Рішення № 71568409, 15.01.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/13737/17

Провадження № 2-а/750/315/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов’язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 12.12.2017 поштовим відправленням подав позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років та зобов’язати відповідача здійснити перерахунок та поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, інваліду 2 групи, на визначений пенсіонером банківський рахунок. Також позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.12.2017 відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ст. 263 КАС України.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав, адже з позовом звернувся 12.12.2017 і не навів жодної об’єктивної причини пропуску строку, хоча знав, що виплата пенсії йому була припинена.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.01.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов’язання вчинити певні дії, в частині заявлених вимог за період з 07.10.2009 року по 11.06.2017 року, залишено без розгляду.

Судом встановлено, що позивач до виїзду на постійне проживання в Ізраїль проживав в Україні та отримував пенсію за вислугу років, як військовослужбовець, у зв’язку з чим йому було видано пенсійне посвідчення №031474 від 14.02.1985 (а.с.7)

Згідно закордонного паспорту позивач є громадянином України (а.с.10)

Як зазначає позивач, у зв’язку з виїздом за кордон йому було припинено виплату пенсії, а тому через свого представника за довіреністю позивач 13.11.2017 подав заяву відповідачу про перерахунок та поновлення виплати пенсії за вислугу років з 07.10.2009 (а.с.6)

Проте, листом №3989/03/А12 від 04.12.2017 відповідач повідомив представника позивача про відсутність правових підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки відсутній укладений між Україною та Ізраїлем міжнародний договір щодо пенсійного забезпечення (а.с.4-5)

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачується в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Так, статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Порядок переведення пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, в інші країни визначається Кабінетом Міністрів України.

З 1 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Оскільки міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися, то припиняючи виплату пенсії позивачу у зв'язку з його переїздом на постійне місце проживання відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46цього Закону.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Проте, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про зобов’язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексації, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, дитині війни, інваліду 2 групи, оскільки перерахунок пенсії позивачу не проведений та доказів того, що позивач при його проведенні не врахує вищезазначені виплати, надбавки тощо, суду не надано. Такі вимоги позивача є передчасними.

Крім того представником позивача подавалась заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а для її перерахунку не було подано відповідачу жодного документа, в тому числі для підтвердження статусу позивача як інваліда 2 групи та як дитини війни тощо.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що судове рішення відповідачем не буде виконано і КАС України передбачено право, а не обов’язок суду зобов’язати суб’єкта владних повноважень не на користь якого ухвалено судове рішення подати звіт про його виконання, а тому суд не вбачає необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення, у зв’язку з чим підстав для задоволення даного клопотання не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов’язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місце знаходження: м. Чернігів, вул. П’ятницька, 83-А, код ЄДРПОУ 21390940) поновити ОСОБА_1 (місце проживання: Ізраїль, м. Ашдот, вул. Йотам а – ШелехАДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) виплату пенсії за віком з 12 червня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.П. Рахманкулова