договору №23 від 10.07.2016р. підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір за первісним позовом підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Судовий збір за зустрічним позовом підлягає віднесенню на відповідача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 74, 76, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка про стягнення заборгованості в сумі 1769892,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., пеня в сумі 260093,73 грн., три проценти річних в сумі 31023,30 грн. та інфляція в сумі 107175,58 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро основний борг в сумі 1371600,00 грн., три проценти річних в сумі 22997,79 грн., інфляцію в сумі 81268,29 грн. та пеню в сумі 193094,96 грн., всього заборгованість в сумі 1648261,04 грн., судовий збір в сумі 24724,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка відмовити.

Відмовити повністю в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка до Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання недійсним п.6.9 договору №23 від 10.07.2016р.

В судовому засіданні 15.01.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 15.01.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина