Рішення № 71573006, 05.01.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/12197/14-ц

пр.№ 2/464/417/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.12.2017 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі: головуючого – судді Мички Б.Р.

секретар судового засідання Кріль Х.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу №464/12197/14-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)” /позивачі/ до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 /відповідачі/, третя особа Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння,

прокурори: Барковський В.В., Межвінський Д.З., Поліщук Р.А.

представники позивачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

представники відповідачів: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13

представник третьої особи: ОСОБА_14

у с т а н о в и в:

перший заступник прокурора м. Львова ОСОБА_15, правонаступником прав та обов’язків якого є Львівська місцева прокуратура №1, звернувся до суду із позовом в інтересах Фонду Державного майна України, Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, в якому після уточнення позовних вимог просить: скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 12.07.2012 року, прийняте реєстратором ОКП ЛОР БТІ та ЕО ОСОБА_16 щодо проведення державної реєстрації в цілому на будівлю автомийки під літ. Б-1, за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка, 2, за ОСОБА_1; зобов’язати внести запис про скасування державної реєстрації права власності в цілому на будівлю автомийки під літ. Б-1, за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка, 2, за ОСОБА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою Б-1, площею 216 кв.м., за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка, 2, укладений 14.02.2013 року між СПД ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, реєстраційний номер №398 від 14.02.2013року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Фонду державного майна України в особі ДП ЛВК №48 підсобне приміщення, площею 107,8 м.кв., що по вул.Хуторівка, 2 у м. Львові, шляхом приведення самочинно збудованої споруди, площею 216 кв.м., в попередній стан; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на автомийку під літерою Б-1, площею 216 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка, 2.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 року за позовом СПД-ФО ОСОБА_1 до СПД-ФО ОСОБА_17 ухвалено визнати за СПД-ФО ОСОБА_1право власності на будівлю автомийки загальною площею 216,0 кв.м., що розташовано на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові.В подальшому, 14.02.2013 року, між СПД-ФО ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу автомийкипід літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м. за адресою: вул. Хуторівка, 2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 року по справі 5015/1506/12 задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Львова та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Прокурор вказує, що згідно інвентарної картки обліку основних засобів на балансі ДП Львівської виправної колонії перебуває приміщення площею 107,8 кв.м. Оскільки СПД-ФО ОСОБА_1 не мав права розпоряджатися спірним приміщенням, а рішення про визнання за ним права власності було скасоване судом апеляційної інстанції, то таке слід витребувати на користь позивача.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представники Фонду державного майна України та Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48) заявлений прокурором позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечив. Вказав, що позивачем не доведено право власності на будь-який об’єкт нерухомого майна, в тому числі на приміщення автомийки, а сам по собі факт перебування майна на балансі не є доказом права власності чи законного володіння. Також вказав, що позивач об’єднав в одній вимозі два взаємовиключні способи захисту: витребування майна з чужого незаконного володіння та приведення самочинно спорудженого об’єкта в попередній стан.

Відповідач ОСОБА_18 комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника не забезпечив, а тому суд вважає можливим розглядати справу у його відсутності.

Відповідач приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судові засідання не з'являлася, а тому суд вважає можливим розглядати справу у його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судові засідання не з'являвся, а тому суд вважає можливим розглядати справу у його відсутності утності.

Представник Управління державної реєстрації Львівської міської ради проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення учасників процесу, з’ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та досліджуючи докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов до наступного висновку з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 року за позовом СПД-ФО ОСОБА_1 до СПД-ФО ОСОБА_17 ухвалено визнати за СПД-ФО ОСОБА_1 право власності на будівлю автомийки, загальною площею 216,0 кв.м., що розташовано на вул. Хуторівка, 2 у м. Львові (т.1, а.с. 7-10).

В подальшому, 14.02.2013 року, між СПД-ФО ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу автомийки під літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м. за адресою: вул. Хуторівка, 2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3М.(т.1, а.с. 19, 20).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2013 року по справі 5015/1506/12 задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора м. Львова та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2012 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с. 11-16).

Позивач просить витребувати спірне приміщення із чужого незаконного володіння (застосувати віндикацію).Вказані відносини врегульовані ст.ст. 387, 388 ЦК України. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника. Першою умовою застосування такого способу захисту є пред’явлення позову саме власником речі.

Предметом витребування позивач зазначив нерухоме майно – підсобне приміщення площею 107,8 кв.м. На підтвердження прав власника зазначеного нерухомого майна позивачем представлено лише Інвентарну картку обліку основних засобів без номера, в графі «підприємство, організація» зазначено: «П-ство ЛВК-48», в якій інвентаризовано побутове приміщення площею 107,8 кв.м. (т.1, а.с. 28, 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Разом з тим, прокурором та позивачами у справі не подано суду доказів наявності права власності на вказаний об’єкт нерухомого майна. В судовому засіданні представники позивачів пояснили, що право власності на спірне приміщення зареєстроване не було.

Відповідно, суд доходить висновку, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами наявність права власності на спірне нерухоме майно, тому відсутнє порушення права позивачів та підстави для витребування майна.

Також, умовою витребування майна з чужого незаконного володіння є збереження в натурі саме цього, індивідуально визначеного майна, а також наявність цього майна у відповідача.

Відповідно до п. 19постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Згідно з Технічним паспортом на будівлю мийки літ. «Б-1» за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2 (т.1, а.с. 30-34), виготовленим 02.12.2010 року, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» площа будівлі становить 216,0 кв.м.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 68563102 від 20.09.2016 року ОСОБА_2 на праві власності належить будівля автомийкиліт. «Б-1» за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 2, загальною площею 216 кв.м. (том 3, а.с. 1-2).

З наведеного вбачається та не оспорюється прокурором і позивачами у справі, що на даний час у власності відповідача ОСОБА_2 знаходиться приміщення автомийки, позначене літерою «Б-1» площею 216,0 кв.м., а не об’єкт, який просить витребувати позивач –підсобне приміщення, площею 107,8 кв.м.

Відсутність в натурі індивідуально визначеного майна, яке просить витребувати з чужого незаконного володіння позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим, це не позбавляє потерпілу особу звертатися із позовом про відшкодування збитків чи застосування інших зобов’язально-правових способів захисту за умови доведення порушення свого права.

Спосіб захисту, який просить застосувати прокурор, містить у собі два взаємовиключних способи – витребування майна з чужого незаконного володіння (речово-правовий спосіб захисту права власності) та приведення самочинно збудованої споруди в попередній стан (самостійний спосіб захисту, передбачений ст. 376 ЦК України, який може бути застосований за позовом власника (користувача) земельної ділянки, органу державної влади чи місцевого самоврядування до особи, яка здійснила самочинне будівництво). Судом встановлено, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну будівлю на підставі договору купівлі-продажу та жодного самочинного будівництва не проводив, що виключає застосування до нього положень ст. 376 ЦК України.

В цьому контексті суд також враховує висновки, викладені Європейським судом з прав людини в п.п. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 рокуу справі «Рисовський проти України» щодо особливої важливості принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «ОСОБА_12 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «ОСОБА_12 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Тобто, у даному випадку суд враховує, що відповідач у справі, ОСОБА_2,добросовісно набув право власності на спірну будівлю за договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріально у встановленому законом порядку. Право власності за продавцем було визнано рішенням суду, яке на момент купівлі-продажу перебувало в законній силі та було зареєстроване у встановленому законом порядку. В подальшому, відповідне рішення було скасоване судом апеляційної інстанції через рік після його ухвалення. Позбавлення ОСОБА_2 права власності на спірну будівлю для виправлення помилок, допущених компетентними державними органами суд вважає непропорційним втручанням у його право власності.

Позивач вказує, що первинним юридичним фактом, на підставі якого спірне майно вибуло із його володіння, було рішення Господарського суду Львівської області, яке було в подальшому скасовано. Договір купівлі-продажу від 14.02.2013 року між СПД-ФО ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є наступним правочином, стороною якого позивачі не є.

У відповідності до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У Правовому висновку у справі № 6-3104цс16Верховним Судом України висловлено позицію, згідно з якою не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

На основі наведеного, не підлягає до задоволення вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі автомийки під літерою Б-1, площею 216 кв.м., за адресою: м.Львів, вул.Хуторівка, 2, укладеного 14.02.2013 року між СПД ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3, реєстраційний номер №398 від 14.02.2013року.

Оскільки заявлені вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачами є похідними від вимог про визнання недійсним договору та витребування майна, то відсутні підстави для задоволення цих вимог.

Згідно з ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. Відповідно, скасуванню підлягають заходи забезпечення позову, вжиті судом у даній справі ухвалою від 05 грудня 2014 року.

На підставі ст.ст. 376, 387, 388 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 158, 258, 259, 263-268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в:

у задоволенні позову керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Фонду державного майна України, Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ОСОБА_2, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння, – відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 05 грудня 2014 року, - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 Цивільного процесуального кодексу України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

За умовами ст.273 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Львівська місцева прокуратура №1, місцезнаходження: м.Львів, вул.Богомольця, 9.

Позивачі: Фонд державного майна України, код ЄДРПОУ – 00032945, місцезнаходження: м.Київ-133, вул.Генерала Алмазова, 18/9.

Державне підприємство “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)”, код ЄДРПОУ – 08680477, місцезнаходження: м.Львів, вул.Хуторівка, 2.

Відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації ФОП: м.Львів, вул.Стрийська, 71А/116.

ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_18 комунальне підприємство Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”, код ЄДРПОУ - 03348525, місцезнаходження: м.Львів, вул.Липинського, 54.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3, місцезнаходження: м.Львів, вул.Патона, 7а.

Третя особа: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, код ЄДРПОУ - 26526811, місцезнаходження: м.Львів, вул.Весняна, 4.

Повний текст судового рішення складено 05 січня 2018 року.

Головуючий Б.Р. Мичка